▪   Андрій Шевельов

Цукрові палаци

Терещенки не трималися ані Києва, ані Петербурга, побудувавши на просторах сучасної Житомирщини кілька просторих палаців
Матеріал друкованого видання
№ 5 (5)
від 30 листопада, 2007

Фото: Євген Котенко 

Коли рік добігає кінця, дні видаються маленькими і непомітними. Хочеться бігти за сонцем, знову хочеться літа, але роботи повно і південні широти видаються нездійсненною мрією. Не полишаючи сподівань на далекі мандрівки під час різдвяних вакацій, доходиш висновку, що мандрувати можна й на короткі відстані, максимально використовуючи короткий світловийдень, аби відвідати цікаві місця, розташовані поруч...
 
Слава Богу, людство винайшло Всесвітню Павутину і тепер не виходячи з дому можна спланувати детальний маршрут українською провінцією. Виявилося, що неподалік столиці збереглися аж 4 палаци ХІХ – початку ХХ ст., пов’язані з однією із найвідоміших та найзагадковіших українських родин.
 
«Прагнення до суспільної користі» – саме ці слова стали девізом родини, що побудувала на виробництві та торгівлі цукром одну з наймогутніших приватних корпорацій Російської імперії. Так, так, йдеться про Терещенків, які увійшли в українську історію не тільки як вдалі підприємці, але й як видатні благодійники та меценати. Практично жодна соціально вагома ініціатива не залишалася без уваги та фінансування цукрових королів. Засновник династії, Артем Якович, передаючи справу своїм синам, заповідав 80%(!) прибутків витрачати на благодійність. Церкви, лікарні, навчальні заклади, художні колекції… І нині Національний музей Т.Г. Шевченка, Київський політехнічний інститут, Університет ім. Карпенко-Карого, клініка “Охматдит” та десятки інших установ, будівлі яких зведені коштом або за значної підтримки Терещенків, працюють «для суспільної користі»… 
 
Школа-палац
Маючи більше десятка цукрових заводів, Терещенки не трималися ані Києва, ані Петербурга, побудувавши на просторах сучасної Житомирщини кілька просторих палаців, нелімітованих суворими правилами містобудування. За півтори сотні кілометрів від столиці у селищі Андрушівка зберігся ошатний палац, що належав Терещенкам майже півстоліття і був одним із найулюбленіших маєтків родини. Палац, побудований у стилі французького неоренесансу, оточений парком і ставом, в якому ще з часів Терещенка живуть лебеді. Сам засновник династії, Артем Якович, за добрі гроші найняв місцевого діда Каленика, аби той годував шляхетних птахів. У 1920 році в палаці квартирувався штаб Першої кінної армії Будьонного. Кажуть, після цього з інтер’єру зникли всі цінні речі – залишилися хіба що мармурові сходи. Важкі певно. Сам палац мав бути вщент зруйнований «вдячними» квартирантами. Почувши про це, жителі Андрушівки пішли на хитрощі, запевнивши командарма червоних вершників у нагальній необхідності віддати будівлю місцевій школі. Відтоді й донині в палаці розташована Андрусівська середня школа. І тут будівля Терещенків працює для людей.
 
Ледьжива готика
Кілометрів за 30 від Андрушівки знаходиться ще один родинний маєток. На відміну від біленького, доглянутого андрушівського палацу темний велет у селищі Червоному, У заміжжі Наталія Терещенко носила прізвище Уварова. звідси велика гербова "У" на стіні турчинівського палацузбудований у неоготичному стилі, виглядає доволі містично. Оточений віковими деревами, із центральною баштою, що височить, мов замкова вежа, він схожий на уламок Середньовіччя у одноманітті постколгоспного довкілля. Частину палацу зайняли монахині монастиря Свято-Різдва Христова, решта доживає віку, гублячи шиби і готичну штукатурку з-під якої визирає крихка червоняста цегла. Занепадає і парк. Дерева, висаджені ще за Терещенків. Парк поволі заростає чагарями, що наступають від старого ставу, викопаного у формі серця. Але збереглися унікальне пробкове дерево і стара липова алея, згадувана у щоденниках Федора Артемовича.
 
Неподалік палацу знаходиться цукровий завод, побудований Терещенками і викуплений за свідченнями місцевих джерел за безцінь сучасним цукрозаводчиком – зі столичною пропискою і мандатом у кишені. Пройшовши пост грізної охорони, (кажіть, що в музей) можна потрапити до адміністративного корпусу заводу, де між хімічною лабораторією та кабінетом охорони праці сховалися дві кімнатки музею, присвяченого родині Терещенків, історії цукроваріння, перемогам місцевої футбольної команди і навіть зародженню українського літакобудування.
 
Перші українські літаки
Червоне залишило вагомий внесок у розвитку літакобудування України. В селищі діяв справжній літакобудівний завод, що постачав літаками військове відомство царського уряду. Звісна річ, така вагома справа не обійшлася без участі Терещенків. Онук засновника династії, Федір Федорович, був нестямно закоханий у літаки. Увесь вільний час проводив у Київському повітроплавному товаристві, створеному на базі аматорського гуртка київського політеху. Терещенко настільки захопився літакобудуванням, що був змушений полишити навчання в інституті. Федір Федорович у співавторстві з іншими авіаконструкторами розробив 7 оригінальних моделей аеропланів. За традиціями того часу, назвам літаків давали першу літеру власного прізвища. Літак Т-5 став одним із головних експонатів на Всеросійській промисловій торговельній виставці 1913 року. Того-таки року в Червоному розпочалося виробництво літаків системи Терещенка та ліцензійних «Фарман», «Маран-Солнье» та інших. У 1914-му Федір Федорович організував поїзд-майстерню для ремонту літаків на фронті, сконструював намет-ангар для ремонту літаків у польових умовах. 1916 року Терещенко успішно випробував нову модель літака Т-7, що відмінно зарекомендував себе на полях Першої світової.
 
Професійно-технічний ренесанс
На відміну від неоготичного палацу в Червоному, палац в селищі Турчинка, що також належав Терещенкам, зараз у чудовому стані. Трохи дивує гамазейний надпис ПТУ–30 на автентичних воротах, але реальність по той бік брами вельми тішить око. Ошатний цегляний палац, в якому сторіччя тому жила донька Федора Терещенка Наталія, виглядає, мов щойно збудований, а господарська будівля з баштою, що за красою не поступається еклектичному палацу, потребує хіба вирубки дерев з даху вицяцькованої цегляної вежі. Палац має два елегантні балкони, оздоблені багатою ліпниною із чудернацькими пиками, що наче глузують із балконної висоти з місцевих спудеїв та рідкісних туристів, що знаходять маленьку Турчинівку на карті Чуднівського району. Враховуючи долю більшості українських старожитностей, лишається лише дивуватися, чому турчинівський палац лишився неушкодженим. Як і його скромна господиня Наталія Федорівна, яка одного буремного ранку вийшла до більшовиків, котрі грюкали у двері, і, спитавши у чому справа та пообіцявши покликати «цю кляту цукрову бабу», осідлала коня і гайнула… аж до самого Парижу.
 
Культурно-мануфактурні трансформації
Неподалік Турчинівки у селищі Нова Чортория, зберігся ще один старовинний палац, зведений на початку ХІХ ст., але перебудований потім у класичному стилі. Деякі раритетні речі вдалося роздивитися всередині палацу. Зокрема, вузькі та звивисті сходи врізані штопором між двома поверхами та старовинні вітражі античної тематики. І це тільки дякуючи доброму сторожу Аграрного технікуму, що «окупував» будівлю. 1924 року ці вітражі дивом вціліли від навіженої поборниці нового мистецтва, яка в суперечці двох культур не знайшла кращого аргументу, аніж щербата цеглина. Видно античне мистецтво таки сила, бо цеглина утворила лише невеличку дірку, що нагадує нині про культурні антагонізми тих часів.
 
Ще у Новій Чорториї є став над річкою Случ та унікальний 7-(!)поверховий млин, збудований в кінці ХІХ ст., до речі, один із найбільших в Україні. Спроектований як паровий млин. І досі працює, але вже як електричний, генеруючи за допомогою случанської греблі електроенергії ще на пів Чорториї, приторговуючи на місці борошном та крупами, виживаючи як всі і вся в краї, що звався колись цукровою столицею Європи.
 
Зоряне селище
Окрім палаців та збудованих на совість цукрових заводів терещенківські місця відомі єдиною в Україні… приватною обсерваторією! Зветься вона не як небудь, а Українська народна обсерваторія і заснував її на присадибній ділянці андрушівець Юрій Іващенко. 8-метровий «цейсівський» купол знайшли у сховищах головної астрономічної обсерваторії, де він припадав пилом вже багато років, а телескоп привезли з Північного Кавказу, з обсерваторії Міжнародного центру астрономічних досліджень – спільного проекту України та Російської Федерації. Засновник обсерваторії – вчений-астрономом, затятий дослідник космосу, який усвідомив своє покликання ще змалку. Неймовірно, але Юрій Іващенко народився 12 квітня 1961 року, саме в той день, коли інший Юрій першим із землян полетів в космос! А сьогодні космос є не тільки однією із візитівок Андрушівки, – за рахунок співпраці з Гарвардом Андрушівку добре знають за океаном – але й своєрідним бізнесом, адже обсерваторія за 6 років свого існування віднайшла десятки нових космічних тіл, надаючи їм імена на комерційній основі. А ще кажуть, що в українському селі немає чим займатися окрім вирощування бараболі… Андрушівці небайдужі і до земних зірок. Подейкують на ювілей Софіїї Ротару одну із зірок було названо ім’ям співачки. А первісток «народних астрономів», астероїд, знайдений у зоряному небі 4 роки тому, отримав назву рідного селища. [259] [260]
 
ІСТОРІЯ

Бізнес Терещенків 
У середині ХІХ ст. цукрові заводи Російської імперії будувалися переважно на українських землях з огляду на їхню унікальну родючість та достатню кількість кваліфікованої робочої сили, потрібної для промислового цукроваріння, що було на той час передовою галуззю економіки і опановувало найновіші надбання технічного прогресу. На заводах впроваджувалися турбогенератори, електричне освітлення, будувалися під’їзні залізничні колії. Андрушівський завод, побудований у 1848 році, був однією з перших українських цукроварень і швидко потрапив у орбіту впливу Терещенків, які в 1850-х роках диверсифікували свої лісові та хліботоргові активи у перспективний цукровий бізнес. У 1880-х роках цукрозаводчики, підтримувані царським урядом, об’єдналися в синдикат, встановивши монопольно високу ціну на власну продукції, що разом із подальшим технічним прогресом дало змогу отримувати значні прибутки.

 
МАРШРУТ

За 1 день 
З Києва їхати трасою М-06 до Коростишева. Потім повертаємо наліво на Попільню, Ружин до селища Котлярка, далі – праворуч у напрямку Андрушівки і перед нею ще раз ліворуч. Червоне знаходиться за 30 км на південний захід від Андрушівки. З Червоного до Турчинівки шлях пролягає через Бердичів у напрямку Чуднова. З Турчинівки до Нової Чорториї потрібно їхати трасою Р-98 в напрямку Мирополя (західний напрямок). У районі селища Камінь потрібно повернути ліворуч.
Назад з Нової Чорториї їхати на Любар (південний напрямок). З Любара трасою М-20 до Житомира.