▪   Олег Коцарев

Солодка мить масліту

ФОТО: Олександр Чекменьов
Літературний конкурс «Коронація слова» оголосив своїх цьогорічних переможців. Та чи дістануться їхні майбутні книжки до масового читача, на смаки якого вони, схоже, розраховані
Матеріал друкованого видання
№ 24 (137)
від 18 червня, 2010

Нинішнє нагородження було ювілейним – «Коронації слова» виповнюється десять років. Тож організатори вирішили зробити церемонію яскравою й урочистою. Й у кожного, хто відвідав це дійство, не могло лишитися сумнівів: блиску та пафосу вистачить на всіх. Гості, вбрані у вечірній та етнічний одяг, поміж яких не лише письменники та журналісти, а й, наприклад, Василь Вірастюк та Віталій Козловський. Ведучі церемонії Ольга Сумська та Тимур Мірошниченко. Співаки й танцюристи, які виступають після оголошення переможців і дипломантів у кожній номінації, десятки телекамер. Сло­­вом, дуже світська подія, покликана, можливо, позбавити віт­­чизняну літературу маргіна­­льного іміджу. В принципі непоганий намір, але естетика кожного наступного номера чи виступу помітно контрастувала з попереднім. Чого вартий той факт, що на одній сцені в різні моменти (шкода, що не водночас) опинились Іво Бобул, Зла­та Огневич, Наталя Сумська, Анатолій Матвійчук та Оксана Забужко.

А втім, не варто поспішати сміятися з організаційних досягнень «Коронації». Така не надто допасована еклектика сьогодні є головним трендом широкого інформаційного простору, й цього факту не проігноруєш. Організатори різноманітних шоу звикли виробляти саме такий продукт, а глядачі й учасники звикли його споживати. Щоб переконатися, чи так це, далеко ходити не треба – покопирсайтеся в тематичних сайтах чи подивіться відповідні передачі на нашому телебаченні.

Переможці-2010

Про переможців нинішньої «Коронації» (див. перелік) важко щось сказати, бо їх незалежно від віку можна назвати «новими іменами»: вони активно не друкувалися в основній літературній періодиці, про них не надто знайдеш літературної критики. А з іншого боку, дехто вже має не одну видану книгу – наприклад, Тимур Литовченко, котрий дістав другу премію за роман «Орлик, син Орлика», є автором восьми книжок фан­­та­­­стичного, містичного й кримінального характеру. Або дипломант цієї ж номінації Юрій Сорока, котрий і раніше видавав історичну про­­зу. Ще один нагороджений – Артем Антонюк – прийшов у прозу з поезії – він автор книжки коротких, образних і дещо «поставангардних» віршів «Торба».

Коли пригадати ще й переможців попередніх років, від Андрія Кокотюхи до Люко Дашвар, то вимальовується вельми чітка тенденція – «Коронація сло­­ва» орієнтована переважно на «масові» жанри й стилістику, на таку книжку, яка в умовах нинішнього українського літературного процесу опиняється на маргінесі: спеціалізовані літературні ЗМІ нею майже не цікавляться через її засадничу простоту й неекспериментальність (не плутати з читацькою цікавістю!), а в інформаційний простір популярної культури їй важко пробитися через його монополізованість російськомовною попсою. Цікаво, що й переможцями ювілейних «гранд-номінацій», у котрих обирали найкращих із тих, хто перемагав у «Коронації слова» за всі десять років, стали не ті автори, чиї твори гучніше прозвучали в українській критиці. Принагід­­но зауважу, що наша критика досі не зуміла вигадати нейтральних понять на позначення «елітарної» та «масової» літератури, таких, що не звучали б пафосно чи образливо, таких, що їх можна було б уживати без лапок.

Та в переможних творів лауреатів 2010 року все ще попереду. Й це непоганий привід поміркувати над тенденціями тих книжок, які було видано за підсумками конкурсів останніх років, на кількох конкретних прикладах.

Сюжет і містика заохочуюються

Хоч як це передбачувано й банально, але головна характерна риса книжок переможців «Коронації слова» останніх років – сюжетність. Ці книжки написано так, аби читачеві було цікаво, що відбудеться на на­­ступ­­­­ній сторінці. Доводилося читати доволі багато нарікань критиків про те, як мало у віт­чизняній літературі міцних сюжетних творів. Таких критиків можна відіслати хоча б до книги «Потойбічна суперниця» закарпатця Михайла Рош­­ка. Сюжет загалом простий, як дві копійки. Журналістка виходить заміж за овдовілого бізнесмена, а привид його покійної дружини ревнує й не дає спокою новій пасії. Але Рошко виявляє майстерність: елементарний сюжетний шлях із пункту А в пункт В він зумів оздобити крутими підйомами, спусками й серпантинами, тож навіть усвідомлюючи загальну невибагливість твору, хочеться не відкласти його, а таки дочитати до кінця. Чи ж не чудова властивість для читання в транспорті? Те саме можна сказати про «Мексиканські хроніки» Максима Кідрука, сюжет яких більш ніж читабельний – це історія подорожі молодого українця до екзотичної Мексики, подорожній жанр, що ніколи не втратить актуальності.

Або взяти книжку «РайЦентр» неодноразової лауреатки «Коронації слова» Люко Дашвар. У ній хлопці, котрі приїхали до Києва вчитися та працювати, шукають слід зниклої подружки. Така напівдетективна колізія відбувається на тлі зображення корупційного буття можновладців, стосунків між столицею та малими містечками й селами, а, врешті, розв’язують усі вузли духи козаків, які загинули 300 років тому. Стрімкість розвитку подій, переходи, зміни планів, перетини сюжетних ліній – і, як наслідок, ця книжка Люко Дашвар та інші твори письменниці регулярно опиняються в списку лідерів продажу.

Ще одна, вочевидь, важлива ознака – містика. Добрі й злі ду­­хи, відьми, мерці, всілякі дияволята наповнюють мало не кож­­ну «коронаційну» книжку, просто як вулички творів Валерія Шевчука. Тому вже й не дивно, що головна героїня «роману» (він, щоправда, лег­­ко прочитується за кілька годин) Анни Багряної «Дивна така любов», від імені якої вельми цікаво ведеться розповідь, є не просто своєрідною, трохи замкнутою і художньо обдарованою дівчинкою, а й відьмою. Проте, як з’я­­совується з тексту, паранормальні здібності – зовсім не запорука щастя та внутрішньої гармонії. Зате містика стабільно й незмінно викликає читацький інтерес.

Умовності «літератури для всіх»

Уявному не надто вибагливому читачеві, що гортає тоненьку й сюжетну книжечку з логотипом «Коронації» десь у залізничному експресі, на жаль, зазвичай не до того, аби посмакувати стилістку, форму письма. Не зовсім доходять до цього руки й у багатьох письменників. Ось уже згаданий Михайло Рошко, «Потойбічна суперниця»: «Антон – вона вже знала його ім’я – виявився цікавим співрозмовником, виказував сміливі, іноді навіть парадоксальні погляди на різні проблеми і взагалі різав правду про різні речі, про які в них у маленькому Ужгороді мало хто насмілювався говорити відкрито (тут кожен кожному сват, брат, земляк чи колега, спробуй скажи правду – будеш вічним ворогом)».

Так місцями прісний, важкий і незграбний стиль усе ж не завадить тим читачам, яких уже захопив сюжет боротьби з ревнивим привидом. Та коли в амбіціях «Коронації слова» фігурують такі формулювання, як «найталановитіші літератори України», особливості письма теж варто брати до уваги. Зрештою, формальні особливості творчості Люко Дашвар теж не виблискують супер-знахідками. Зате, скажімо, «Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха чи та сама «Дивна така любов» Анни Багряної демонструють протилежну тенденцію. Автори цих книг намагаються більше звертати увагу саме на стиль, мовлення, образність, символіку. Для цього використовують суржик а-ля Подерв’янський, усілякі цікаві штучки зі світу шахів, елементи потоку свідомості, словесного відтворення ритмів, вікового «зростання» письма, символіку природних явищ. І… одразу втрачає сюжет. Обидві книжки менш захопливі та динамічні в подієвому сенсі, ніж їхні стилістично примітивніші «колеги». Такий парадокс.

Ще один недолік більшості цих книжок – якась несподівана й навіть зворушлива умовність виникнення і розв’язання соціальних проблем. З одного боку, автори на ці проблеми свідомо, десь навіть соціологічно звертають увагу. А з іншого, всі питання вирішуються, а краще зникають якось раптом і без пояснень. Герої, розібравшись із своїми сюжетними колізіями першого плану, ніби просто забувають, що їм не вистачало грошей, що бюрократичну систему треба подолати.


Кого народить гора?

З усіма наведеними перевагами й недоліками український масліт, продукований під егідою «Коронації слова» в різних видавництвах, нічим не гірший від того, що домінує сьогодні на книжковому ринку. Приміром, не гірший від «іронічних детективів» Дар’ї Донцової, де, як і в наших авторів, усі проблеми розв’язуються самі собою, хоч би й за допомогою купюр зеленого кольору, котрі безупинно з’являються з сумочки головної героїні. Навіть прихильник іншого типу літератури запросто може захопитися перипетіями цих книжок.

Але відкриймо останні сторінки творів «коронаційних» лауреатів і погляньмо на наклади. Можливо, це неправдиві дані й видавці до написаної тисячі-двох додруковують нелегально? Навіть якби так і було, кардинально ситуацію це б не змінило – твори переможців конкурсу не лежать тисячами на кожному вокзалі, базарі, в кіосках преси. Тому той читач, якому книжка потрібна між іншим, щоб згаяти час, той, хто не піде навмисно до книгарні, від них відрізаний.

Чому так трапляється? Напевно, в частині регіонів спрацьовує звичка читати російською – і книготоргівці просто бояться брати українськомовні книжки. А десь можуть бути налагоджені стосунки з потужними постачальниками російськомовної продукції, які не хочеться псувати заради невеликої кількості творів мало кому відомих авторів.

Так чи інакше, «масова» ук­­раїнськомовна література по­­тріб­­на, й нині це вже, здається, розуміють усі. Сьогодні очевидно, що в нас чимало авторів, які хочуть і люблять так писати, що хто краще, хто гірше, але дотримуються вимог жанру. Питання хіба в тому, як донести цю книжку до її потенційного читача. Ясна річ, ні на яку допомогу держави сподіватися не варто – ставлення нинішньої влади до будь-яких проявів дерусифікації цілком зрозуміле. Тому логіка підказує єдиний можливий шлях: із усіх сил і всіма способами рекламувати певних авторів і їхні книжки й уже з якимись іміджевими результатами неполегливо та невпинно пробиватися до книгорозповсюджувачів типу «базар-вокзал».

В такому разі гламурно-еклектичні світські вечірки мають сенс. І той, хто хоче бачити українську культуру повноцінно багаторівневою, мусить зціпити зуби й змиритись. Якщо простий споживач не матиме українського маскульту, він споживатиме закордонний. Побільше б тільки послідовності й креативності в зацікавлених сторін…

[1929][1930][1931]

 
Переможці «Коронації слова-2010»

Номінація «РОМАНИ»
1-ша премія – «Із сьомого дна», Ярослава Бакалець (с. Ралівка, Львівської обл.)
2-га премія – «Орлик, син Орлика», Тимур Литовченко (Київ)
3-тя премія – «Гонихмарник», Мирослава Замойська (Львів)

Номінація «ПІСЕННА ЛІРИКА ПРО КОХАННЯ»
1-ша премія – «Стояли поруч», Володимир Шинкарук (Житомир)
2-га премія – «Лист», Ігор Жук (Київ)
3-тя премія – «Гравітація», Тала Пруткова (Київ)

Номінація «КІНОСЦЕНАРІЇ»
1-ша премія – «Креденс», Ія Мислицька, Валентин Васянович (Київ)
2-га премія – «Ляхова криниця», Едуард Богуш (Київ)
3-тя премія – «Московський Клондайк», Володимир Ткаченко (м. Сміла, Черкаської обл.)

Номінація «П'ЄСИ»
1-ша премія – «На прізвисько Цинцінат», Едуард Богуш (Київ)
2-га премія – «Реквієм для кларнета без оркестру», Богдан Мельничук, Олег Мосійчук (Тернопіль)
3-тя премія – «Віщий сон, або Мудрий Іванко», Богдан Мельничук, Володимир Фроленков (Тернопіль)

 
Твори лауреатів «Коронації слова»
за суб'єктивною оцінкою автора*

які прозвучали більш гучно (+) або лишилися менш поміченими ()*

2001 рік

+ Ірен Роздобудько  «Пастка для жар-птиці»
«Сутінки удвох»  Наталя Шахрай

2002 рік

+ Василь Шкляр  «Елементал»
Ганна Хома  «Репетитор»

2003 рік

+ Павло Вольвач «Кляса»
Лариса Денисенко   «Забавки з плоті і крові»

2004 рік

+ Олександр Вільчинський «Останній герой»
Ярослава Івченко «Синдром набутого імунітету»

2005 рік

+ Ірен Роздобудько  «Ґудзик»
Олексій Волков  «Амністія для хакера»

2006 рік

+ Лариса Діденко «Стежечка Святого Миколая»
Роман Костенко «Міф»

2007 рік

+ Ірина Чернова (Люко Дашвар) «Село не люди»
Наталка та Олександр Шевченки «Бранці мороку»

2008 рік

+ Михайло Бриних «Шахмати для дибілів»
Марія Маслєчкіна «Дорога, або Афганське рондо»

2009 рік

+ Максим Кідрук «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії»
Юрій Сорока «Іван Богун»

 
Переможці «Гранд–Коронації слова-2010»

ГРАНД РОМА­­НИ – «Століття Якова», Володимир Лис (Луцьк)

ГРАНД КІНОСЦЕНАРІЇ – «Атестація», Юлія Боднарюк (Чернівці)

ГРАНД П'ЄСИ – «Кар’єра», Валентин Тарасов (Київ)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.