▪   Олена Чекан

Вєлькопольський закордон

У Познані Тиждень перевіряв готовність до Євро-2012, згадував римську богиню Ювенту та слухав українські пісні
Матеріал друкованого видання
№ 36 (97)
від 4 вересня, 2009

 

Cтартові можливості України та Польщі на 1991 рік були приблизно однакові, бо млявість нашої самоідентифікації врівноважувалася вагомою українською часткою валового продукту в промисловості СРСР. І у Європі, беручи до уваги всі розклади геополітики, нас чекали не менше ніж західну сусідку. Зараз Польща є таким закордоном, що стає страшно – за нас.
 
Заквітчаний автобан
 
Умита дощем Варшава зустрічає вежами нових хмарочосів, відсутністю заторів при чималій кількості машин та пріоритетами польського мислення на білбордах. Реклама тоне в гаслах: «Єжи Попелюшко – то вольність!» (священик-антикомуніст, замордований польською службою безпеки у 1984 році. – Ред.) та «Маю вільний вибір – не голосую!» Перше – данина пам’яті, друге – євровибір, настояний на національних традиціях.
 
Несемося автівкою від варшавського летовища «Окенце» в напрямку Познані – першої столиці Польщі. Обабіч траси – в розпалі жнива: темні оксамити конюшини, золотаві жита. Ідеально гладенька дорога зі свіжою розміткою – частина автобану Берлін – Варшава – Мінськ – Москва, який будують до Євро-2012. «Прив’язку до великого футболу журналісти перебільшують, – уточнює водій Гжегош. – Насправді, ми вже можемо дозволити собі таку супертрасу. Кошти? Державні з залученням інвестицій ЄС».
 
Автозаправка: нам – кава, автівці – бензин. Із гарячепахучою філіжанкою поспішаю до скупчення машин дорожніх будівельників: там теж маленька перерва. «Техніка здебільшого німецька, фахівці – виключно поляки. Криза в Польщі є, але не на будівництві шляхів! Минулого тижня знову прислали людей», – охоче розповідає бригадир пан Кароль і веде показати, як живуть робітники. Кондиціонерами й душовими кабінками у вагончиках мене не здивуєш – сама жила в такому в Іспанії. А от прилегла територія… Акуратні купи піску й стоси будматеріалів – нічого не розкидано, ніяких звалищ та смітників. Очі шукають бодай якийсь недопалок чи зібганий папірець. Нічого. І так буде впродовж усієї польської подорожі. Враження: хтось цілком конкретний відповідає за ось цей шматок лісу, вулиці, дороги, за ось цей фасад будинку.
 

РАТУША
 
Євро-2012 по-польськи
 
«Польща не зазіхає на український сегмент у проведенні європейських футбольних змагань, – гарячкує Міхал Примас, представник мера Познані в Комітеті Євро-2012. – Мало того, що наші ЗМІ спричинили великий розбрат між польськими містами. А зараз вони почали стверджувати, що українці не впораються, й усі матчі перенесуть до Польщі. Познань ніколи не брала участі в тих балачках-інтригах. Ми вважаємо, що Євро-2012 – наша спільна справа, яка має проторувати Україні шлях до ЄС».
 
Стоїмо на вершечку новозбудованої трибуни познанського стадіону. Над нами – майже закінчене склепіння, що захищатиме глядачів від негоди. 250 робітників працюють у три зміни, здаватимуть об’єкт у червні 2010-го. Після реконструкції стадіон вміщатиме 46 тис. уболівальників за польськими стандартами або 42 тис. за стандартами УЄФА.
 
«Надалі плануємо отримувати прибуток €350-450 тис. на рік за рахунок продажу рекламної площі та експлуатації фітнес-клубів, готелів, барів, ресторанів і крамниць», – долучається до розмови Павєл Свідерський, начальник відділу комерції стадіону. «Крім матчів тут можна буде проводити концерти й фестивалі».
 
Майбутньому футбольному дійству присвячує левову част­­ку нашої зустрічі й заступник мера Познані Єжи Степень: «€600 млн виділив міський бюджет на підготовку до чемпіонату. Це реконструкція стадіону, новий термінал та злітна смуга на летовищі, модернізація залізничних колій і автотранспортних розв’язок, будівництво п’ятизіркових готелів».
 
Зараз повним ходом іде навчання поліцейських та медичних працівників іноземних мов, а ще залучать достатньо волонтерів із числа студентів-лінг­вістів.
 
Пан Степень показує проект спеціальних футбольних центрів, які розташують поблизу стадіону. Якщо на стадіоні всім охочим місць забракне, – вболівальники зможуть дивитися матчі на величезних плазмових екранах. У таких тимчасових центрах мож­­на буде й переночувати, й перекусити, й отримати медичну допомогу.
 
Наостанок віце-мер скоромовкою доповідає, що з майже 600 тис. мешканців Познані четверта частина – студенти. Аби випускники вишів мали роботу, налагоджено співпрацю науковців Познані з високотехнологічними центрами виробництва США, Великої Британії, Швейцарії та Німеччини. «Може, щось вийде і з науковцями Харкова, який з 1998 року є містом-побратимом Познані», – чомусь зітхає Єжи Степень...
 

СОБОР ПЕТРА і ПАВЛА
 
Козенята над ганебним стовпом
 
В міфологічній та науковій історії Польщі ця земля посідає місце сакральне й містичне. Саме тут, як вважає більшість учених, батьківщина польської нації. Поляни – самоназва слов’янських племен, які жили вздовж річки Варти в Х сторіччі. Тут початок польського християнства й державності: у 966 році неподалік Познані прийняв хрещення Мешко І, фундатор першої польської королівської династії П’ястів, а місто стало столицею новоствореної держави.
 
Про ті часи нагадує величний кафедральний собор Петра і Павла (Х – ХV ст.). Ранньоготична перлина оточена зграйкою романських, барокових та в стилі класицизму капличок. В одній із них, «Золотій», знайшли свій останній прихисток Мешко І та його син Болеслав Хоробрий. Поруч – бронзовий пам’ятник обом королям. Віддаючи шану святині, Папа Римський Іван Павло ІІ надав їй статус «Малої базиліки», тим самим підкресливши спадкоємність із великими базиліками Рима.
 
Серед інших познанських принад, мабуть, найцікавіші готичний костел Діви Марії (ХV ст.), бо дійшов до нас у первісному вигляді, та перше видання «De revolutionibus orbium celestium» («Про обертання небесних сфер») великого Миколая Коперника, що зберігається в палаці графів Рачинських.
 
Центр Познані – Ринкова площа. Чотирикутник вузеньких п’яти­поверхових будиночків ХІІІ – ХVІІ сторіч.
 
Домінанта площі – ренесансна ратуша (ХІІІ – ХVІ ст.) з державним орлом на маківці. Щодня в полудень на Ринковій площі немає де яблуку впасти: задерши голову, туристи чекають, як під дзвін курантів на ратуші з’явиться символ Познані – двійко козенят, котрі почнуть буцатися рогами. Місцева легенда стверджує, що козенята врятували місто від пожежі, вчасно розбудивши його жителів. Скрізь мають бути свої «гуси, які врятували Рим». Так само, як і ганебний стовп. Є він і на Ринковій площі. З залізними ланцюгами й місцем для страти злочинців…
 
Із часом столичні повноваження перебрав на себе Краків, за ним – Варшава, а Познань задовольнялася статусом адміністративного центру Речі Посполитої, Королівства Пруссії, Німеччини, аби нарешті стати столицею воєводства Вєлькопольського Республіки Польща.
 
Та познанська першість сивою давниною не обмежується. Тут сталися дві чи не найважливіші події національно-визволь­ного спротиву минулого сторіччя: Познанське повстання 1918–1919 років, після якого німці мусили повернути ці землі Польщі, та Познанський червець 1956 року – перший виступ поляків проти комуністичного режиму. Тоді загинуло 76 людей, 600 було поранено. Щонеділі біля пам’ятного знака можна побачити почесну варту дітлахів.
 
Поміж сучасних споруд найбільше привертає увагу Центр торгівлі, бізнесу та мистецтва «Старий бровар». Колись це були цехи німецької броварні (збудовані в ХІХ ст.). За часів Народної Польщі пиво тут уже не варили, натомість розмістили справжню «воронячу слобідку», де в комуналках та «гуртягах» мешкало більше сотні будівників соціалізму. Сім років тому подружжя польських багатіїв, Анна та Петро Кульчики, придбали занедбану споруду, а її мешканців власним коштом переселили в нові житла. «Старий бровар» вдало поєднує мистецтво й торгівлю і вже четвертий рік поспіль посідає перше місце в номінації Medium-Sized Shopping Center (Торговельні заклади середнього розміру) конкурсу Міжнародної спілки торгових центрів (ICSC).
 
А от подружжя Кульчиків розпалося. Чи то не витримавши всесвітньої слави, чи то з жалю за витраченими коштами.
 
Учні Міцкевича
 
Уже сутеніє, а ми все гуляємо містом із Дмитром та Анджеєм, третьокурсниками-славістами, для яких спілкування з нами – мовна практика. Ось так – фахівців із міжнародного права з трьома-чотирма іноземними мо­­вами потребують зараз польські бізнесові структури.
 
«Не шкодуйте, що не встигли на Ювеналії. Тут так багато студентів, що святкування триває впродовж усього року, – жартома заспокоює Дмитро. – Бачите, й досі ще не зняли страшил­­ки-прожектори, що ми їх почепили замість очей на пам’ятник Адамові Міцкевичу». Й справді, площа перед університетом, що носить ім’я великого поета, час від часу спалахує моторошним світлом. Є в Польщі ще середньовічна традиція. Раз на рік усі міста й містечка, де є виші, на три дні віддають на поталу студентам. Тоді поліціанти ковтають заспокійливе, а балом життя керує римська богиня юності Ювента. Цьогорічні познанські Ювеналії збіглися в часі з фестивалем «Українська весна», який надав студентським витівкам український присмак. Хлопці розповідають, як вони з друзями, відкинувши традиції, замість давньопольських костюмів перевдяглися в українські строї й розіграли на Ринковій площі не якусь там містерію, а власну карколомну версію «Сорочинського ярмарку».
 
Аж раптом із відчиненого вікна навчального корпусу – дівочі голоси а капела: «Ой ти, зіронько та вечірняя…» З’ясувалося – репетиція університетського хору «Матеєк». слухали до ранку...
 
Тиждень висловлює щиру подяку Польському осередку туристичної інформації в Києві за цю подорож.

[1494]

 
ВАРТО ВІДВІДАТИ

 

Музей музичних інструментів – третє в Європі зібрання. Щонеділі – камерні концерти.
 
Міжнародний конкурс скрипалів імені Генріха Венявського, один із найстаріших у світі. Проходить раз на 5 років.
 
Заповідник «Метеорит Мораско» – одне з найбільших у Європі скупчень метеоритних кратерів.
 
MALTA –Міжнародний театральний фестиваль. Щороку в червні авангардові вистави з усіх континентів.