▪   Андрій Котлярчук

Таємничий острів

ФОТО автора
На 10 гектарах суші в дельті Південного Бугу спресовані багатовікові пам’ятки Північного Причорномор’я
Матеріал друкованого видання
№ 29 (142)
від 16 липня, 2010

У своєму житті я відвідав багато океанічних островів: від Командорських до Канарських. І тому дивуватися з кожним разом ставало все складніше. Поки друзі не порадили мені відвідати той, що зовсім під боком, – Березань.
Він привертав мою увагу вже дуже довгий час. Березань – острів навпроти дельти Південного Бугу, лежить на прибережній мілині, що відходить на 4 км від мису Аджияск, приблизно за 13 км від Очакова. Північну та східну частини острова омивають води Південного Бугу і Дніпра, західну та південну – Чорне море. Я знав, що острів славиться давньогрецьким полісом, турецькою фортецею, козацькими укріпленнями, фортом часів Першої світової війни. І все це на клапти­­ку суші менш як кілометр зав­­довжки! Заручившись підтримкою Академії наук України, адже Березань є частиною історико-архео­­логіч­­но­­го заповідника НАНУ «Ольвія», вирішив поїхати.

Аномалія під Очаковом

Мис Аджияск зустрів бурхливим курортним життям. Натовпи напівроздягнених відпочивальників повільно перетікали з пляжу на пляж. Ресторанчики зазивали південною кухнею. Однак мене цікавив моторний човен.
Колись, кілька тисяч років тому, острів Березань був півостровом, і досі його пов’язує із сушею піщана коса – тепер підводна. Кажуть, що за потреби до нього можна дістатися вбрід, по груди у воді – йти лише чотири кілометри. Зізнаюся, я такого бажання не мав.

Моториста знайшов без особливих зусиль. Він лише поцікавився, чи чекають мене на острові. Бо якщо ні, він мене одразу ж відвезе назад. Мене чекали, тому я був спокійний. Уже кілька років острів стережуть озброєні карабінами охоронці. Крім того, на Березані працюють археологи, які до зайвих відвідувачів ставляться не вельми дружелюбно.

Доки ми пливли, човняр із жалем розповідав, що торік «було добре», бо на острові восени спалили всю траву і пересуватися стало зручно, адже протоптаних стежок мало. А цього року траву не палили, тож уся поверхня землі вкрита колючими бур’янами – не пройдеш...

Я вдивлявся в землю, що наближалася, заповнючи собою горизонт. Хоча взагалі площа острова невелика – 10 га. З півдня на північ він простягається лише на 850 м. Я передчував пригоду: зізнаюся, знаю небагато подібних клаптиків суші в Україні, де так щільно була б сконцентрована історія країни. Перша грецька колонія-поліс Борисфеніда була заснована тут у VII столітті до нашої ери. На острові знайдено також сліди проживання кіммерійців, скіфів, греків, римлян, готів, варягів, турків, англійців і французів.

За часів Київської Русі тут була торговельна факторія київських купців, адже повз острів пролягав торговий шлях «із варяг у греки».

Побут археологів

Прихід нашого моторного човна не залишився непоміченим. На момент, коли він ткнувся в берег, мене вже чекали озброєний сторож і кілька археологів. Переконавшись, що прибув «свій», охоронець пішов на пост у центрі острова.
У подарунок археологам я привіз кілька упаковок прісної води, тому що на острові немає джерел. Втім, немає практично нічого: ні дров, ні пристані, ні телефонного зв’язку, навіть постійної археологічної бази, хоча південний клімат не заважає копати тут цілий рік. А про власний моторний човен археологи навіть не мріють. А що як хтось захворіє?

Археологи живуть у наметовому містечку. Кухню влаштували в підземних казематах часів Першої світової війни. Там же ховаються від полуденної спеки. Життя на острові Березань у них непросте. Прокидаються разом із сонцем о п’ятій ранку й одразу ж «по холодку» – на розкопки. Потім о восьмій годині снідають і знову копають. А в саму спеку влаштовують сієсту, після чого працюють ще кілька годин. Вечеря відбувається при свічках, під тріск цикад. Однак служителів Кліо така праця не лякає, науковці лише скаржаться на музичну какофонію, що може звести з розуму кого завгодно. Щовечора всі турбази на недалекому березі починають дружно влаштовувати дискотеки. Самої музики з відстані чотирьох кілометрів не чути, проте низькочастотні удари бум-бум-бум можуть зіпсувати сон кому завгодно.

Маяк і форт

Пообідавши з археологами, я йду на екскурсію островом. Вдалині на пагорбі – сторожовий пост: навіс від сонця, під ним – старий стілець. Охоронець, виявляється, уважно стежив у бінокль за моїми переміщеннями по острову.
Посередині розташувався маяк. До нього щільно приклеїлися комплекс казематів і лабіринт підземних споруд. Цей форт з’явився 1907 року. В той час острів використовували як полігон для випробування далекобійної морської артилерії. Сто років тому на острові збудували казарму й окремий будинок для офіцерів. І навіть налагодили телефонний зв’язок із материком!

Комплекс підземних споруд виглядає загадково. Звідусіль у льохи проникає розсіяне світло. Під стелею приліпилися гнізда ластівок. Навіть напівзруйнована, фортеця виглядає добротно, а метрові бетонні стіни викликають мимовільний пієтет.

Блукаючи світлим коридорами, я дивувався, чому б тут не влаштувати археологічний музей? У радянські часи острів Березань приймав натовпи екскурсантів – їм показували передусім місце розстрілу лейтенанта Шмідта. Тут функціонувала невелика пристань. А з оголошенням заповідного статусу екскурсійне життя на острові завмерло.

У колодязі артилерійського капоніра виросло величезне абрикосове дерево. Свіжа зелень листви приємно контрастує з довколишньою жовтизною. Ще в радянські часи на острові випасали худобу, яка підчищала різнотрав’я. Сьогодні ж потьмянілі трави колючим килимом встеляють землю.

Піднявшись до маяка, мож­­на побачити весь острів. Якщо стояти обличчям до моря, ліворуч буде видно обриси турецької фортеці. Коли до неї дійде черга археологів, ніхто чітко сказати не може. Адже сил ледь вистачає, щоб розібрати­­ся хоча б із найціннішою грецькою спадщиною. Мож­­ливо, Туреччина видасть грант на розкопки колишнього свого форту. Тільки ці мрії, напевно, зі сфери фантастики.

Праворуч розташований центр давньогрецького поліса Борисфеніда. Мені показують камінь, який слугував вівтарем у святилищі Афродіти. Датується він кінцем VI ст. до н.е. На нього клали дари богам, тут же різали жертовних тварин. Я не втримався і доторкнувся до вівтаря. Колюча прохолода піщанику голочками проникла мені під шкіру. Цьому святилищу понад дві з половиною тисячі років.

Археологи розповіли місцеву легенду, що вони торік щось там не докопали в землі. А архео­­логи-любителі, мовляв, не полінувалися заглибитися і вирили величезний золотий скарб, який із помпою було продано десь у Лондоні. Конкретних доказів цієї історії, звісно, немає. Але подібні міфи неабияк розбурхують громадськість прибережних селищ.

Про безліч тутешніх таємниць і див вам розкажуть у будь-якому очаківському шинку, тому що мешканці примор’я пишаються островом Березань. Він завжди викликав інтерес і в місцевої інтелігенції. Раніше їх вважали істориками-аматорами, а тепер назвали б чорними археологами. Систематичні ж наукові розкопки почалися 1904 року під керівництвом одеського професора фон Штерна.
Парус лейтенанта Шмідта
Нарешті, я попрямував до найпівденнішої точки острова – пам’ятника повсталим проти царизму морякам. Хоча його видно майже з усіх куточків Березані, дістатися туди важко. Сухі колючі трави створюють просто непрохідні хащі.
Здалеку пам’ятник справляє приємне враження – стела, спрямована ввись. Однак поблизу ньо­­го виникає болюче відчуття за­­непаду. Але ж колись сюди возили піонерів, щоб розповісти «про подвиг» царського лейтенанта.
Цей скельний клаптик суші в радянські часи кілька десятиліть називали островом Шмідта. Тут 6 березня 1906 року за вироком суду Російської імперії було роз­­стрі­­ляно лейтенанта Пєтра Шмід­­та і керівників антимонархічного повстання на крейсері «Очаків». Коли Шмідту оголосили місце страти, він сказав: «Мені буде добре вмирати на Березані... Наді мною буде високе небо, навколо море – моя улюблена стихія».
Зізнаюся, коли я збирався відвідати острів, мене найменше цікавила доля найексцентричнішого офіцера Чорноморського флоту. А як ще можна назвати людину, котра, будучи потомственим моряком (його батько контрадмірал довгий час очолював Бердянський порт), офіцером, одружився з повією? Втім, кожна епоха висуває своїх героїв. Або зрадників. Принаймні Шмідт виявився тим, хто порушив присягу. Водночас він вимагав від царя лише демократичних поступок – скликання установчих зборів...
У 1968 році на півдні острова Березань спорудили монумент Пєтру Шмідту і його соратникам. Ось він – три 16-метрові бетонні стели. Здалеку пам’ятник виглядає як наповнений вітром парус.

Прощання зі «спартанцями»

Сьогодні цей віддалений від людей шматок острова облюбували баклани. На уступах скель видніються гнізда, у деяких пищать пташенята. Ґелґіт і ляскотіння крил стривожених птахів висять у повітрі. У траві шмигали сірі ящірки. Я уважно дивився під ноги, щоб не наступити на степову гадюку. Змій не помітив, зате підняв кілька гвинтівкових гільз часів Другої світової війни. Адже тут розміщувалася 85-та зенітна батарея Одеської військово-морсь­­кої бази. Зенітки неабияк попсували життя гітлерівцям.

Встигаю до вечері археологів. Один із практикантів примудрився спіймати гігантського пеленгаса. Гора смаженої риби височіє посеред столу. Археологи сміючись, згадують кумедні історії. То багатоденний шторм із дощем загнав їх у підземелля, то через брак прісної води доводилося пити солонувату ропу лиману...

Сонце схилилося надвечір. З-за мису Аджияск в обумовлений час вигулькнув катер. Я попрощався з ученими й пішов пакувати речі. З роками починаєш цінувати комфорт. У своїх поїздках я бачив, як працюють археологи в Греції, Єгипті, Малайзії, Італії й Таїланді. Мені стало прикро за спартанський побут їхніх українських колег. Залишається лише захоплюватися ентузіазмом наших людей.

16-МЕТРОВІ ПАРУСИ.Бетонний монумент лідеру антимонархіч­­ного заколоту на крейсері «Очаків», лейтенантові Петру Шмідту. Тут його було страчено

 

ТУТЕШНІ ЗНАХІДКИ. Давньоримські монети початку I тис. н.е. та праслов’янські прикраси III–V ст. н. е.

 

РУКИ КЛІО.Археолог обережно виймає з глибини тисячоліть ще один історичний артефакт

[1992]

 
ВАРТО ПОБАЧИТИ

Камінь Афродіти і руїни давньогрецького храму, розкопані вітчизняними археологами.

Каземати Першої світової війни, надземні та підземні споруди. Зараз зруйновані, але вельми мальовничі. Там добре ховатися від спеки.

Пам’ятник лейтенантові Шмідту – стела на тлі Чорного моря.

Маяк особливо романтично виглядає у темряві, коли блимає кораблям, що йдуть із Чорного моря у Південний Буг чи навпаки