▪   Наталія Сербіна

"Жизнєнна пєсня"

ФОТО з архіву Миколи Бабака
Співаки люблять ці твори за легкість, бо "важкі пісні - давня лірика" вимагає фізичних зусиль
Матеріал друкованого видання
№ 21 (30)
від 23 травня, 2008

  [575]

Коли ми навчались у консерваторії, на заняттях з етномузикології зворушувалися рядками з народних, але не дуже давніх пісень: «Маруся отравілась сольоним огурцом, і даже нє простілась с родним своїм отцом...»
 
Або: «Згорєло тєло молодоє, во рту документи знайшли». Ми звикли вважати, що український фольклор – явище винятково «українське». Українською про Україну та українців. Але це не зовсім так. Пісенний фольклор – це своєрідний живий літопис життя нашого селянства – з його міграціями, іноземними впливами, «модою» на місто та російські пісні. Ось, наприклад:
 
Одна дєвушка лєт шестнадцаті,
У любові єщо нє била,
Улюбилася у воєнного,
Но нє знала, што вдома жена.
 
Приїхав милий з поля,
Подарочок привьоз:
Колєчко золотоє,
Букетік разних роз.
 
Колєчко розпаялось,
Букетік присов’яв –
Навєрно, мой мильонок
З другою загуляв.
 
Мабуть, потреба у серіалах та детективах – якщо не відео, то хоча б аудіо – існувала давно. Вражає дитячо-наївне поєднання трагічності описуваних подій із примітивністю їхнього вираження. Тому і з’являлися твори, що описували страшні події: вбивство з ревнощів, самогубство через втрату надії на повернення коханої, або, наприклад, історію інцесту брата із сестрою, що скінчилася так:
 
Очумєлий брат написав пісьмо,
Положив он єго на столі,
Взяв верьовочку і повєсілся
На простором свойом чєрдакі.
 
Сценаристи бразильських (і не тільки) серіалів могли б позаздрити багатству сюжетів у таких піснях! Ну хто ще міг би вигадати історію про «льотчика», який, підозрюючи свою дівчину в невірності, запрошує її на прогулянку «в небо», й уже в повітрі залишає і літак, і дівчину, стрибаючи з парашутом!
 
Сам спустілся я на парашутікє,
Хоч і било жалко Надю мнє,
Я за Надю і за самольотіка
Просідєл трі годіка в тюрьмє.
 
Або поширена в Центральній Україні пісня про нерівний союз шістнадцятирічної дівчини й старого:
 
Старік бил стар, но бил богатий,
А я, як розочка, цвіла,
Дарив он кольца золотиє,
І етім он завльок мєня.
 
Усі ці пісні – кітчеві як за текстом, так і за музикою – були помічені дослідниками фольклору ще в останній третині XIX ст. Видатний український композитор та фольклорист-збирач Микола Лисенко писав: «Як оперета понижа смак до правдивої музики, так у нашому людові нахил до солдатської пісні зіпсував смак до своєї рідної».
 
Інша визначна постать в українській музиці, композитор Станіслав Людкевич, ґрунтовніше вивчив середовище побутування цих пісень. За його спостереженнями, творцями та носіями «мелодій культурного походження» стали церква, школа й виховані ними інституції письменної та напівписьменної інтелігенції. Сюди також належали сільська шляхта, міський пролетаріат, рекрутчина та місто. Саме місто, на думку Людкевича, завдяки захожим музикантам «кольпортувало свою культурну музику, щоправда, найгіршого сорту».
 
Сюжет "Купальниці" - найпоширеніший і кіпчеких картинах
ФОТО з архіву Олени Афанасьєвої
 
«Жисть, як вона єсть»
 
Чинниками появи кітчу в нашому фольклорі стали, насамперед, історико-соціальні зміни. Законсервоване до останньої третини XIX ст. сільське середовище стало відкритим для зовнішніх упливів. З одного боку, це сталося завдяки реформі 1861 року, а з іншого – у зв’язку з демографічним вибухом в Україні, що загострив земельну проблему. Тобто якщо наприкінці ХІХ ст. кітчеві пісні були нечисленним елементом народного репертуару, то в наші дні посіли в ньому доволі значне місце. Мандруючи сучасними селами, помічаєш неабияку живучість таких пісень, вони зберегли свою популярність, передаючись від покоління до покоління («Це ще моя бабуся співала!»). Селяни співають їх натхненно, підкреслюючи актуальність поетичного тексту («Жизнєнна пєсня!»).
 
Співаки люблять ці твори й за «легкість», адже давня лірика – за їхніми словами, «важкі пісні» – вимагає певних фізичних зусиль та високої виконавської майстерності, не обов’язкових для озвучення кітчевого репертуару. Цікаво те, що старші люди з патріархальним світоглядом, які народилися до 1940-х років, не поспішають виконувати ці пісні, а то й узагалі не знають таких. А от ті мешканці сіл, які народилися в повоєнні роки, починають із кітчу й співають його із задоволенням.
 
Лірична пісня, з самого початку створена для розваги, цілком закономірно була найвідкритішим для всього нового жанром. Саме тут міг вільно відбуватися перехід від «високої» до «низької» естетики, й саме ці пісні набувають нових емоційно-психологічних якостей. Наприклад, на початку ХХ ст. у ліричних піснях з’являється сльозливість та сентиментальність, чого ніколи не було в стародавній ліриці. А сюжети починають переосмислюватись у бік
жорстокості та натуралізму.
 
Кітчева картина з Херсонщини: сімейна реліквія, не для продажу
ФОТО з архіву Олени Афанасьєвої
 
Допотопні FM-станції в дії
 
Серед інших причин появи нового фольклору варто згадати традицію друкувати авторські вірші з посиланням на певний народний наспів чи, як його називали, «голос». Вона існувала в російській поезії ще з ХVIII ст., наприклад, у Ломоносова, Кантеміра, Сумарокова, а пізніше в Дєржавіна, Крилова, Жуковского. Продовжили декабристи у своїй революційній пропаганді, склавши нові революційні слова на селянські наспіви. У ХХ ст. цим прийомом скористалися більшовики після Жовтневого перевороту 1917 року.
 
Виникненню нових сюжетів у ліриці сприяла і поява лубочних – так званих народних – книжок. Стисло переказані семінаристами сюжети світової літератури розповсюджувалися, як правило, неписьменними коробейниками. Продаючи свій товар на ярмарках або ходячи селами, вони переповідали сюжети книжок, а неписьменні селяни-співаки запозичували їх і використовували у своїх піснях. Можливо, саме так потрапив до нашого ліричного репертуару сюжет славнозвісної «Одіссеї» Гомера.
 
Фольклор завжди був і є живим організмом, який розвивається як під упливом зовнішніх чинників, так і за своїми, внутрішніми, законами. Нині на зміну запереченню та негативному ставленню до фольклорного кітчу приходить усвідомлення необхідності його осмислення та детального вивчення. Адже цей яскравий, улюблений сільськими співаками шар народної культури для них самих є наче екзотичним фруктом – чудернацьким за формою, незрозумілим на «смак», але привабливим своїм «закордонним» походженням та неподібністю до звичного.

[574] [576][577][582]

 
НОВОУТВОРЕННЯ

 
ДОВІДКА ТИЖНЯ

 Що таке кітч?

Слово «кітч» походить від німецьких Kitsch – «халтура», verkitschen – «здешевшувати»; іншим етимологічним джерелом вважають також англійський вираз «for the kitchen» – «для кухні», який позначає предмети поганого смаку, не варті кращого вжитку. Спочатку термін пов’язували з дешевими промисловими товарами з претензією на «багатість».
 
В етномузикології цим терміном характерізують стильову версію ліричних народних пісень, що набула нових музичних та поетичних якостей та вийшла за межі «канонів» стародавньої лірики.
 
Український фольклорний пісенний кітч можна впізнати за російськомовним походженням тексту (суржик, одним словом), інколи авторською основою тексту, наявністю неологізмів, а також новими музичними інтонаціями, запозиченими з міської пісні та романсу.
 
ЗВОРОТНИЙ ПРОЦЕС

 КІТЧ-ФОЛЬКЛОР ПОВЕРТАЄТЬСЯ В МІСЬКУ КУЛЬТУРУ

Пісенний кітч і далі розвивається як самостійний жанр, збагачуючись новими сюжетами та всотуючи нові інтонації з навколишнього світу. Але тепер відбувається і зворотний процес – «жизнєнні пєсні» повертаються з села в місто. Їх слухають і виконують як альтернативники, так і фанати шоу-бізнесу.
 
У 1997 році популярні білоруські рок-музиканти випустили спільний проект «Народний альбом». Поміж саморобних хітів там був і народний блок-бастер «Надзєнька» – білоруський варіант кітчевої пісні, цитованої на початку статті.
 
Ой вы, дзевачкі беларускія,
Не ўлюбляйцесь у ваенных рабят,
Бо ваенныя ўсе жанатыя,
У заблужджэнне прыводзяць
дзяўчат.
 
Адна дзевушка – раскрасавіца,
Празывалася Надзяй яна,
Улюбілася у ваеннага,
Но не знала, што дома жана.
 
А в Україні рекорди популярності б’є Етно-кабаре «Сонцекльош» – пісні цього гурту співають навіть запеклі панки, а музичні канали навперебій крутять кліп на реггей-версію класики вітчизняного кітч-фольклору:
 
Стоїть гора, гора, гора високая.
А на тій горі – чотири соколи.
Чотири соколи, листя берьозові,
Стояла Лєночка у кохті розовій.
У кохті розовій, з двома листочками,
Котилися сльози двома рядочками.
Уїхав милий мій автомашиною,
А я осталася с малой дитиною.
 
КОМЕНТАР
Олена Грозовська
мистецтвознавець, солістка етно-кабаре «Сонцекльош»

 Кітч як жанр повертається 

Кітч можна назвати містечковим фольклором – люди ще близькі до землі, але вже намагаються бути містом. Контакт сільської та міської культур – майже наукове визначення кітчу. Це не давні й не обрядові пісні. Це сюжетні твори, своєрідні мильні опери в умовах відсутності телесеріалів.
 
Кітч нікуди й не зникав, просто науковці ігнорували цей фольклор з ідеологічних причин. 70 років сприйняття фольклору мало бути ідеологічно правильним і «чистим». Кожна ідеологія шукала собі опору в фольклорі, тому не дозволяла жодних варіацій і приватної ініціативи. В тоталітарній свідомості немає місця для кітчу, бо немає навіть інструментарію для «неуставного» аранжування.
 
Досі багато людей ображаються: «Чому ви переробляєте народну пісню?» Але ми просто беремо фольклор і адаптуємо його – якщо пісня піддається – до інших музичних традицій. У «Лєночці» ми тільки три долі змінили на дві – й вийшов реггей. Кітч як жанр повертається. Його слухатимуть люди, які сприймають світ не тільки в чорно-білому вигляді, які розуміють, що сміх і сльози завжди йтимуть поруч. Але особливої популярності в шоу-бізнесі кітч-фольклор не набуде. Так, широко популярний у вузьких колах. Не те, що Сердючка, яка теж заграє з кітчем, але тільки зі смішним його боком.
 
ВІДЧУЙ РІЗНИЦЮ

 ВАРІАНТ ПІСНІ XVIII CТ. І XX CТ.
Сюжет давній – наповнення нове. Зміна пісні під впливом русифікованого міста. 

Та ой на горі ячмінь,
Під горою жито,
Пришла звістка та й до милої,
Що милого вбито.
 
Ой убито-вбито,
Затягнено в жито,
Червоним шовком та й китайкою
Личенько накрито.
 
Та як прийшла дівчина
З карими очима,
Як підняла китаєчку,
Та й заголосила:
 
«Чи ти, милий, спився,
Чи з дороги збився,
Чи за мною, молодою,
Сильно зажурився?»
 
«Я, мила, й не спився,
З дороги не збився,
За тобою, молодою,
Сильно зажурився».
 
Ой із-за лєса сонце сходить,
Три раза ворон прокричав,
А в ту нещасную менуту
Мой милой жизнь свою скончав.
 
А в ту нещасную менуту
Мой милой жизнь свою скончав,
На ту високую могилу
Вийшла красавиця в сльозах.
 
На ту високую могилу
Вийшла красавиця в сльозах,
Вона упала, заридала:
«Ой скучно, милой, без тібя!»
 
А з гроба голос роздайотца:
«Войди ти, сволоч, от міня,
Войди ти, сволоч, негодєйка,
Я й розпрощався навсєгда!»
 
«Забудь, забудь мою походку,
Забудь ласкавиї слова,
Забудь, забудь, як ми любились,
Забудь з начала й до конца!»