▪   Ігор Кручик

Ображена дружба

Свого вірша «На незалежність України» нобелівський лауреат Іосіф Бродскій прочитав 28 лютого 1994 року у Квінсі-коледжі (США)
Матеріал друкованого видання
№ 1 (10)
від 11 січня, 2008
Свого вірша «На незалежність України» нобелівський лауреат Іосіф Бродскій прочитав 28 лютого 1994 року у Квінсі-коледжі (США), попередивши слухачів: «Я ризикну зробити це». Де ж ризик? Говорити в Америці про українську незалежність, та ще й після розпаду СРСР?
 
У вірші чітко прочитуються гнів і образа на українців. Висловлюються відверті кпини, просякнуті також глузуванням з нас. Настільки це виглядає несхожим на поета-вигнанця, що й дотепер деякі вважають той текст містифікацією, умілою підробкою «під Бродского». Однак такі літературознавці, як Валентина Полухіна, і друзі нобеліанта, наприклад Лев Лосєв, підтверджують авторство.[97]
Вибір теми свідчить про небайдужість ментально російської людини до України: Бродского, як і багатьох росіян, набагато менше хвилює незалежність, скажімо, Узбекистану. Мабуть, автор передбачав докори в «українофобстві», у імперськості, російському шовінізмові – а потрапити під таки підозри для нормальної людини насправді “ризик”.
 
Є традиція: про Україну російські письменники – Пушкін, Лєрмонтов, а згодом і радянські поети – незмінно писали в поблажливих інтонаціях. Камертон можливому негативному сприйняттю тексту Бродского задає слово «хохли». Для російського вуха це, певно, щось таке незлобиве, майже нейтральне – разом із іншими не досить політкоректними визначеннями: «янкі», «азери», «маланци»... А українцеві таке звертання було б однозначно образливим.
 
Для розуміння способу мислення поета важлива збірка «Іосіф Бродскій очими сучасників», опублікована у пітерській «Звєздє» 2006 року. британка леді Н. Спендер наводить такий епізод. Іосіф згадував, як колись американські туристи звернулися до нього в Москві з питанням, звідки найкраще подивитися на Кремль? Бродскій пожартував: «З кабіни американського бомбардувальника». Імовірно, за подібну дотепність будь-який український націоналіст-русофоб з радістю б розцілував цього “москаля”. «Це такий високий ступінь хамства, що вже перетворюється на поезію», – як сказав Юрій Лотман про сатиричну поему Вольтера «Орлеанська діва».
 
Проголошення незалежності України – подія для розвалу СРСР не менш вагома, ніж гіпотетичні американські бомбардувальники. Бродскій цього не міг не розуміти. Так хто в ньому переважав – антисовєтчик чи адепт імперії? Який імператив превалює у вірші «На незалежність України»? Якщо відкинути сарказм, емоції і залишити голий зміст, прочитаємо жест прощання: мовляв, до побачення, українці. Не забувайте наші спільні надбання, культуру, дружбу. Цей смуток щодо державного розлучення етносів, за усієї індивідуальності й ексцентризму поета, поділяють мільйони росіян. Та й українців також.
 
Прочитується у митця й розуміння історичної правоти українських самостійників: «Не нам, кацапам, їх звинувачувати в зраді».
 
Зрозуміло, сарказм та іронія російського вигнанця найчастіше дійсно не дипломатичні. А ще – «антидержавні» і навіть «антинародні». Принаймні, сатиричним жанрам і прийомам у тоталітарних співтовариствах найчастіше надають саме такі епітети. Друг нобеліанта Лев Лосєв зауважив: «Аполітичність його проявлялася не в тому, що він уникав гострих політичних сюжетів, а в тому, що він відмовлявся розглядати їх інакше, ніж з погляду вічності. Прояви добра й зла в суспільному житті – для нього тільки окремі випадки манихейского конфлікту, закладеного у природі людини».
 
Чи був Бродскій противником незалежності України? Це не суттєво. Важливіше, що його вірш “На незалежність України” – помітний прикордонний стовп, що демаркує кордон, який і досі не наважуються помічати багато впливових політиків у Росії, та й в Україні. 

І водночас поет укотре ставить під сумнів саму можливість кордонів не на місцевості, а в культурі.

 
НЕ ДЛЯ ПУБЛІКИ
НА НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЫ
Іосіф Бродській
 
…То не зелено-квитный, траченный изотопом,--
жовто-блакытный реет над Конотопом,
скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.

Гой ты, рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми1 глазами жили, как при Тарзане.

…Скажем им, звонкой матерью паузы медля строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря — в мундире,
по адресу на три буквы, на все четыре

Стороны. Пусть теперь в мазанке хором гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть — так сообща, путь выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще.

…С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.

Родичі Бродського забороняють публікувати цей досить відомий вірш, тому Тиждень обмежився цитатами