▪   Ганна Медвецька

Devid Lynch - ловець снів

Фотомозаїка: Андрій Єрмоленко
Девід Лінч, який перетворив страх на мистецьку категорію, порівнює ідеї з рибами і шукає їх у глибинах несвідомог
Матеріал друкованого видання
№ 16 (77)
від 24 квітня, 2009

 

Великий містик і містифікатор Девід Лінч розкрив у Києві секрети своєї геніальності. Українці дізналися, що сюрреалістичні стрічки режисера народжуються за допомогою транс­­­­цен­­дентальної медитації, а не внаслідок вживання психотропних речовин, яке йому довго приписували. Розповівши Тижню про кіно, новітні технології та дуалізм людського існування, Лінч продемонстрував у висловлюваннях дивовижну афористичність.
 
У. Т.: На презентації філії вашої фундації, що поширює ідеї трансцендентальної медитації, ви сказали, що ми незабаром відчуємо результати її діяльності. Це чергова містифікація чи ви справді ставите глобальні надзавдання перед українським відділенням Фонду Девіда Лінча?
 
– Моє завдання полягає в тому, щоб донести свої знання до людей. Хочу, щоб вони зрозуміли: трансцендентальна медитація не є якимось таємничим культом, радикальною сектою чи навіть релігією, в яку потрібно заглиблюватися… Вона прекрасна, зрештою, це і є ми, наше єство. І я бачу, що люди поступово починають розуміти її сутність. Звісно, ви можете не практикувати жодної медитації й залишатися такими, якими є… Або ви скажете: «Я хочу відкривати все більше і більше». Тож відкривайте! Саме трансцендентальна медитація дає змогу піднятися на новий ступінь пізнання світу. Під дією єдиного поля пізнання людина здатна позбутися стресу та паніки, уникнути депресії й отримати колосальний заряд енергії.
 
У. Т.: Окрім відкриття філії Фонду, ви ще й влаштували презентацію своєї книжки «Впіймати велику рибу…», що два роки тому стала національним бестселером у США. Що було поштовхом до написання літературного дебюту?
 
– Змушений трохи розчарувати вас – вона не зовсім написана мною. Підґрунтям слугують запитання та відповіді, отримані під час туру 13 американськими університетами. Ця книжка ніби писалася сама собою. Вона розповідає про користь різноманітних ідей, які слід шукати передусім у глибинах власного несвідомого. Взагалі ідеї подібні до риб… Тож якщо ви хочете впіймати невеличку рибку, залишайтеся на мілководді. Та коли вам потрібна величезна риба, хоч-не-хоч, а доведеться занурюватися на глибину – там риби чистіші й неймовірно гарні.
 
У. Т.: Відомо, що ви уважно стежите за розвитком нових технологій – ось, наприклад, нещодавно створили інтернет-телебачення, а свою останню стрічку «Внутрішня імперія» зняли на цифру. Ви не вважаєте, що за останні 10–15 років світ став занадто технологічним?
 
– Та ні! Новації – це дуже добре! Величезні досягнення цифрових технологій надали митцям стільки інструментів, стільки неймовірних програм… Я просто обожнюю це! За останні десять років кінематограф став іншим саме завдяки тому, що новації були його невід’ємною складовою. Це прекрасно! Або візьмімо інтернет – він став нашим другом. Звісно, в мережі є багато дивного, але водночас і чимало корисного. Всесвітня павутина фактично містить інформацію для будь-яких запитів. Я переконаний, що згодом вона стане своєрідною домівкою для народного кінематографа. Незабаром кожен отримає можливість мати свій власний театр, власну телевізійну станцію, власну галерею... Просто фантастика!
 
У. Т.: Але ж нові технології, окрім очевидних переваг, роблять людей лінивими… Крім того, інтернет сприяє зникненню реального спілкування і заглибленню у віртуальний світ.
 
– Така небезпека справді є… Ми все більше і більше відсиджуємося вдома. Моя порада проста: частіше виходити назовні, щоб прогулятися й подихати свіжим повітрям. Щодо електронної комунікації, то це особливий вид спілкування. Він не заміняє особистого, як стверджують деякі ретрогради, і зближує людей по всьому світу. Словом, в інтернет-спілкуванні більше позитивного, ніж негативного… Принаймні мені так здається.
 
У. Т.: Можете поділитися прогнозом: якого розвитку зазнає людство у найближчі 50 років?
 
– Це досить складне запитання… Не впевнений, що можу дати точний прогноз, але, думаю, технології змінять нас на краще. Зрештою, подивіться самі: щороку інтернет швидшає й видозмінюється, в ньому стає більше якісної візуальної та звукової інформації. Безперечно, вона впливає на нас… Можливо, з часом люди матимуть змогу відвідувати інші світи, щоб здобувати там якийсь досвід. Це було б чудово!
 
У. Т.: У ваших фільмах криється чимало загадок. Ви хочете, щоб глядачі їх розгадували?
 
– Було б непогано.
 
У. Т.: А розгадки взагалі існують?
 
– Звісно! Я дуже полюбляю загадки й вважаю, що навколо нас чимало речей, про які ми нічого не знаємо. Таємниці у кіно притягують людину, неначе магніт, бо в кожному з нас живе дослідник. Однак відповіді на запитання можуть бути досить прозаїчними. Крім того, вони рідко бувають вичерпними і часто перетворюються на нові загадки.
 
У. Т.: Час від часу деякі українські режисери оголошують про власні наміри пробитися до Голлівуда. Що б ви їм порадили?
 
– Нині кожен може створювати фільми. Питання лише в ідеях... Якщо вони є, то не обов’язково їхати до Голлівуда. Адже це таке саме місце, як і будь-яке інше. На Фабриці зірок усе залежить від тих, хто нею керує. Звісно, головною турботою людей у Лос-Анджелесі є бізнес. Але там, як і в будь-якому іншому куточку земної кулі, є люди, які, знімаючи кіно, думають не лише про фінансовий зиск.
 
У. Т.: У деяких ваших інтерв’ю можна прочитати, що Лінч втрачає цікавість до кінематографа. Чому?
 
– Це не зовсім так… Я не втратив інтересу до кіно. Просто зараз мене більше цікавлять інші види мистецтва: живопис і музика. Не хвилюйтеся, рано чи пізно я знову повернуся до зйомок.
 
У. Т.: Це правда, що ви періодично знімаєте рекламу?
 
– Так, адже натомість я отримую високі гонорари. Окрім того, вивчаю нові технології. Повірте, це напрочуд хороша можливість ознайомитися з ними на практиці, а потім застосувати у великому кіно.
 
У. Т.: У ваших стрічках світ завжди дуалістичний. Ви згодні з твердженням, що добро не може існувати без зла?
 
– Не зовсім. Ця площина, цей океан, що є в основі всього, суцільно позитивний. Ми живемо в дуалізмі… Наш світ постійно змінюється. Але подумайте ось над чим: якщо негатив – це темрява, то коли ви дивитеся на неї, розумієте, що це не щось, а просто відсутність чогось. І коли сходить сонце – без будь-яких зусиль, бо так задумано природою, – воно прибирає цю темряву. Відтак у кожній людині є світло гармонії, що прибиратиме негатив так само, як сонячне світло розсіює темряву.
 
У. Т.: Гм-м… спірна, звісно, теза... Взагалі ви згодні з тим, що супе­речка здатна народити істину?
 
– Для всього є місце… І це не суперечка, а інформація, яку треба сприймати або не сприймати. Коли люди говорять одне до одного, відкривається певна інформація, приміром, Джекові від Сема. І Джек може сказати, що начебто зрозумів істину. Та все рівно людина розвивається через знання плюс досвід. Якщо ви щось знаєте, це лише півсправи... Але якщо у вас з’являється певний досвід, знання отримують свій зміст. Тому слід накопичувати і те, й інше.
 
У. Т.: Що ви знали про Україну перед тим, як сюди приїхати?
 
– Колись я мешкав в одному з районів Філадельфії, де було повно українських емігрантів. Я спокійно спілкувався з ними. Також знав, що кілька років тому у вас на вулицях проходили якісь демонстрації, і всі були одягнені у помаранчеве. Чи не так? (Девід Лінч усміхається)
 
У. Т.: Ви знайшли час для медитації під час перебування в нашій країні?
 
– Авжеж! Я ніколи не пропускаю сеансів медитації. Роблю це один раз вранці й один раз в обід вже 36 років поспіль. Це зовсім не заважає справам.
 
У. Т.: Якого рівня самопізнання ви хотіли б досягти?

– Людина має чималий потенціал, який називається просвітлінням. Повірте, його реально досягнути. Раджу всім почати нарешті відкривати його в собі.

[1293]

 
Загадковий містер Лінч

 

Девіда Лінча нерідко називають дивним режисером. У його фільмах відбуваються якісь загадкові події, в епізодах з’являються моторошні персонажі, а сюжети часто позбавлені звичної причинно-наслідкової логіки. «Ваші фільми сповнені тривоги і страху, чому вас так при­ваблюють темні сторони життя?» – запитання, яке йому неминуче ставлять, очікуючи, вочевидь, зізнань про жахливі психічні травми в дитинстві. Однак містер Лінч не любить розводитися про дитячі роки у невеличкому містечку Місула, де він народився 1946 року. Образ «малої батьківщини» часто з’являвся у його фільмах про темну сторону життя провінційних містечок. Ця тематика найширше розкрилася у телесеріалі «Твін Пікс» – найвідомішому дітищі режисера. Популярність цього багатосерійного фільму була такою високою, що в Америці відбувалися своєрідні флеш-моби людей із написами на плакатах «Хто вбив Лору Палмер?». Повнометражним дебютом Лінча стала стрічка «Голова-гумка», де він продемонстрував свою особливу суміш сюрреалізму, похмурості й містики, які згодом назвали його фірмовим режисерським почерком. Стрічки Девіда Лінча легко впізнаються не лише за змістом, а й за формою: насичені кольори, продумані інтер’єри, красиві обличчя актрис і моторошні пейзажі. Якщо «Твін Пікс» вважається улюбленим фільмом широкої публіки, то «Малхоланд Драйв» – фаворит кінокритиків. Зокрема за цю стрічку Лінч отримав нагороду як найкращий режисер на Канському фестивалі 2001 року. Девід Лінч має доньку, яка також знімає містичні фільми («Єлена в ящику», «Спостереження»), наслідуючи естетику свого батька.