▪   Іван Лютий

Скрипаль Всесвіту

ФОТО: Анатолій Бєлов
Музикант з легендарним минулим і блискучим сьогоденням. Він зважився на проведення масштабних циклів: «Історія скрипкового концерту» (Київ, сезон 1972/73: від Баха і Гайдна до Бартока і Скорика), «Всі скрипкові концерти Моцарта» і «Всі скрипкові сонати Бетховена» (Москва, сезон 1987/88). Нині в Олега Криси нове захоплення - гра на альті
Матеріал друкованого видання
№ 1 (10)
від 11 січня, 2008

Олег Криса, безумовно, володіє усіма елементами вищої скрипкової майстерності: незмінно м’яким, навіть у найнапруженіших кульмінаціях, звучанням, завидною врівноваженістю емоцій, справжньою віртуозністю, вільним співом інструменту, прекрасним контактом із оркестром. Йому властива певна витончена зовнішня стрункість, гармонійність, навіть елегантність. Здається, артистові б дуже пасували різнокольоровий каптан і парасоля казкового Олє-Лукойє, адже щирими соло метра дива творити і казки на ніч нашіптувати. До речі, про казки. Перед виконанням знаменитого Скрипкового концерту Бетховена він може довго розповідати про використовувані у ньому каденції Шнітке. І спробуй зрозумій, що цікавіше: самі каденції чи те, як він про них розповідає.

Ще у 1980-х критика вбачала у мистецтві Криси властиву культурі кінця ХХ ст. тенденцію до узагальнення попередніх досягнень. Мабуть, правда. У першому своєму університеті – Львівській музичній школі-десятирічці – він учився паралельно зі скрипалем Богодаром Которовичем, піаністами Олександром Слободяником та Віктором Єресько. Московську консерваторію в 1960-х закінчував із Ґідоном Кремером, Віктором Третьяковим, Володимиром Співаковим та Олегом Каганом. У 1970-х саме Криса замінив у Квартеті імені Бетховена його першу скрипку, професора Дмитра Циганова і 10 років очолював цей уславлений колектив. Учень Давида Ойстраха саме від свого наставника згодом отримав пропозицію викладати у Московській консерваторії. Перед останніми у своєму житті гастролями Ойстрах, моргнувши оком, наказав йому: «Царюй спокійно».
 
Мало хто з однолітків Криси зважувався на проведення таких масштабних циклів, як «Історія скрипкового концерту» (Київ, сезон 1972/73: від Баха і Гайдна до Бартока і Скорика), «Всі скрипкові концерти Моцарта» і «Всі скрипкові сонати Бетховена» (Москва, сезон 1987/88). Також небагато хто його колег міг із ним конкурувати у стійкому інтересі до сучасної академічної музики. Важливою віхою на цьому шляху стало знайомство із композитором Альфредом Шнітке. Приводом було виконання Першого кончерто-гросо, твору майже забороненого після еміграції Ґідона Кремера – першого його виконавця. Знайомство переросло у міцну дружбу. За ініціативи українця Шнітке створює і присвячує скрипалеві Фортепіанний квартет на 25 тактів незакінченого Квартету Малера. Згодом з’являється і Третій кончерто-гросо. Але найбільшого успіху здобув твір A Paganini для скрипки соло, написаний композитором до 200-річчя з дня народження італійського композитора, і виконаний Крисою на ювілейному фестивалі у Генуї.
 
У цьому місті, правда, двадцятьма роками раніше, коли він переміг на конкурсі Паганіні, йому дали можливість грати на інструменті легендарного виконавця. «Коли я уперше взяв скрипку Паганіні в руки, – згадує музикант, – мої пальці почали кам'яніти. У мене був шок! Будь-який скрипаль мене зрозуміє. У мене захоплювало дух, я задихався, мені було страшно. Ті, хто дозволив мені доторкнутися до цього інструменту, розуміли, що відбувається в душі молодої людини у момент зустрічі зі скрипкою Майстра, і дали мені можливість приходити туди кілька днів поспіль, звикати до неї». 
 
Нашому співвітчизникові також двічі пощастило здійснити записи зі скрипками Страдиварі. Зокрема, на інструменті 1714 року – золотого періоду Страдиварі – він записав твори Моцарта. Нині музикант грає на скрипці 1758 року кремонця Джованні Батісти Гваданіні. Цей інструмент належить Істменській академії музики у Рочестері, професором якої є зараз Криса. За контрактом викладач має право грати на ній стільки, скільки тут працюватиме. Подейкують, що у зв’язку з цим він кожного разу із великим задоволенням свій контракт продовжує. А загалом адаптація до американського життя для Криси пройшла майже безболісно. Хоча йому й довелося прикласти чимало зусиль, щоб призвичаїтися до іншого стилю життя, де багато що залежить від наполегливості, таланту, успішної комунікації та удачі.
 
Втім, нещодавно в нього з’явилося нове захоплення – гра на альті. А що поробиш, коли часом так складно для своїх концертів знайти надійного партнера? Простіше самому стати альтистом і запросити в дует когось із відомих скрипалів. Втіхою для Криси є згадка про те, що навіть Єфрем Цимбаліст перед сольними концертами завжди вправлявся на альті. Вважав, що після цього на скрипці грається значно легше.