▪   Олександра Киричук

Художник імені Малевича

В Україні з’явилися одразу дві недержавні премії для вітчизняних художників
Матеріал друкованого видання
№ 51 (60)
від 19 грудня, 2008

На ФОТО:   Алевтина Кахідзе. Художня акція "Тільки для чоловіків"

 

Нашого видатного земляка Казимира Малевича «сво­­їм» вважають білоруси, євреї, росіяни та поляки. І в усіх є щодо цього переконливі аргументи. Та саме його польське коріння зіграло на руку українським художникам. На початку 2008-го, з нагоди 130-річчя від дня народження достойника, Польський інститут у Києві ініціював «Мистецьку премію імені Казимира Малевича».
 
Подія знакова для вітчизняного арт-господарства. На відміну від літераторів, котрі тішаться відзнаками «Книжка року BBC» і премією Конрада, та музикантів, для яких існує цілий букет таких нагород, художники дотепер могли претендувати хіба на Шевченківську премію, але ж це зовсім інша пісня.
 
Малевич став патроном першої в історії незалежної України спеціальної та систематичної відзнаки для візуальних справ майстрів. Лише молодих – віком до 40 років.
 
Цьогоріч до фіналу дісталася трійка художників, кожен з яких оре ниву концептуального мистецтва, активно експлуатуючи соціальну проблематику. Зокрема, останній проект уродженця Коломиї Івана Базака присвячений добре знайомій йому темі гастарбайтерства. В Центрі сучасного мистецтва можна було побачити його проект «Віталік відвідує свою маму». Засобами живопису, фото та відео тут задокументовано нелегальну подорож художника, здійснену разом із другом Віталіком до його мами, заробітчанки в Італії. Друга фіналістка – Лада Наконечна – займається проблемою медіа й телебачення та їх впливу на життя сучасників.
 
Перемогла ж киянка Алевтина Кахідзе, яка в своїх творах критикує споживацьке суспільство. В межах нещодавньої художньої акції відчайдушна дівчина писала листи українським олігархам із проханням намалювати краєвид з вікна свого приватного літака. А для «Найкомер­­­цій­­нішого проекту» малювала пор­­т­­рети найпривабливіших для неї речей, побачених у вітринах європейських магазинів.
 
Навздогін ініціативі Польського інституту про заснування аналогічної нагороди оголосив також PinchukArtCentre. В обох випадках грошові виплати супроводжуються і бонусами – резиденція для художника в закордонних галереях або музеях (премія Малевича) та «стажування в майстернях провідних художників світу» (відзнака Pinchuk­­ArtCentre). В цьому випадку «бонус» навіть важливіший, ніж кілька тисяч євро для звитяжця.
 
Поява додаткових джерел підтримки візуальних практик, звісно, річ і приємна, й корисна. Хоча в ідеалі запровадження будь-якої премії претендує на більше: виокремлюючи з претендентів того чи іншого художника, журі водночас пропонує й пев­­ні критерії та пріоритети, на які має орієнтуватися мистецька інфраструктура. З огляду на відсутність останньої, української ситуації це поки стосується хіба що в перспективі.