▪   Ганна Єрмакова

Коні конкуру

Вид кінного спорту, що відрізняється найбільшою ризикованістю
Матеріал друкованого видання
№ 51 (60)
від 19 грудня, 2008

 

Завершується Національний турнір із конкуру «Топ-10. Посольська Гута». Вершники роблять коло пошани, звучить фінальна фраза коментатора: «А тепер привітаємо помічників наших спортсменів – їхніх чудових коней!» Це вислів з лексикону професіонала. Бо пересічний глядач ніколи не скаже, що в цьому виді спорту коні на другорядних ролях. З нефахового погляду, тут швидше вершники – декоративний елемент картини. Бо найвища їхня майстерність – якнайменш помітно керувати своїм чотириногим парт­нером. Тому виступ тандему має виглядати так, ніби тварина все робить сама, а вершник – лише прикраса.
 
Вище, далі, сильніше
 
Конкур-іппік, як він називається традиційно, сьогодні є одним із олімпійських видів кінного спорту. Його сутність – подолання перешкод. Якщо зовсім просто, то стрибки у висоту, довжину та «висотодовжи­­ну». Щодо уваги публіки та зацікавлення спонсорів, то конкуру в Україні пощастило найбільше. Іподроми, а разом із ними і рисисті перегони, переживають не найкращі часи. А виїздка, найелітарніша і найдавніша дисципліна, – надто складна, щоб викликати масове захоплення.
 
Натомість конкур досить видовищний і «легкий у використанні». Для нього потрібні лише конкурне поле з перешкодами, судді та вершники зі своїми кіньми. Звісно, кажучи «поле», маємо на увазі не сільські простори, засіяні гречкою. Це ґрунт, що коштує кілька тисяч доларів, і перешкоди, кожна з яких має власне «кодове ім’я»: стінка, хвіртка, потрійна чи подвійна система, чухонець, хрестовина тощо. Що вищий рівень змагань, то більше уваги приділяється декору перешкод. На Олімпійських іграх у Пекіні з них зробили щось подібне до тематичних парків.
 
Форма одягу вершника не допускає жодних «або». Це мають бути шолом, редингот, бриджі та чоботи. Зате можна «відірватися» на коневі – майже у всіх непарнокопитих на вушка одягнуті чепчики різних кольорів. І для краси, і для запобігання шуму: глядачі можуть плескати досхочу, але тварину не налякають.
 
До кінського вбрання правила конкуру поблажливіші, ніж у тій самій виїздці, де все має бути лише чорно-білим. Наприклад, дозволені різні варіації кольорів вальтрапа (спеціальної ковдри під сідлом). На тему «заліза» (тобто всього, що вкладається коневі в рот) навіть говорити не слід, бо там і чорт ногу травмує. Хіба зазначу, що і тут правила суворі, як Кримінальний кодекс.
 
Як конячку ви назвете
 
Той, хто займається кінним спортом, знає: кінь і людина тут – тандем рівноправних. Що доводить підслуханий діалог: «Ти Наталку бачив?» – «Яку Наталку?» – «Наталку Пуфика». – «Ні, не бачив». Тобто двоногих розрізняють за їхніми вихованцями, а не навпаки. І в мобільних для зрозумілості записують: «Наталка-Пуфик».
 
До речі, про імена коней. Більшість господарів намагаються за межі розумного не виходити. А як­­що трапляються винятки, то захмарної краси і креативу. В елітних скакунів за кордоном не рідкістю є ім’я на кшталт «Теплий вітерець, що віє із західних гір, розташованих поза яблуневим садом і перед чистою річкою, котра котить свої води до океану». Українцям теж є чим похвалитися. Наприклад, деяких із наших копитних звати Інтим, Тюлька, Термінатор, Інтернет, Гепатит, Пінцет, Ешафот. Щоправда, чотириногі учасники «Посольської Гути» мали імена цілком пристойні.
 
У конкурі задіяні коні різних порід, статури, віку, статі. Найважливіше – це баланс, сила стрибка, вміння оцінити відстань до перешкоди, її висоту чи ширину, а також сміливість і, як кажуть кіннотники, «чесність» тварини. Найширше у конкурі представлені такі породи, як бельгійська теплокровна, вестфальська, ганноверська, голштинська. Гордість нашого конярства – українська верхова порода (традиційне скорочення – УВП), хоч і виведена як універсальна, але все ж у виїздці показує кращі результати, ніж у конкурі. На турнірі «Топ-10» «українець» був один – Фібрін під Костянтином Ярошенком.
Серед учасників змагань у меншості виявилися жінки: з десяти вершників – лише одна представниця прекрасної статі – Анна Пархоменко на Панамі, кобилі голштинської породи. І це виразна тенденція: жінки більше тяжіють до виїздки, чоловіки – до конкуру. Що й не дивно, адже ступені ризику зовсім різні. А ось ризик – тема окрема.
 
Хто п’є шампанське
 
Власне, чому конкур такий видовищний і захопливий? Перегони – це азарт, виїздка – грація, а конкур – це ризик. Звісно, катастрофа може статися всюди, де є коні, але тільки тут вершник сам на сам із твариною і все залежить лише від їхнього порозуміння. Кожен вдалий стрибок – уже маленька перемога. І кожен наступний може стати для вершника завершальним: за падіння зі змагань просто знімають.
 
Талан у конкурі – це людська майстерність плюс «кінський фактор». Бо все, що заплановано і розраховано вершником, не обов’яз­ково є у планах його коня. У конкурі трапляються такі помилки, як закидка та обнесення. Обидві судді розцінюють як непідкорення тварини вершникові й за два непідкорення виводять дует із боротьби.
 
Крім дисциплінарних стягнень, обнесення в принципі нічим людині не загрожує, натомість закидка потенційно дуже небезпечна. Річ у тім, що перед стрибком коня «досилають», тобто надають прискорення шенкелем (внутрішньою частиною ноги від коліна до щиколотки), шпорами, хлистом, інколи просто вигуком. І якщо кінь на такій швидкості перед перешкодою раптом зупиняється, вершник за інерцією продовжує рухатися вже без нього. Інколи вони обидва вщент розносять конструкцію. Прикметно, що після цього зазвичай ніхто не качається по полю, як це заведено у футболі. Невдаха встає, обтрушується і з похмурим обличчям гордо йде геть. З конем, який аж ніяк не потерпає від докорів сумління.
 
Найкраща десятка
 
Згадана на початку «Посольська Гута» відбулася 14 грудня у клубі верхової їзди «Конюшня Бутенка». Це турнір, який підсумовує результати змагань усього 2008 року й визначає найкращого вершника країни. Тому й називається «Топ-10», бо збирає десятку суперпрофесіоналів, майстрів спорту, багаторазових чемпіонів різних змагань у різні роки. Ось їхні імена: Костянтин Писаренко на Адонісі, Ігор Рудик на Хіссумі, Анатолій Токтаренко на Джаст-ін-таймі, Олександр Онищенко на Ломітасі, Хайнс Золтау на Батіді, Ігор Жолобенко на Ребусі, Костянтин Ярошенко на Фібріні, Олег Красюк на Лікорі, Анна Пархоменко на Панамі та Руслан Нормуратов на Артіфаксі. Вони виступали саме у такій послідовності, двома п’ятірками, з розминкою по 15 хвилин для кожної.
 
Першій п’ятірці одразу не пощастило. Дві закидки, а отже, два непідкорення – і Анатолій Писаренко вибуває з подальшої боротьби. Також з участі зняли Олександра Онищенка – цього разу за падіння з коня.
 
Друга п’ятірка продемонструвала оптимістичніші результати. Костянтин Ярошенко та Олег Красюк здолали маршрут із нульовими штрафами, Ігор Жолобенко і Руслан Нормуратов отримали по чотири штрафних очки, а ось Анна Пархоменко була знята з участі – два непідкорення.
 
До перестрибування допустили трьох: Токтаренка, Ярошенка і Красюка. Для цього маршрут завжди змінюють – цього разу на полі залишили сім перешкод, а їхню висоту підняли до 150 см.
 
Токтаренко закінчив маршрут із 16 штрафними очками (зокрема, за одну закидку), Костянтин Ярошенко – з 12. І, нарешті, Олег Красюк пройшов маршрут чисто, без жодної похибки. Саме він і став найкращим вершником України.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.