▪   Роман Юсипей

У тенетах музики

ФОТО: Анатолій Бєлов
Оркестри йдуть в он-лайн
Матеріал друкованого видання
№ 11 (72)
від 20 березня, 2009

15  квітня у нью-йор­­кській концертній залі Кар­­негі-холу стартує проект, неминучість якого давно пророкували одні, а інші до останнього часу вважали ледь не жартом – YouTube Symphony Or­chestra. У концерті колективу, зібраного з 90 граючих юзерів із 30-ти країн, візьме участь представник України, скрипаль Вадим Борисов (на фото). 

Вступ до теми
 
Кажуть, у давнину в одному з індійських храмів зберігалася святиня – золота рука. За сторіччя до неї встигли доторкнутися мільйони прочан, унаслідок чого кінцівка помітно «схудла». Цей випадок люблять згадувати вчителі фізики, втовкмачуючи початкові уявлення про сутність молекул і про те, яким чином інколи можуть випаровуватися золоті запаси держави.
 
Руку скрипаля Вадима Борисова давно час оголошувати національним надбанням, адже музикант працює концертмейстером одразу двох провідних вітчизняних колективів: Симфонічного оркестру Національної філармонії та Київського камерного оркестру. Він фронтмен групи перших скрипок, емоційний камертон, моральне й професійне мірило. Його місце – ліворуч від диригента, скраю сцени, ніби на передовій фронту.
 
За правилами етикету, перш ніж почати грати, будь-який соліст обов’язково потисне йому руку – на успіх, на подвиг, на безстрашність. І саме цих рукостискань у житті Вадима було стільки, що ко­легам і публіці треба живою стіною ставати на захист його правиці. Інакше буде, як в Індії.
 
Окрім концертмейстерської роботи, Борисов відомий (можна сказати, навіть популярний) як педагог. У Національній музичній академії він викладає дисципліну «Струнний квартет». Поміж його вихованців – квартет «Колегіум», нині одна з найперспективніших молодіжних четвірок у Європі. В Київській спеціальній музичній школі-десятиріч­­ці Вадим навчає дітей гри на скрипці. Коли музиканта запитують, як йому вдається суміщати водночас чотири місця роботи, він скромно пояснює: «Я багато працюю». І в чомусь має рацію.
 
Більше, ніж симфонія
 
Слава прийшла до Борисова у складний момент, коли його дружина, альтистка оркестру Національної опери Інна Бутрій, поїхала на гастролі, залишивши скрипаля з двома дітьми і шістьма шоколадними лабрадорами на руках. Наближенню статусу на­ціонального героя посприяли все­­світній глобалізм і трансконтинентальні корпорації, зокрема компанія Google. Не обійшлося і без прямого китайського втручання.
 
Композитор Тан Дун, про якого тепер говорить кожен просунутий користувач із музичною освітою, – автор небезталанний. Справжніх шедеврів на кшталт «Пісні про рушник» у його доробку поки що немає. Проте 1 липня 1997 року саме його симфонію для віолончелі на честь передачі Китаю суверенітету над Гонконгом виконував Йо-Йо Ма. На прем’єрі опери Тана Дуна «Перший імператор» у Метрополітен-опера головну партію співав Пласідо Домінго. Під саундтреки місцевого автора крокували олімпійці Пекі­­на-2008. А одразу після закінчення Ігор композитор взявся за написання інтернет-сим­­фонії Eroica.
 
У жовтні 2008-го її демонстраційний запис у виконанні Лондонського симфонічного оркестру під керівництвом Тана Дуна виклали на сайті YouTube. Будь-хто незалежно від віку, статі та освіти міг скачати нотний матеріал; вимкнувши звук, записати під паличку автора своє соло і також завантажити його на YouTube. Увесь цей контент передбачається звести до спільного аудіо- та відеознаменника, прем’єра якого відбудеться в мережі 16 квітня. У рекламі божевільного проекту взя­­ли участь такі всесвітньо відомі авторитети, як піаніст Ланг Ланг і диригент Валєрій Ґєрґієв.
 
«Спочатку я сприйняв це як жарт, – зізнається Борисов. – Але потім придивився до правил і зрозумів, що все дуже серйозно. Сам я до таких речей ставлюся спокійно, але дружина наполягла, мовляв, давай візьмемо участь. Сказати правду, із записом довелося багато попотіти. Виручив бандурист Роман Гриньків – вивів мені цього китайця на великий екран своєї студії у театрі імені Івана Франка. Він же навчив мене і монтувати відеоролики».
 
Один у полі
 
Незабаром був оголошений конкурс в YouTube Symphony Or­chestra – диво-колектив, який мав об’єднати найкращих тандунівців для live-event виконання Eroica у Карнегі-холі. Для цього кожному з претендентів треба було розмістити на YouTube п’яти­хвилинний ролик із досить складною програмою (у скрипалів на вибір 20-й або 24-й каприси Паганіні, Presto із Сонати №1 Баха, а також фрагменти симфонічних творів Моцарта, Шумана, Брамса, Рімского-Корсакова і Чайковского).
 
Змагання відбувалися у два етапи. З 28 січня експертна рада музикантів відібрала 200 фіналістів. 14 лютого настала черга народного волевиявлення – будь-який зареєстро­­ваний користувач YouTube міг раз на 24 години проголосувати за або проти претендента в нечуваний колектив. Останнє слово належало диригентові Симфонічного оркестру Сан-Франциско Майклу Тілсону Томасу: уважний аналіз спис­­ку учасників дає підстави зробити висновок, що маестро керувався, зокрема, й географічним принципом відбору.
 
«Коли я і моя дружина потрапили до фіналу, мені навіть цього вже було достатньо, – веде далі Борисов. – Я зрозумів, що ми рухаємося у правильному напрямі. Одразу ж отримали листи з Москви (в Україні YouTube не локалізований). Запитували, чи ми не заперечуватимемо, якщо нас разом із кількома фіналістами-росіянами вклю­­чать до їхнього прес-релізу. Ми відповіли: тільки за умови, якщо вкажуть, що наша держава – Україна. 2 березня на сайті з’явився список переможців, з якого стало зрозуміло, що від України в YouTube Symphony Orchestra братиму участь я один».
 
Обійміться, мільйони
 
Музичні мегапроекти для Вадима не дивина. Багато років поспіль він разом з іншими колегами бере участь у роботі «Оркестру трьох морів» (концертмейстер якого, до речі, також наш земляк, скрипаль Анатолій Баженов). «Кілька років тому на Московському пасхальному фестивалі звали в проект Ґєрґієва. Той зібрав тоді під своїм керівництвом оркестр із концертмейстерів найкращих європейських колективів. На жаль, поїхати тоді не вдалося – був зайнятий у Києві».
 
Далеко за межами штаб-квар­тири у Гамбурзі знають молодіжний оркестр «Філармонія націй», що працює під орудою диригента і жорсткого менеджера Юс­­туса Франца. Два роки тому на Единбурзький фестиваль вчинив набіг із Десятою симфонією Шостаковіча Молодіжний оркестр імені Симона Болівара – з юнаками, зібраними по всій Латинській Америці. У мережі досі трап­ляються відгомони супутникової трансляції Дев’ятої симфонії Бетховена World Symphony Orchestra з інструментальною групою та хором, розділеними Атлантичним океаном.
 
«Однак те, що відбулося на YouTube, – ще фантастичніше, – ділиться враженнями Борисов. – Причому це, напевно, тільки перша проба. Диригенти тепер зможуть набирати оркестрантів через інтернет. Музиканти так само вибиратимуть партнерів по камерних ансамблях. Підкуповує прецедент чесної гри й оцінки на найвищому рівні. Адже можливості вказати, що я заслужений артист України, концертмейстер двох колективів і таке інше, у відеоканалі не було. Для всіх у мережі я просто bo­rys­o­vadym».
 
Сумніви щодо якості спільного музикування у Карнегі-холі майже сотні незіграних оркестрантів Борисов рішуче відкидає. «Усі виконавці високого рівня, і Eroica вивчили майже на­пам’ять. До того ж на сайті переможців для самопідготовки викладені партії решти творів програми. За великим рахунком, всі ми вже знайомі. За час конкурсу сотні разів один одного переглянули й переслухали».
 
До Нью-Йорка представник України у першому міжнародному ін­тернет-оркестрі вилетить 11 квіт­­ня. Диригенти Роман Кофман і Микола Дядюра, безпосереднє керівництво Борисова, стверджують, що ця подія для українського оркестрового виконавства – більше, ніж перемога. І зізнаються, що частенько зазирають на YouTube. А в самого звитяжця з’явився рефлекс: прийшовши додому, вмикати ком­п’ютер і тішитися кількістю переглядів свого каналу за минулу добу. За останні дні вона зросла до сотні на день, а це, погодьтеся, цілком непогана тенденція в житті класичної музики доби он-лайн.