▪   Сергій Чегодаєв

Карелією на снігоходах і собаках

У дитинстві в мене була незабутня лайка Тобка. Любов до песика не перешкодила, однак, прилаштувати санки як собачу запряжку. Відтоді я і уявити не міг, що доведеться ще раз проїхатися снігом на екзотичній собачій тязі
Матеріал друкованого видання
№ 3 (11)
від 18 січня, 2008

 

Щоб розпочати екстремальний тур «білими джунглями», як називають Карелію у глянсових проспектах, потрібно опинитися в потрібному місці і в потрібний час. Я стартував у Петрозаводську і фінішував у Мєдвєжьєгорську, виїхав снігоходом, повернувся на собаках. Можна і навпаки: приїхати в Мєдвєжьєгорськ і «запізнатися» з собаками, а додому поїхати з Петрозаводська. Річ у тім, що бригада інструкторів і каюрів, тобто погоничів собак, курсує між цими містами, дорогою прихоплюючи екстремалів-аматорів, таких як я. Чесно кажучи, я позаздрив хлопцям: у них насичене кочове життя. 

День перший. Спека
 
Потяг прибув вранці. Ще у вагоні я познайомився з веселою компанією пітерців: хлопці та дівчата їхали в такий само тур. На вокзалі Петрозаводська нас зустріла молодиця з табличкою в руках. Головне – не переплутати назву вашої фірми, інакше затягнуть у якийсь інший тур, а потім шукай по всій Карелії.
 
Автобус завіз нас спочатку в кав’ярню, на безкоштовний сніданок. Потім – на базу снігоходів – широкий огороджений двір на самому березі замерзлого Онєжського озера. Тут нам видали кілька важливих речей – вітрозахисний комбінезон, шолом із забралом, підшоломник, що закриває обличчя, теплі бахіли з хутряними устілками, снігохідні рукавички, ну і, звичайно ж – власне снігохід. Офіційна марка машин Yamaha Viking 540 III, але ми називали їх просто Ямахами.
 
Вперше побачивши їх, я одразу пригадав гусенечний мотоцикл з «Пригод Незнайка». Незрозуміло, як міг розвертатися той фантастичний мотоцикл на одній гусениці, але Ямаха це робить легко, за допомогою двох пластикових лиж попереду. Кермо Ямахи схоже на мотоциклетне, і сидиш на ній так само, як на мотоциклі – верхи.
Насамперед нас навчили керувати цим дивним засобом, що виявилося справою нехитрою. Ямаха виглядає агресивно і чимось нагадує великого сірого жука. «Жук» мчить сніговою цілиною, залишаючи позаду себе веселкові вихори. Перекинутися він може, тільки якщо виїде на крутий схил під кутом, і найбільша небезпека в тому, що хтось здуру на такій же Ямасі налетить ззаду чи збоку.  
 
Першого дня ми каталися колами, спочатку з інструктором, потім – поодинці, а згодом – з пасажиром.
 
Увечері нас, неофітів сніговодіння, нагодували від пуза і повели в лазню. Ось де екстрим! Тут навіть дві лазні. Найекстремальніша топиться по-чорному, і тут чесно попереджають, що це – на любителя. Таких, як з’ясувалося, – більшість. Дехто незабаром пожалкував і побажав перейти в нормальну сауну, але ж ні: тільки завтра. А вранці з’ясувалося, що у сплачений тур входить тільки один «банний» людино-день, а сауна – «додаткова послуга», що коштує 500 рублів (близько 100 грн) за годину.
 
До речі, щодо таких «послуг» карельські туроператори великі майстри. Наприклад, за окрему платню запропонують зайнятися підлідною риболовлею, покататися на лижах, бігових і гірських, поплавати в басейні... А якщо комусь за вечерею видасться замало 150 грамів запланованої горілки – доведеться докуповувати і цю «послугу».
 
День другий. Навколо острова
 
Поснідали? Тож – на снігоходи! Тепер уже не просто катаємося, а подорожуємо, наша мета – острів Кижі.
Ямаха розрахована на двох: моєю пасажиркою стала дівчина з пітерської групи. Потрапити на острів можна не інакше, як по льоду Онєжського озера. Льоду, щоправда, не видно: лижі звір-машини ковзають по сніжній цілині, гусениці перемелюють сніг. Силуети дерев’яних церков чорніють вдалині. У голові не вкладається, що всі ці споруди побудовано без жодного цвяха.
 
Але не всі ці церкви, каплиці, лазні, комори і колодязі були зрубані прямо тут. Деякі споруди звезли на острів здалеку, спеціально для музею просто неба. Звичайно, їх спочатку розібрали по колоді, ретельно складаючи креслення, потім – відбудовували вже на території музею.
 
Мені вони особливо близькі, тому що я народився і виріс у дерев’яному будинку, таким же чином привезеному з Півночі. Його колоди його були стародавні, чорно-коричневі, і сам будинок залишався таким, як його побудували, з тією відмінністю, що на новому місці туди провели центральне опалення і газ.
 
День третій. Уявити себе головним собакою
 
Снігохід Ямаха – таки звір, але на третій день туру ми, нарешті, зустрілися зі справжніми тваринами – породистими біговими хасками. Це такі тямущі собаки з розумними сумними очима. Інструкторів тепер називаються каюрами. Каюр – провідник собачої упряжки. Як сказав нам місцевий каюр Ілля, щоб досягти успіху в роботі з собаками, необхідно бути з ними цілістю, тобто – уявляти себе головним собакою.
 
Також він запевняв, що на пряму спину хаски, яка біжить, можна поставити келих шампанським – не перекинеться. Однак я не наважився експериментувати.
Кермувати упряжкою не складніше, ніж одним псом. По суті, ви і керуєте одним, інші підкоряються. Дивишся на собак дещо зверху, ззаду і навіть здалеку і думаєш: ким би ти сам хотів бути: таким, що веде? Чи – кого ведуть? Завжди йти за кимось – в роботі, любові та дружбі, наслідувати моду, споживати розрекламовані товари, або самому бути законодавцем мод, упевнено уминати лапами сніг, коли все суспільство біжить за тобою?
 
А навколо – морозний простір, насичений дзеленчанням дзвіночків, глибокі сизі тіні, невисоке сліпуче сонце, неодмінне бажання співати, осмислюючи те, що бачиш перед очима. Пересадка з сучасних снігоходів у сани змінює не тільки «точку сидіння». Відчуваєш себе ближчим до природи, до землі – в буквальному розумінні слова!
 
Собачі сани нижчі за снігохід, траса мчить просто на тебе. Спочатку мені здалося, що пси біжать навіть швидше Ямахи. Я не одразу зрозумів, що фішка саме в цій близькості до дороги – ефект запаморочливої швидкості, що і в моторному човні на воді.
 
На завершення 30-кілометрового маршруту нас чекав у карельському будинку обід зі страв національної кухні. А потім – трансфер автобусом до залізничної станції. До побачення, Кареліє – країна покритих мохом ялин, засніжених озер, дерев’яних тротуарів і гарячих собак! Хочеться повернутися сюди влітку, коли на нас чекатимуть нові маршрути – на квадроциклах, байдарках, каное, конях або велосипедах.[128][127][125][126][129]
 
СУВЕНІРИ

 Карельська береза
Легендарну карельську березу побачити живцем мені не довелося. Але, як розповідають тубільці, це таке собі невисоке кривеньке деревце. Проте сувеніри з неї продаються щокроку: на рундуках, у магазинах, на базарі. Це усілякі шкатулки, рамки, картинки, оклади годинничків, шахи, точені та шліфовані вироби з витким світлим малюнком, який можна роздивлятися годинами.

 
НОТАТКИ ГУРМАНА

Перш за все риба
У національній карельській кухні переважають рибні страви – харіус, сиг, йорж. Мене неабияк здивувала юшка на молоці, причому зварена з солено-сушеної риби. Назви цих страв важко вимовити, що додає апетиту. Каллімтіко – риба зі смаженою картоплею, напарокко – суп із сушеним окунем, калакяярейтя – щось подібне до рибних біляшів. Карельський салат – це ікра, молочко і печінка риби, щедро посипані кришеною цибулею. Напої: журавлинний квас, вівсяний досить густий кисіль, який і напоєм назвати важко, чай – гримуча суміш сушених квітів звіробою, стебел малини, брусниці, і навіть – березових наростів.

 
ВАРТО ЗНАТИ

З чого почати
Щоб забронювати тур, краще безпосередньо зв’язатися з однією із місцевих фірм – у Карелії понад 60 туроператорів, готелів, гостьових будинків і турбаз. Їхні координати легко знайти, зателефонувавши у довідкову службу Петрозаводська за номером 577-697. 

Як доїхати
Дістатися до Петрозаводська можна кількома шляхами: на жаль, жодного прямого. Можна через Санкт-Петербург або Москву. Якщо дорого і швидко, то двома літаками: Київ – Москва, Москва – Петрозаводськ. Повільніше, але й дешевше – через Петербург, звідки курсують автобуси і потяги в Карелію. Особисто я обрав, як мені здалося, якнайкраще співвідношення «ціна – якість»: до Пітера летів з Борисполя, а потім – потягом (8 год.). 

Погода: чинник ризику
Перед самим від’їздом незайве уточнити погоду в Карелії. Справа в тім, що екстремальний тур «білими джунглями» не проводиться за температури нижчої –25 градусів за Цельсієм, а також за штормового попередження. Тоді фірма оголошує форс-мажор і або переносить час мандрівки, або повертає гроші.

 
ЦІКАВИНКИ

 Унікуми дерев’яної архітектури
Кижі – один із найстарших в Росії музеїв просто неба, та й найстародавніша дерев’яна церква – Церква Воскресіння Лазаря з Муромського монастиря (XIV ст.) також стоїть тут. А також Преображенська – найбагатоглавіша (із 22-ма банями) дерев’яна церква, збудована в 1714-му році та 9-глава Покровська –1764-го року. Кижі занесені у Список пам’ятників Усесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО, і це привертає сюди натовпи туристів із Європи і Америки. Так і ходять вони тут, мерзнуть, фотографуються на тлі 87-ми витворів народної дерев’яної архітектури.

 
ГЕОГРАФІЯ


Графіка: Павло Ніконоров 

Серце Карелії

Петрозаводськ, столиця республіки Карелія – красиве і чисте місто. Принаймні, взимку. Старовинні будівлі, собори, статуї у скверах сяють північноєвропейським колоритом. Якщо замерзнеш блукати вуличками, можна зайти в один із численних музеїв. Окрім звичайних краєзнавчих, етнографічних, геологічних, від яких завжди віє пилом і нудьгою, є і особливі. Це історико-демонстраційний зал місцевої ФСБ (іноземця-українця туди, щоправда, можуть не пустити), морський музей і своєрідний музей пошти, де виставлені поштові карети і великі колекції марок, листівок і конвертів.

Офіційно у Карелії 3,6% населення – українці. Насправді, напевно, навіть більше. Іноді, якщо в міському автобусі закрити очі, то за говіркою може видатися, що ти де-небудь у Харкові або в Донецьку.