▪   Сергій Жадан

Футбол для бідних

ФОТО: АР
Футбол, наче великий яскравий шматок із святкового пирога життя, більшістю вболівальників, фанатів і просто випадкових перехожих сприймається не так із погляду фізкультурного руху, як у контексті соціально-геополітичних взаємин з обов’язково присутнім духом реваншизму й справедливості
Матеріал друкованого видання
№ 26 (35)
від 27 червня, 2008

 

 

  

 

Футбол, наче великий яскравий шматок із святкового пирога життя, більшістю вболівальників, фанатів і просто випадкових перехожих сприймається не так із погляду фізкультурного руху, як у контексті соціально-геополітичних взаємин з обов’язково присутнім духом реваншизму й справедливості. Він давно та безнадійно випав зі сфери контролю спортивних клерків, розчинившись у мерехтливому інформаційному полі глобалізації та шоу-бізнесу. На футболі сьогодні заробляють усі, кожен у міру своїх талантів і запитів – від китайців, котрі штампують нові адідасівські м’ячі, до власників австрійських барів, які підіймають ціни на алкоголь під час трансляції футбольних матчів. Футбол зараз поєднує не більше, ніж, скажімо, McDonald’s. Але й не менше. Цьогорічне Євро-2008 лише підкреслює всі радісні посмішки та зловісні гримаси феєр-плей.
 
Відень: immigrant song
 
Наприклад, економічний аспект. Загальновідомо, що проведення подібних масових спортивних заходів, це, перш за все, супервигідний проект. Вибити тендер на проведення в себе чемпіонату й потім три тижні продавати на кожному розі сюрчки, сосиски й турецькі прапори – що може бути ліпше? Оскільки, подумайте самі – хто би став купувати в Австрії турецькі прапори, якби не Євро? Турки? Але вони приїжджають до Австрії вже зі своїми. Натомість підключені до загальної істерії свята спорту й здоров’я безхитрісні туристи скуповують усе, що трапляється під руку, забезпечуючи таким чином успішне процвітання австрійської економіки. Те, що збірна Австрії у футбол грати не вміє принципово, мало кого обходить, адже, як відомо, головне не перемога – головне участь.
 
Або ще такий варіант: скільки охочих можуть вмістити стадіони Австрії та Швейцарії, особливо зважаючи на вартість квитків і способи їх розповсюдження? Певна річ, лише невелику частину. Що в такому разі робити з рештою? Бажано спрямувати їх у правильне русло долучення до загальної фієсти з тим, аби не випустити потенційних клієнтів із рук і не втратити контроль над, скажімо, бикуватими німецькими вболівальниками, котрі обов’язково полізуть до когось битися. Тому в містах, де проводяться поєдинки, створюють фан-зони – такі собі резервації для бідних: тобто тих, хто не мають квитка на стадіон або сили туди йти. У фан-зоні до твоїх послуг великі екрани, на яких ти бачиш те саме, що твої багаті співвітчизники бачать безпосередньо на смарагдових полях. І не скажеш, що це несправедливо – кожен отримує свою порцію радості. Найгірше тим, хто футболом не цікавиться в принципі.
 
У фан-зоні Відня в перші дні Євро- 2008 одразу ж можна було зробити певні висновки про еміграційні процеси, які переживає сьогодні Австрія. Турків та хорватів тут було значно більше, аніж австрійців. А якщо припустити, що турки теж не всі цікавляться футболом і не всі прийшли до фан-зони, лишається незрозумілим – а хто, власне, залишився в Стамбулі? Але добре – це Стамбул, там тепло. Що ж у інших містах?
 
Інсбрук: соціальна нерівність
 
До Інсбрука на час матчів у групах невпинно з’їжджалися росіяни, греки, шведи й іспанці. Тут одразу впадала в око соціальна диференціація – якщо зі Швеції та Іспанії прибували переважно молоді люди, так би мовити, студенти та різночинці, котрі можуть собі дозволити подібний переїзд у межах старої доброї Європи та подібні витрати в межах розумного, то з Росії чартерними рейсами злітався добре відгодований новий російський мідл-клас – батьки сімейств у шапках-вушанках і безкозирках, їхні фарбовані набіло та обвішані золотом дружини та діти- мажори без прикметних ознак. Різнилася і їхня поведінка – гарячі запальні шведи співали з ранку до ночі на вулицях і в барах, лізли до росіян обійматися й загалом поводилися легковажно. Росіяни натомість святкувати не поспішали – жінки йшли на шопінг, а чоловіки засідали в барах і похмуро вивчали меню, замовляючи наявний там алкоголь в абетковому порядку.
 
Така картина: у фан-зоні, в одному з барів, сидить печальна група росіян, чоловік шість-сім. Навколо них півколом – чоловік тридцять шведів. Усі нібито спостерігають по телевізору за матчем між Італією та Румунією. Хоча насправді з цікавістю розглядають один одного. Росіяни п’ють, не закушуючи, тому всі думають, що вони п’ють мінеральну воду без газу. Шведи весь час дружно скандують гасла. Росіяни вперто мовчать і замовляють ще. Несподівано шведи затягують гімн Радянського Союзу (!) шведською (!!!). Тут уже росіяни розуміють, що промовчати буде некоректно, встають і нетвердо, проте переконливо, відповідають: «Гей, гей, відсмокчи в червоно-білих!» Шведи сприймають це як знак пошани й кидаються до росіян обійматися. Я не міг зрозуміти, чому росіяни не співають і не тішаться, чому не дають вихлюпнутися назовні своїй загадковій російській душі. Їм що – в Росії горілки мало, що вони приїхали пити її в Альпи? Все стало на свої місця наступного дня в Зальцбурзі.
 
Зальцбург: kalinka-malinka
 
У Зальцбурзі росіян було ще більше. Вони з’їжджалися цілий день, заповнюючи тісні вулички й тусуючись коло будинку Моцарта. Вони стояли на перехрестях і допомагали переляканим регулювальницям виконувати їхні безпосередні обов’язки – справлятися з вуличним рухом. Їм відвели в центрі міста окрему фан-зону, де для них якісь емігранти виводили «Калінку-малінку» з сильним берлінським акцентом. На сусідніх вуличках греки били в барабани й розлякували вуличних голубів. Але росіяни не реагували. Вони вперто винюхували бари й зависали там до початку гри.
 
Ще один епізод: на перехресті стоять троє череватих російських уболівальників, на вигляд – менеджери якої-небудь нафтової компанії, обгорнуті національними прапорами, стоять і зосереджено повторюють, мов мантру: «Їхав грека через ріку, бачить грека в ріці рак...» Все стало зрозумілим під час матчу – коли ці російські менеджери та домогосподарки, діти-мажори й сини полків перекричали греків з усіма їхніми барабанами та сурмами. Вони навіть не давали гордим синам Еллади жодного шансу підтримати рідних нещасливих улюбленців. Просто задавили їх своїми горлянками й легенями – перемігши їх, врешті- решт. Що й слід було довести. Тому що футбол – це не лише емоції, це ще й грамотно вибрана тактика. Й уміло підібраний спонсор, додам від себе.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.