▪   Сергій Грабовський

Три місяці свободи

Кримська Народна Республіка стала найпершою тюркською республікою і взагалі однією з перших в ісламському світі
Матеріал друкованого видання
№ 8 (17)
від 19 лютого, 2008

23 лютого 1918 року як день заснування Червоної Армії має для кримських татар негативний відтінок: саме тоді більшовиками було розстріляно Нумана Челебіджихана, голову Директорії роздушеної у зародку Кримської Народної Республіки.

 
ПОЧАТОК
 
 
Наприкінці ХІХ ст. не тільки простий кримськотатарський люд, а й еліта – мурзи, улеми і навіть муфтій  – нерідко не вміли чи ледь уміли читати й писати як рідною, так і російською мовами. Відродження нації пов’язане насамперед з ім’ям просвітителя Ісмаїла Гаспринського. Він докладав величезних зусиль, спрямованих не лише на відродження свого народу, а й на рішучу модернізацію основ його життя. З його іменем пов’язують створення і поширення серед кримських татар світського шкільного навчання, зокрема і для дівчат. Гаспринський видавав першу кримськотатарську газету «Терджиман», на шпальтах якої фактично формувалася новітня літературна мова. Результатом цих зусиль стала поява у перші десятиліття ХХ ст. молодої світської інтелігенції, ще не надто чисельної, але добре освіченої і впливової серед співвітчизників. Саме найяскравіші її представники стали революційними лідерами.
 
Одразу після скинення царату кримськотатарська молода генерація, значна частина якої тим чи іншим чином пройшла школу Першої світової війни, спробувала приєднатися до руху совєтів – найпопулярніших тоді на місцях самочинних органів революційного самоврядування. Але як Сімферопольський, так й інші совєти на півострові відмовили їм, сказавши: «Національним організаціям ми представництва не надаємо». Тільки на загальних засадах, від імені фабрик, заводів та військових частин...
 
Звідси і по-своєму закономірний результат: у квітні у Сімферополі був скликаний З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет. Його очолив щойно призначений цим же з’їздом на посаду муфтія 32-річний богослов, юрист і публіцист Нуман Челебіджихан. Автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я Нуман Челебіджеханприсягнувся», який ще виступав під іменем Челебі Челебієв. Челебіджихан був обраний на свою посаду заочно (йшла війна, і він перебував у складі діючої армії). Так само заочно на дуже важливу для Криму посаду голови вакуфної комісії обрали іншого офіцера-фронтовика – 28-річного юриста Джафера Сейдамета.
 
Молода світська інтелігенція сконцентрувала у своїх руках головні громадсько-політичні та релігійні важелі впливу на співвітчизників, фактично усунувши зі суспільної арени традиційну кримськотатарську знать, яка до цього була слухняним знаряддям імперської влади.
 
Мусвиконком спочатку не мав намірів ставати суто владним органом. Як пояснював його секретар Алі Боданинський, головним завданням було «неухильне прагнення до організації демократичних татарських мас, прагнення до впровадження серед них свідомого і відданого ставлення до ідей загальноросійської та, зокрема, кримськотатарської революції, прагнення стати у всіх проявах татарського життя центром не директивним і керівним, а регулюючим і контролюючим». Чільними друкованими органами Мусвиконкому стали газети «Міллет» і російськомовна, але політично радикальніша, «Голос татар».
 
Російський Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусвиконком як орган національно-культурної автономії кримських татар. Але де-факто у сферу його відання впродовж кількох місяців переходять всі кримськотатарські справи – політична діяльність, культура, релігійні справи, економіка, податки. Виконком мав у всіх повітових містах підпорядковані собі місцеві мусульманські комітети, а в селах – уповноважених і сільські комітети. Фактично впродовж кількох місяців була вибудована вертикаль влади.
На першому етапі революції кримськотатарські політики вимагали лише національно-культурної автономії у складі демократичної Росії. Та вже у липні 1917 року була створена перша кримськотатарська політична партія «Міллі Фірка» («Національна партія»). У ній незабаром оформилися дві течії: прихильники автономії Криму (переважно прихильники соціалістичної ідеології) та прибічники відновлення незалежної кримськотатарської держави, яка свого часу існувала на півострові упродовж трьох з половиною століть. Програма партії передбачала скликання парламенту і проголошення у Криму народної республіки.[107]
 
Так само, як Центральна Рада домагалася українізації військ, в яких переважали українці, Мусвиконком став підпорядкувати собі частини, в яких служили переважно кримські татари. Він сформував у Сімферополі кримськотатарський батальйон і домігся повернення з фронту до Криму кількох татарських військових частин. За ці дії Нуман Челебіджихан улітку 1917 року був заарештований Тимчасовим урядом, проте на його підтримку виступили не тільки татари, а й українці та інші національні групи півострова, тож за кілька днів голову Мусвиконкому звільнили, тільки посиливши його популярність.
 
ХАЙ ЖИВЕ РЕСПУБЛІКА!
 
Події осені 1917 року зумовили те, що ідея розбудови демократичної федерації почала втрачати свою привабливість для більшості національних рухів на території колишньої Російської імперії. Не став винятком і рух кримських татар. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій ухвалив скликання Курултаю, тобто кримськотатарського парламенту. Він мав стати вищим національним органом влади і, відповідно, вирішити питання автономії Криму. Михайло Грушевський від імені Центральної Ради висловив повну підтримку прагненням кримських татар до державної автономії й обіцяв сприяння українців.
 
«На прапорі татарської інтелігенції, що вийшла на арену суспільно-політичної діяльності, красується, перш за все, гасло «самовизначення народностей», у боротьбі за досягнення якого татарська інтелігенція, татарська демократія не може і не має зупинитися перед жодними жертвами. Нехай ми бідні на великих поетів, письменників, визначних громадських та політичних діячів. Ми знаходимо компенсацію в іншому: в єдиному дусі, єдиній волі народу. Пробудження національної самосвідомості – ось сила, що і підбадьорює, і окрилює нас у нашій боротьбі», – так говорив на З’їзді поет і лікар Амет Озенбашли.
 
Вибори до Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року у п’яти виборчих округах Криму. Згідно з законом про вибори, ухваленим Мусвиконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Було обрано 76 депутатів, з них четверо жінок. Зауважу, що йшлося про перший з-поміж ісламських народів приклад реалізації виборчих прав жінок; донині цих прав жінки не мають у низці мусульманських держав. І взагалі – у США жінки одержали повні виборчі права лише у 1920 році...
 
Напередодні скликання Курултаю Мусвиконком виступив із відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив, що перебирає ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан». Засідання Курултаю розпочалися 8 грудня о 14-й годині у Залі суду Ханського палацу в Бахчисараї. Головою Курултаю був обраний один із лідерів партії «Міллі Фірка», письменник Асан Сабрі Айвазов. А 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку. Це була перша у світі тюркська республіка. Для прикладу: Турецька Республіка була проголошена шістьма роками пізніше.
 
Працювали депутати швидко і злагоджено: 14 грудня Курултай затвердив символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони» – власне, першу Конституцію Криму. Вона передбачала реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне самовизначення і самоврядування шляхом створення парламенту, обраного на вільних, прямих, рівних виборах таємним голосуванням. Конституція також скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або віри та рівноправність жінок і чоловіків. 18 грудня Курултай сформував національний уряд – Директорію – у складі п’яти директорів (міністрів – прим. авт.) на чолі з Нуманом Челебіджиханом, який також очолив управління юстиції. Директорію одразу визнала Центральна Рада, натомість Директорія засудила агресію совєтської Росії проти УНР.
 
Ще до початку роботи Курултаю були відкриті культурні та освітні заклади, серед яких – Національний татарський музей у Ханському палаці в Бахчисараї, Педагогічний інститут імені Ісмаїла Гаспринського та Національний художній технікум (обидва у Бахчисараї – прим. авт.). А у Сімферополі – жіночий учительський інститут. Починалася серйозна порствітницька робота, яку перервали дії більшовиків.
 Кримську Директорію очолили юристи: Сейдамет Челебіджехан
ВІЙНА
 
Петроградський Совнарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її Директорії. За його вказівкою кримські більшовики у ніч на 16 грудня захопили Севастополь та – «від імені совєтської влади» негайно розігнали там... совєт робітничих, матроських і солдатських депутатів. Натомість був створений військово-революційний комітет, під орудою якого червоні загони почали наступ на інші міста Криму.
 
Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників, що об’єднала всі національні громади Криму, 19 грудня створили у Сімферополі об’єднаний Кримський штаб. У його розпорядженні були два кінні та один піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною кцлькістю близько тисячі осіб. Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, які були краще озброєними і набагато переважали їх чисельно. Нуман Челебіджихан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення бойових дій, під час перемовин у Сімферополі був заарештований, перевезений літаком до в’язниці у Севастополі і там 23 лютого розстріляний.
 
Наприкінці січня 1918 року більшовики захопили увесь Крим, оголосили про розпуск Курултаю і Ради народних представників та влаштували на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ. У Ялті, Феодосії, Євпаторії, де тоді жили багато кримських татар, розгорнулося справжнє полювання на місцеву інтелігенцію. «Червоні» матроси та солдати, за спогадами сучасників, «націоналізували» чимало татарських жінок та дівчат і приторговували ними.
 
Та вже у квітні більшовицька влада у Криму впала під ударами Запорізького корпусу армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана, до якого приєдналися кримськотатарські повстанці. На певний час тоді була відновлена діяльність Курултаю та Директорії. Але це вже інша історія. Як і те, що впродовж 1918–1922 років загинули майже чверть кримських татар. І серед них – значна частина нової інтелігенції...
А Кримська Народна Республіка проіснувала кілька тижнів, але кримськотатарська нація стала суб’єктом історії.
 
СЛОВНИЧОК

Вакуф – нерухомість, приписана до мечетей і релігійних училищ, яку не можна було передати у приватну власність, головним чином земля. Без контролю за вакуфними землями неможливою була аграрна реформа.

 
Мурза (мирза, син еміра, князя, принц) – аристократичний титул феодальної знаті у Кримському, Казанському, Сибірському ханствах, Ногайській орді. З часу завоювання Криму Росією (1783) мали дворянський титул.
 
Муфтій (з араб. «той, хто пояснює та визначає») – духовний лідер мусульманської общини. Наділений правом приймати рішення з релігійно-правничих питань, надавати поради щодо трактування шаріату.
 
Курултай – так у Кримському ханаті називався з’їзд беїв та мурз, що обирав хана. Назвавши новітній парламент Курултаєм, кримськотатарські інтелектуали апелювали до самосвідомості свого народу і до його історичної пам’яті.
 
Улем (з араб. «знавець», «учений») – збірне поняття щодо визнаних та авторитетних знавців теоретичних та практичних аспектів ісламу. З часом перетворилося на поважне звертання.