▪   Олександр Шумей

Перлина степу

ФОТО: УКРІНФОРМ, УНІАН
Асканія-Нова – це розмах цілини, принади заповідної природи та винахідливість вітчизняних зоологів
Матеріал друкованого видання
№ 36 (149)
від 3 вересня, 2010

Найчастіше до заповідника потрапляють колективними екскурсіями з морського відпочинку або по дорозі до Криму. Хтось має уривчасті кількагодинні спогади ще з дитинства, коли сюди масово возили школярів на екскурсії. Але щоб відчути цей степ по-справжньому, треба спеціально налаштуватись.

Дороговкази

Щоправда, перші враження від автостанції селища Асканія-Нова Чаплинського району на Херсонщині не обіцяють надзвичайних переживань. Типове смт із пострадянською архітектурою, низкою пам’яток мілітарного минулого, совковими недобудами, житловими бараками хрущовського штибу та звичайними сільськими подвір’ями.
Наприклад, за старими водозабірними баштами дендропарку, що за формою нагадують середньовічну фортецю, надибуємо пам’ятник іншої епохи – радянському десантові, розстріляному німцями. Тож екскурсоводи, розповідаючи про породи дерев у парку, змушені стрибати з ботаніки на баталіку.

Дороговкази до зоопарку виконані в естетиці примітивізму, але вони щирі й безумовно потрібні. Ті, хто подорожує власним транспортом, мають знати, що на території селища та в радіусі 30 км немає жодної сучасної автозаправки. Мабуть, через те, що Асканія-Нова не лише заповідна територія, а й зона підвищеної пожежонебезпеки.

Аби досягти мети подорожі – входу до зоопарку, місця формування більшості екскурсій, – треба подолати вулицю Степову, потім Червоноармійську, а офіційна адреса взагалі майже фатальна – Фрунзе, 13. Наближення заповідника, однак, відчуваєш фізично як полегшення: вже близькі зоопарк та дендропарк, що розріджують сперту степову задуху, створюють прихисток та комфорт, у які так приємно буде зануритися.

Зоологи vs екологи

Асканія відома в першу чергу своїм зоопарком та біосферним степом, та на цьому перелік її див не закінчується. В селищі розміщено низку науково-дослідних підприємств Академії наук України. Вивчення цілинного степу й господарське удосконалення свійських тварин – ці два напрямки знання виявились антагоністами. Біла палацова споруда на тлі парку є Інститутом тваринництва степових районів «Асканія-Нова», а скульптурний чоловік із ягням при вході – це художнє втілення Миколи Іванова, іменем якого й названо наукову установу. Саме в цих стінах і творилася радянська дійсність часів «лисенківщини» – протистояння екологів і зоологів.

Екологи пріоритетом ставили збереження цілинного степу та акліматизацію диких тварин, зоологи виступали за повне використання природи в цілях народногосподарського комплексу. Перші називали других «ученими чабанами», ті своєю чергою називали опонентів «фашистами всіх мастей» – за те, що ті хотіли продовжувати справу німця Фальц-Фейна, засновника Асканії-Нови. «Війна» могла закінчитися фатально для біосферного заповідника: повним розоренням незайманих степів та селекцією тут суто свійських тварин.

Здоровий глузд переміг, проте на тлі вибухового потенціалу обох напрямків творили сенсації. Професор Ілля Іванов випробував в Асканії штучне запліднення: вперше схрестив зебру й віслюка, зубра й корову, мишу й щура, морську свиню й кроля. В подальшому, за радянської влади, він уже на Сухумській станції ставив досліди зі схрещення людини й приматів.

Професор Михайло Завадовський пересаджував залози півня й курки, провокуючи процес зміни статі в птахів... Про справи цих учених свідчать меморіальні дошки на стіні інституту. Однак екологи перемогли, й наразі пріоритетним для Асканії видається природоохоронний напрямок, хоча більшість населення працює в зоотехнічній галузі та в дослідних господарствах селища. Через це асканійці добре розуміються на породах овець, свиней, корів.

Символічно, що, за художнім фільмом Кіри Муратової «Захоплення», в Асканії збереглася популяція кентаврів. Гідна пост­модерна відповідь науковим експериментам місцевих учених.

Аура Ноєвого ковчега

Унікальність і розмаїття флори та фауни степового заповідника можна уявити, пройшовши зоопарком. Особливо примітні штуч­­ні озера, мешканцями яких є різноманітні птахи. Асканія розташована на Понтійському шляху міграції птахів, тут можна побачити зграї, що налічують кілька десятків тисяч перелітних гусей. Птахи мають певну колективну пам’ять, тож, отримавши прихисток та підгодівлю, зграя вже не зрадить маршрут.

У зоопарку будь-кого здивує розмаїття копитних тварин – африканських, євразійських, американських та навіть реліктових свійських. Працівники знають спадкову історію кожного виду. Наприклад, тутешні коні Пржевальського ведуть походження від завезених ще в ХIХ столітті Фальц-Фейном. Та й сьогоднішні страуси – нащадки тих, що їх вивели в штучних умовах на початку ХХ століття.

Після зоопарку екскурсія зазвичай іде до дендропарку. Екскурсоводи розповідають історії рідкісних дерев, звертають увагу на поєднання різних кліматичних зон. Щоб досягти результа­­ту, Фальц-Фейн навіть жаб для водойми завозив із Київської губернії. За цей парк ще наприкінці ХIХ століття Асканія отримала золоту медаль на виставці в Парижі.

Подолавши шлях до біосферної Асканії, відвідавши зоо­парк та дендропарк, можна зважитися на автобусну екскурсію до степового Великого Чапельського поду. Подібні місця в геоморфології називаються депресіями: це низина, що лежить нижче рівня світового океану. Отари диких копитних тварин, які вільно утримуються та підпускають людину досить близь­­ко, налаштовують на піднесене почуття співіснування людства й природи.

Відчувши під ногами нерозорану землю, вкриту ковилою чи степовими квітами, починаєш вірити в прикмету, що мрійливе лежання в травах здійснює потаємні бажання. Саме подібне сафарі з фотокамерою перетворює урбанізованого туриста на митця, мисливця за миттєвостями.

Особливу ж енергетику несуть півтора десятка половецьких та скіфських баб, розсіяних територією заповідника. Перед їхніми очима промайнула не одна епоха.

Дзвони для кентаврів

Асканія відроджується, але занадто повільно. В «утьосовському стилі» квазіреалізму середини ХХ століття виконано відкритий торік, за сприяння нащадків, пам’ятник засновникові зоопарку Фрідріху Фальц-Фейну, який сидить на стільці поряд із бронзовою дрохвою, споглядаючи дійсність.

Його нащадки – відомий меценат, мешканець Ліхтенштейну барон Едуард Фальц-Фейн, нинішній промоутер Асканії-Нови в світі, та радник департаменту сільського господарства князівства Ліхтенштейн Фрідріх Фальц-Фейн. Однак до Асканії й асканійців у Фальц-Фейнів ставлення неоднозначне – дещо обережне. Це пов’язано як із радянським минулим, так і з сьогоденням. Їхній маєток не лише конфіскували. На місці та з матеріалів сімейного склепу й кірхи Фальц-Фейнів у радянські часи спорудили овочевий склад, а потім житлові будинки.

Улюблена тема обговорень сучасних асканійців – куди поділися $100 тис., подарованих у 1990-х бароном Фальц-Фейном для будівництва православної церкви? Й хоча відповідь елементарна – бюрократична машина посприяла знеціненню гривневого еквівалента пожер­тви, – місцеві персоніфікують винних, шукають чиюсь користь. Проте ж меценат справді прагнув побудувати православний храм, тож зрозумілі причини прохолодного ставлення барона й до подальших місцевих ініціатив. Церкву, однак, таки споруджують, але вже зусиллями багатьох вірних.

Асканійці покажуть подвір’я, на якому стоять пам’ятні знаки родинним похованням заснов­ників Асканії-Нови. Серед них – місце спочинку авіатора Олександра Фальц-Фейна, однокурсника відомого авіаконструктора Алєксандра Туполєва. Цей сміливець із сім’ї баронів один із перших в Україні випробував літальні апарати, на яких навіть прилітав сюди, в заповідний степ.

Ностальгія як гальмо

Асканія-Нова навіть у сучасному стані інфраструктури є неабиякою туристичною принадою. Цьому, здається, спри­яють і чутки навколо лікарських властивостей «природної віагри» – молока антилопи гну, і байки чабанів незчисленних отар асканійських степів, і розповіді про полювання партійної номенклатури за радянщини.

Але Асканія має досвід, що заважає справжньому туристичному бумові. Дивує почуття ностальгії у місцевого населення за «золотою ерою» радянської зрівнялівки. Річ у тім, що селище з розвиненою науковою інфраструктурою забезпечували продовольством і промисловими товарами на рівні військового містечка, тобто набагато краще, ніж усю країну. Тому тут сформувалася певна містечкова елітарність. Тож, вийшовши за межі екскурсійного ареалу, можна відчути серед місцевих і певне розчарування. Це та категорія людей, якій важко усвідомлювати, що Асканія – не тільки для асканійців. Асканійці – то особлива людська порода, стверджують вони. Й, імовірно, мають рацію.

За словами директора заповідника Віктора Гавриленка, найскладніше формувати екологічну культуру всієї громади. Загалом, відвідавши Асканію, розумієш причини відмови України від подальшої презентації біосферного заповідника у фіналі світового конкурсу «Сім нових чудес природи». Бо й досі не виросла Асканія-Нова з радянських штанців, а турист тут, фігурально кажучи, лише скубе пір’їну з павичевого хвоста. Ми маємо те, що безцінне, – і вдовольняємося поверховим спогляданням «степової перлини».

ВИМИСЛЕНА РЕАЛЬНІСТЬ. Фрідріх Фальц-Фейн поєднав в українському степу місцеву фауну із заморськими тваринами

[2080][2081]

 
Історія заповідника

1874 рік – одинадцятирічному Фрідріхові Фальц-Фейну зводять вольєри для утримання тварин.

1887 рік – започатковано ботанічний сад.

1898 рік – Фальц-Фейн заявив про відкриття приватного заповідника.

1919 рік – Асканію проголошено народним парком.

1931 рік – станцію реорганізовано в Інститут гібридизації та акліматизації тварин.

1956 рік – заповідник передають Українській академії наук, створюється Український НДІ тваринництва степових районів ім. М. Іванова «Асканія-Нова».

1983 рік – реорганізовано в біосферний заповідник.

1984 рік – заповідник включено до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.

1993 рік – Україна підтверджує статус Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф. Е. Фальц-Фейна Української академії аграрних наук.

2008 рік – Асканія-Нова – переможець акції «Сім природних чудес України» і півфіналіст усесвітнього конкурсу «Сім нових чудес природи».

 
ВАРТО ВІДВІДАТИ

Зоологічний парк із мешканцями саван, напівпустель та степів. Утримання тварин і птахів тут напіввільне.

Дендрологічний парк – єдиний зрошуваний на степовому Півдні України. Штучні ландшафти зрошують артезіанською водою.

Заповідний степ – 11 тис. га, яких ніколи не торкалися плуг, мотика чи лопата.

Великий Чапельский під. Табуни диких копитних тварин, загалом до тисячі голів, більшу частину року тут перебувають на вільному випасі. Можлива оглядова екскурсія мікроавтобусом або кіньми

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.