▪   Святослав Романчук

13-й гравець

ФОТО: REUTERS
Тиждень з’ясовував, як торгують футболістами
Матеріал друкованого видання
№ 7 (68)
від 20 лютого, 2009

 

У січні «мильну оперу» на футбольну тему подарували вболівальникам пітерський «Зеніт» і його тепер уже колишній форвард Андрєй Аршавін на пару зі своїм агентом. За російського нападника лондонський «Арсенал» зрештою виклав €15 млн, хоча початково йшлося про майже вдвічі більшу суму. На додачу футбольні фанати отримали рідкісне задоволення від переговорів, під час яких представники клубу стверджували одне, агент – діаметрально протилежне, а головний герой навздогін щедро роздавав пресі суперечливі коментарі.
 
Українцям пощастило менше: гучних трансферів цієї зими практично не було. Під час кризи з-поміж українських клубів розщедрилося лише київське «Динамо». Столичний клуб здійснив рекордну покупку в своїй історії. За форварда Гільєрме «Динамо» віддало третій команді Бразилії «Крузейро» Клебера й доплатило близько $7 млн.
 
 Та робота футбольних агентів, зокрема й вітчизняних, у яких тиха радість трапляється рідше, ніж скандали, із закриттям трансферного вікна не припиняється. Вона переходить на інший рівень.
 
Слава Босману
 
Своїми високими заробітками футбольні агенти мають завдячувати бельгійському футболістові Босману. Цей розумник домігся того, що 1995 року Верховний суд ЄС скасував правило, за яким футболіст упродовж 36 місяців після закінчення терміну угоди з клубом і далі належав цій команді. Жан-Марк Босман на полі слави не здобув, але увійшов в історію як великий правдошукач – завдяки його зусиллям нині футболісти мають право за півроку до завершення терміну конт­ракту провадити перемовини з іншими працедавцями. Сьогодні самотужки на це зважуються окремі гравці. Ті ж, хто не покладається на власні знання з юриспруденції та іноземних мов і на ораторську майстерність, довіряють представляти свої інтереси агентові.
 
Більшість агентів працюють під егідою ФІФА, яка легалізує їхню діяльність. Претендент повинен подати заявку, заплатити внесок (близько $2 тис.) й успішно скласти іспити на обізнаність у футбольній царині. Під час тестів необхідно набрати 35 балів із 48 можливих. Єдине обмеження – відсутність судимостей у біографії кандидата. Власники почесного документа платять щорічно $3 тис. страхової суми. Через п’ять років кожен агент має повторити цю процедуру, щоб продовжити свої торги на футбольному ринку. Шанс опанувати цю професію ФІФА надає двічі на рік. Нині понад 40 українців мають статус агента ФІФА.
Найпродуктивніше на українському трансферному ринку працює Шандор Варга – агент, який влаштував у лондонські «Арсенал» та «Тоттенгем» відповідно Олега Лужного та Сергія Реброва. Нині він наголошує, що співпрацює з половиною складу збірної України: Ротанем, Назаренком, Воробеєм, Шовковським, Ребровим, Шелаєвим, Гусіним... Його клієнтом є навіть Блохін. Конкуренти не припускають нагоди підкреслити: ці спорт­­смени мають з ним лише усну домовленість. До когорти українських посередників Шандор Варга не входить – він мешкає в Саудівській Аравії і в кабінетах ФІФА відомий як агент від цієї країни.
 
«У 1990 році я працював асистентом головного тренера збірної Угорщини, – розповідає пан Варга. – Ми були на тренерських курсах в Італії, де я познайомився з тодіш-­­­
нім наставником «Ювентуса» Діно Дзоф­­фом. Він сипав компліменти нашому Олександрові Заварову, за якого «Юве» заплатив $5 млн. Але жалівся, що Заваров дуже потайний. І я йому порадив запросити ще одного союзного футболіста – Сергія Алейнікова. За декілька тижнів Алейніков переїхав на Апенніни. Потім мені телефонує Діно Дзофф і просить, щоб я забрав свій відсоток від його трансферної суми».
А от агент Андрія Вороніна Андрій Головаш і досі не має ліцензії ФІФА. Що не заважає йому продуктивно працювати на європейському трансферному ринку.
 
У чужому гаманці
 
Фінансова криза не зупинить процесу зростання чисельності українських агентів, адже пояси затягнули далеко не в усіх клубах. А компенсація за втрату нервових клітин, при посередництві значна: футбольний агент отримує 10–15% зарплати підопічного гравця. Наприклад, за неофіційною інформацією, півзахисник збірної України Анатолій Тимощук заробляє €4 млн на рік. Голландцю Весселу Візінбергу, який веде його справи, перепадає відповідно €400 тис. на рік.
 
Деякі агенти укладають конт­ракти, за якими вони мають бонуси і від преміальних футболістів. Плюс заробітки, отримані за організацію переходу клієнта з одного клубу до іншого. Іноді винагорода агента сягає 20% суми трансферу. Чимале поповнення кишені, особливо, коли йдеться про купівлю-продаж спортсмена, який потрапляє до складу національної збірної – гонорари українських гравців, наприклад, зазвичай перевищують мільйон доларів.
 
Посередники і власники клубів перебувають на протилежних полюсах фінансових інтересів. Перші вважають других деспотами, а другі називають перших безсоромними пройдисвітами, які лише чекають нагоди надкусити від футбольного пирога. Істина – посередині: агент – особа незалежна, на нього нелегко тиснути, і ще важче – шантажувати, як це буває з окремими гравцями, а надто початківцями. В нормального агента є щонайменше два варіанти працевлаштувати підопічного. У спортсмена, який ще не досяг статусу зірки, варіантів лише два: погодитися на умови, почасти кабальні, агента або відпочивати на лаві запасних.
 
Принципово без агентів
 
Образу на агентів зачаїли й екс-селекціонери. З появою у футбольному середовищі посередників їхній фах виявився непотрібним, а вони самі – безробітними. Зокрема, з появою в київському «Динамо» генерального директора Резо Чохонелідзе ціла група селекціонерів клубу, зокрема й екс-футболіст Віталій Косовський, опинилися за бортом. Тепер тут розраховують на послуги агентів. Щоправда, треба зауважити, що селекціонери деяких клубів працюють у зв’язці з агентами, подеколи фактично ошукуючи власника клу­­бу. Переконавши боса у необхідності придбати гравця, якого нав’язує агент, селекціонер (чи відповідальний у клубі за селекцію віце-президент) отримує відкат. У таких випадках посередник, як правило, підсовує посередніх виконавців. За такою схемою з агентами співпрацювали селекціонери багатьох клубів української Прем’єр-ліги.
 
Деякі спортсмени принципово відмовляються від послуг агентів. Артем Мілевський з-поміж українських колег тримався чи не найдовше, очікуючи на того, хто зможе допомогти йому потрапити в іменитий закордонний клуб. Врешті-решт його агентом став Денис Лахтер – підприємливий продавець Андрєя Аршавіна. Поки без помічників обходяться Олександр Гладкий, Євген Селезньов, В’ячеслав Шевчук, Олег Гусєв. Іноді в ролі «сам собі режисер» виступає Андрій Шевченко, не гребуючи нагодою у переламні моменти поговорити з уповноваженими клубів тет-а-тет. Але це з ка­­тегорії винятків, адже не кожен фут­­боліст – кум італійському пре­­­­м’єр-міністрові.

[1169]

 
КОМЕНТАР
ОЛЕКСАНДР ВЕНГЛИНСЬКИЙ
агент ФІФА

 

Я вважаю, що футболістові потрібен помічник, який дозволить йому зосередитися тільки на грі. Юридичні справи, ознайомлення з документами, побутові питання, купівля квитків, пошук клубів і досягнення домовленостей про відповідну зар­плату – це ще не весь тягар, який переходить на плечі агента. Найголов­­ніше, щоб спортсмен і його представник стали щирими друзями й довіряли один одному на сто відсотків. Більшість агентів знають кожну дрібничку з життя футболіста – ми їм телефонуємо по кілька разів на день. І якщо раптом клієнт залишається поза справами, ми дбаємо, щоб безробіття надовго не затягнулось. Агенти стукають у двері клубів і пропонують послуги футболіста. А вже тренери чи президенти вирішують, чи потрібен цей гравець клубові. Ми нікого не змушуємо укладати угоди. Все відбувається відверто й цивілізовано.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.