▪   Іда Ворс

Чим хата багата

На фото скульптура Олександра Архипенка
У «Мистецькому Арсеналі» діє виставка De Profundis («З глибин...») – віхи української пластики. Експозицію відкрито до Дня Незалежності і, хто б сумнівався, з ініціативи президента
Матеріал друкованого видання
№ 36 (97)
від 4 вересня, 2009

 

 
«Я и мой супруг осмотрели выставку. Вы не представляете, но понравилось. А еще хорошо отремонтировано здание.
С уважением Марина и Коля».
/З «Книги відгуків»/
 
 
 
 
Уособлений Мариною та Колею vox populi наразі артикулював дві засадничі для нашого народу тенденції. Перша – про «віхи української пластики», себто про рідні мистецькі традиції, маси не мають зеленого уявлення (тому й «ви нє повєрітє, но понравілось…»). Друга ж випливає з першої: зауважити, що «хорошо отрємонтіровано зданіє», може лише людина, геть відірвана від виховного впливу художніх джерел і смаку як такого.
 
«Мистецький Арсенал» відремонтовано за принципом «чис­­­­­тень­­­ко й по-багатому», тоб­­­то акуратною побілкою та піскоструєн­­ням вбито величність, ауру таємничості та мас­­штабність старої будівлі. Але що вдієш, добре, що хоч узагалі не знесли «під елітне житло». Втім, зрозуміло, звідки беру­­ть­­ся схва­­льні від­­гуки неофітів: коли держава займається чим завгодно, тільки не рекламуванням себе як території з багатющими естетськими традиціями й такі виставки з’яв­­ляються хіба як акції, що піарять певних осіб (особливо перед виборами), то не лише регіональні музеї, а й київські мистецькі майданчики не мають змоги хизуватися навалою відвідувачів. Кому цікаве те стародавнє «череп’я»? А понад те, в «Арсеналі» подивитися є на що. І подивуватися, і спробувати осягнути, яку історію маємо, і збагнути, що не тільки пісні в нас гарні, й почати пишатися, вреш­­ті-решт, такою країною.
 
Виставка в «Арсеналі» пропонує подорож шляхами майстрів, що прикрашали й сакралізували свій простір від трипільської доби й дотепер. Прадавня скульптура, витвори невідомих українсь­­ких художників, бароко­­ва пластика, вже не раз бачені ше­­деври Олександра Архипенка, без яких останні кілька років не обходи­­ться жоден знач­­­­ний столичний форум, і вправи сучасних скульпторів – левова частка експонатів із фондів найвідоміших вітчизняних музеїв, дещо менше – з приватних колекцій. Плюс відеоінсталяція та віртуальний концерт класичної української музики.
 
Експозиція за ступенем щіль­­ності й насиченості далека від ідеалу, проте як лікнеп – майже бездоганно. Принаймні просвітницьку функцію для марин і коль, які навряд чи гасатимуть у пошуках прекрасного він­­ниць­­кими, дніпро­­пет­ровсь­­ки­­ми або львівськими музеями, вона виконує. Пропонуючи подивуватися експери­­­мен­­там Іоанна Пінзеля, скуль­­п­­­тора ХVIII століття, De Profundis заново відкриває призабутий пласт де­­рев’яної фарбованої скульптури Олександра Рідного, митця ХХI століття. Паралель красива і прозора – на жаль, для цієї виставки поодинока.
 
Можемо ще втішитися народною сакральною скульптурою віком у кілька століть, яка не тільки не втратила своєї наївно-сердечної емоційності, але має цілком модерний, ба навіть авангардний вигляд. Що підкреслює сусідство з авангардистом Архипенком (знову привід утішитися – тим, що художник устиг емігрувати до США; а то згноїли б митця за більшовицькою традицією і мали б ми на одного генія менше). А за бажання буквально доторкнутися до Часу (доки ніхто не бачить, бо ж музейна річ!), попестивши пучками скіфську бабу. Відчут­­тя, скажу я вам, не слабке: камінь просто випромінює енергію й здається теплим.

«Мистецький Арсенал» не єдине місце, де можна насолодитися видатними творами. У нас по країні тих недоведених до пуття луврів чимало. Будемо до них приходити, то й вони оживатимуть не лише перед виборами.  

 
До 27 вересня
«Мистецький Арсенал» (Київ, вул. І. Мазепи, 30)
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.