▪   Олександра Киричук

Кадри вирішують все

Колаж: Павло Ніц
У той час, коли весь світ несе гроші на вівтар супергероїв коміксів, українці мріють про Париж і ностальгують за Рембо
Матеріал друкованого видання
№ 15 (76)
від 17 квітня, 2009

 

Якщо поглянути на топ-10 стрічок, що мали найбільший успіх в українському прокаті за минулий рік, одразу впадають в око кілька разючих розбіжностей із показниками світового бокс-офісу. Передусім відсутність «Темного лицаря» – беззаперечного лідера світових касових зборів 2008 року й одного з най­успішніших фільмів в історії кінематографа. Популярний блокбастер, довкола виходу якого у світі спостерігався неабиякий ажіотаж, не просто не потрапив в Україні до першої десятки, він узагалі зібрав тут minimum mi­nimorum.
 
Черговий сиквел Бетменіани поступився у нас багатьом посереднім фільмам («Вавилон наших днів», «Макс Пейн», «Смертельні перегони»), що цілковито провалилися в Америці та Європі. Та сама історія з міжнародним хітом-2008 – стрічкою «Залізна людина»: українці ігнорували його з не меншою заповзятістю, ніж «Темного лицаря». Наш глядач проявляє оригінальність не вперше: світовий рекордсмен прокату-2007 «Я, легенда» із зірковим Вілом Смітом виявився в аутсайдерах українського бокс-офісу, потрапивши до категорії обділених увагою і грішми стрічок.
 
Поспілкувавшись із вітчизняни­­ми кінодистриб’юторами, Тиждень дійшов висновку, що пошуки «діагнозу» таких дивних відхилень від світових тенденцій складно виявити на рівні жанрових класифікацій. За свідченнями представника прокатної компанії «Синергія» Оле­­ни Дмітрієвої, екшн і насичена дорогими спецефектами фантастика зазвичай користуються у нас значним попитом. За її словами, «філь­­ми, які обіцяють вражаюче видовище та гострі відчуття, мають в Україні найкращий прокатний ус­­піх». Усі зазначені стрічки за своїми характеристиками цілковито відповідають таким уподобанням українців. Проте чогось для успіху на нашому ринку їм усе-таки бракувало.
 
Відсутня ланка
 
«Темний лицар» і «Залізна людина» мають багато спільного. Передусім це екранізації культових американських коміксів – феномену, значною мірою чужому українській культурі. Відтак глибинне несприйняття мальованих оповідок дається взнаки стосовно прокату майже всіх коміксних кіноепопей. Мен­­ше порівняно зі світовим «врожаєм» у нас зібрали і «Фантастична четвірка», і «Неймовірний Халк», і навіть «Спайдермен», який хоч і потрапив до топ-2007, проте застиг на шість позицій нижче порівняно з міжнародним бокс-офісом. Шукати чорну кішку в темній кімнаті не потрібно – зрозуміло, що саме численні фанати коміксів забезпечують значний відсоток прокатного успіху «бетменоподібних» фільмів у світі. Водночас історія таких супергероїв, як Бетмен чи Залізна людина, виходить далеко за межі коміксів. В обох випадках йдеться про розгалужену індустрію, підкріплену чималими гріш­­ми. Перший телесеріал, присвячений Бетмену, з’явився в 1943 році, а в 1960-х на американських телеканалах вже демонстрували мультфільми про Залізну людину. Для багатьох телеглядачів ці персонажі ще з дитинства стали частиною повсякденного життя, що, вочевидь, і позначається на їхньому успіху як кіногероїв. Натомість у нас «цільова аудиторія», вихована на коміксах, практично відсутня, хоча її формування поступово набирає обертів. Тому й фільми, які за рахунок свого «походження» отримують в Америці (та інших культурно «інтегрованих» Штатами країнах) статус культових, у нас проходять за розрядом звичайної фантастики чи екшену. І якщо «Спайдермен-3» зібрав в Україні непогану касу, то передусім тому, що людина-павук «поріднилася» з нами завдяки двом попереднім серіям (2002, 2004) та широким пропозиціям з боку індустрії іграшок.
 
Ці самі причини лежать і в основі менш гучних, але так само несподіваних провалів у нашому прокаті таких загалом успішних фільмів, як «Елвін і бурундуки» (створений за мотивамипопулярного мультсеріалу 1980-х) та «Будь кмітливим» (пародія на популярний телевізійний серіал 1960–1970-х). Скромні показники стрічки «Я, легенда» у вітчизняному прокаті теж пов’язані з відсутністю належного «бекграунда». Фільм є екранізацією (до того ж уже третьою) відомої однойменної книжки Річарда Метьюсо­­на, яку вважають одним із ключових творів на тему зомбі. А фільми про живих мерців становлять у західному кінематографі чи не окремий жанр, що має чималу популярність. Натомість українці досить прохолодно сприймають некрофільську естетику.
 
 Відтак нашого глядача тягне вбік від світових тенденцій переважно там, де не спрацьовує той культурний багаж, який має забезпечувати інтерес до певного фільму.
 
Ностальгія
 
Водночас вітчизняна публіка з якоюсь особливою ніжністю ставиться до таких «перших ластівок» західної маскультури в соціалістичному таборі, як, приміром, персонажі Рембо чи Чужий. Четверта серія героїчної саги, що втратила свою актуальність у світі, в Україні зібрала непогану касу, принаймні кращу, ніж усі перераховані в попередньому абзаці «хіти». Більший порівняно зі світовим успіх мала в нас і стрічка «Чужий проти хижака». Такі самі теплі почуття пов’язують українських глядачів і з одним із перших на пострадянському терені «сучасним» американським серіалом «Х-файлз». У випадку з релізом його кіноверсії розрив між світовим (цілковитий провал) та українським рейтингами був ще більшим – у нас розслідування Скаллі і Малдера пройшли приблизно на тому самому рівні, що й «Темний лицар».
 
Крім того, одностайність зі світовим глядачем українці виявляють у своїй ностальгії за кіногероями-«ветеранами», такими як Джеймс Бонд, Індіана Джонс, Джон МакКлейн («Міцний горішок») та трансформери – культовими персонажами родом із 1980-х.
 
Колективний досвід
 
Проте найбільше наші сма­­ки збігаються зі світовими тенденціями в тому, що стосується нових франшиз: фільмів «Пірати Карибського моря», «Гаррі Поттер», «Шрек», «Секс і місто», «Мадагаскар». Ці проекти стартували тоді, коли наш глядач уже приєднався до всесвітньої спільноти споживачів маскульту. Українські діти читали «Гаррі Поттера» одночасно зі своїми іноземними однолітками, а українські жінки, обговорюючи чергове вбрання Кері Бредшоу, могли з гордістю відчувати свою причетність до міжнародної сім’ї фанаток серіалу «Секс і місто». Не дивно, що й успіх відповідних стрічок у вітчизняному прокаті цілковито корелює зі світовим бокс-офісом. Тож у захопленні сиквелами український глядач має всі підстави вважати себе цілком успішно інтегрованим у глобальний простір світової культури.
 
Щоправда, як свідчать рекордні збори таких стрічок, як «Адмірал», «Найкращий фільм», «Гітлер, капут!» та «Любов у великому місті», до пострадянського культурного про­­стору український глядач інтегрований ще успішніше. А присутність в українському топ-10 2008 року голлівудського фільму «Особливо небезпечний» зумовлена присутністю імені російського режисера Тимура Мекмамбетова, знайомого нашим глядачам за блокбастерами «Нічна варта» та «Денна варта».
 
Ще один красномовний симптом пострадянських рефлексій – стабільна увага до французького кіно «нової хвилі». Романтична ностальгія і давня асоціація із хорошим смаком до цього часу забезпечують будь-яким французьким фільмам високий кредит довіри. За словами представника компанії «Артхаус Трафік» Олександри Ковальової, навіть саме слово «Париж» у назві стрічки вже автоматично збільшує її касові збори в Україні. Це яскравий приклад того, наскільки довго наша колективна пам’ять може приносити потужні ринкові дивіденди.

[1280]

 
ТОП - 10 БОКС-ОФІСУ УКРАЇНИ