▪   Юрій Макаров

Банальне й випадкове

На фото Боріс Струґацкій
Боріс Струґацкій розповів Тижню про свою утопію
Матеріал друкованого видання
№ 51 (60)
від 19 грудня, 2008

 

У.Т.: Наскільки адекватна стрічка Бондарчука й чи вас залучали до роботи над нею?
 
– До роботи не залучали – за моїм же проханням. Так що нічого про фільм не знаю.
 
У.Т.: Пьотр Вайль нещодавно написав есе про те, як Алєксєй Ґєрман створював картину «Важко бути богом». Навіть описав кадри, де стражники зосереджено топлять книжника в сортирі й тому подібне. Чи потрібно деталізувати зло в кіно?
 
– У підсумку, це питання смаку. Я не вірю в існування формул, які визначають, що саме в творі мистецтва втілює зло та якою мірою. Я не кажу вже про те, що поняття зла саме собою доволі суб’єктивне.
 
У.Т.: Світ Полудня (Утопія, Місто Сонця, Комунізм і таке інше) – історична помилка, що суперечить людській природі, чи питання віддаленого майбутнього?
 
– Між Світом Полудня та Містом Сонця різниця приблизно така сама, як між кар’єрним дипломатом і кар’єрним самоскидом. На жаль, у своєму нинішньому вигляді людство не здатне ні створити Світ Полудня, ні просто жити в ньому, не загидивши його. Максимум, на що ми спроможні, – створити окремі острівці Світу Полудня у свинцевому морі реальності: якісь інститути, котрі б працювали на одну перспективну ідею, спецшколи для обдарованих дітей... Чи просто гуртуватися в невеликі компанії людей, які давно знають і люблять одне одного. Нарешті, Світ Полудня – це, перш за все, спільнота талановитих осіб. Найвища для них насолода – вільна творча праця. Талант від Бога, та його ще потрібно в людині знайти, сформувати, реалізувати. Це і є одним з головних завдань Високої теорії виховання, якої ще й натяку нема.
 
У.Т.: Чи є щось таке, за чим ви сумуєте? Не в обставинах власного життя, а в атмосфері часу – стосунки, мета, пріоритети, ідеали, ілюзії, знову ж, згаяне?
 
– Ні. В минулому мені шкода тільки здоров’я. Все інше виявилося вторинним, ефемерним і зворотним. Я не кажу, звісно, про друзів, які вже ніколи не повернуться.
 
У.Т.: Навряд чи ви з братом ставили перед собою таке завдання, та деякі ваші книги виявилися пророчими. Чи справді прогностика – одна з функцій письменника-фантаста?
 
– Можна відчути дух, атмосферу, «ауру» майбутнього. Не можна передвістити конкретику. І літаки прийдешнього у фантастів літають на «пічній тязі», а президент-тиран говорить у слухавку: «Дівчино, дайте мені центральну, 46». Майбутнє надто багатоваріантне, щоб в принципі можна було хоч один його варіант намалювати з усією серйозною вірогідністю. Цього не вміють не лише письменники-фантасти, з цим кепсько справляються навіть спеціально створені для того потужні організації. Що ж стосується реалізації прогнозів літераторів-фантастів, то всі вони або банальні, або випадкові.
 
У.Т.: Як ви вважаєте, чому люди так намагаються дізнатися про майбутнє чи романтизувати минуле, а не облаштувати теперішнє?
 
– Просто тому, що балакати простіше, ніж працювати. Найбільший кришталевий палац в уяві побудувати легше, ніж поміняти мастило в «Жигулях».
 
У.Т.: Спілкуючись зі своїми шанувальниками, ви відчуваєте задоволення, гордість чи навпаки, втому, прикрість від нерозуміння?
 
– Зазвичай я відчуваю природну ні­­яковість: не дуже зручно, коли тебе вихваляють в очі, та ще й виголошуючи високі слова. Читач, який нічого не зрозумів і про все думає «впоперек», набагато кращий, але він, як правило, осел, і відчуття втраченого часу лише посилюється. Задоволення, гордість є тоді, коли про тебе говорить достойна та авторитетна для тебе людина. Але це буває так нечасто!
 
У.Т.: У ранніх ваших книжках був персонаж – Учитель. Він навіть не так був присутній, як відчувалася його найважливіша з-поміж усіх соціальних призначень роль. Ви й досі вважаєте, що людина – це продукт виховання (чи самовиховання)?
 
– Справді, людина – продукт навколишньої дійсності: родина, школа, приятелі, армія, «рідний завод» (чи команда правильних пацанів із охорони)... А самовихованням вона, зазвичай, не переймається зовсім – надто багато це вимагає душевних сил, надто суперечить реальності. Такий порядок забезпечує нерозривність «ланцюга часів». Потрібна Висока теорія виховання та її носій – Учитель, щоби хибний ланцюг перервався й утворилася б Людина Вихована (яка, гадаю, сьогодні теж нікому не потрібна).
 
У.Т.: Чи був у вас такий наставник, який багато значив для вас?
 
– Я пам’ятаю багатьох учителів – чудових і геть нездарних, але Вчителя серед них ніколи не було. «Всі вони хірурги чи костоправи, – сказав один із наших героїв. – І немає серед них жодного терапевта».
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.