▪   Олена Чекан

Зоряний блукач із Полтави

ФОТО: АР
Американці злітали на Місяць за схемою, яку ще на початку ХХ сторіччя розробив полтавець Олександр Шаргей
Матеріал друкованого видання
№ 14 (75)
від 10 квітня, 2009

Цього року День космонавтики 12 квітня передує події не менш значущій, аніж політ Юрія Гагаріна. В липні людство відзначатиме сорокаріччя посадки американських астронавтів на Місяць. То був шалений день. Не уві сні, не у фантастичному фільмі місячною поверхнею йшла людина. Телебачення множило картинку, диктори захлиналися у коментарях, і, здавалося, про першу космічну Одіссею відомо все, жодних таємниць. Таємниця була, і не одна. Головна – схему цього польоту придумав хлопець із Полтави. У 17 років. І звали його Сашко Шаргей. [1272]

Корені  

Його народження, життя й смерть сповнені загадок і білих плям, багато з яких не розкриті й дотепер. Та хлопцеві дійсно було лише 17 років, коли він розробив власну світоглядну і технічну програму виходу людства у Всесвіт. Сторінки його учнівських зошитів заповнені креслениками й розрахунками багатоступінчастих ракет і космічних модулів, різноманітних скафандрів, сонячних батарей, потужних антен тощо. В них можна знайти майже все, чим живе сьогодні світова космонавтика.
 
У грандіозності задумів полтавця не було б нічого незвичайного, за однієї умови: якщо припустити, що він був просто генієм.
 
Предки Олександра Шаргея по батьковій лінії – з далеких палестин. «Шаргей» із давньої, вже зниклої арамейської – «світоч». Дід, литовський єврей Бендит Шаргей, помер молодим, невдовзі після народження сина. Бабця, у дівоцтві Айзика Розенфельд, удруге вийшла заміж за земського лікаря, нащадка козацького роду Якима Даценка. Вона прийняла православ’я й охрестила сина. Гнат Шаргей, батько вченого, був людиною обдарованою, але нещасливою.
 
Мама Сашка, Людмила Шліппенбах походила, ймовірно, з нащадків шведського генерала фон Шліппенбаха, який потрапив у полон під час Полтавської битви. Згодом Петро І надав йому російське дворянство, кріпаків і землю. Від родини панна Людмила отримала шляхетне виховання, освіту й, на жаль, схильність до спадкової психічної хвороби.
 
Вони познайомилися в Києві – студент Університету Святого Володимира Гнат Шаргей та викладачка Києво-Подільської жіночої гімназії Людмила Шліппенбах. Повінчалися на початку 1897-го, а в березні за участь у студентських заворушеннях Людмилу Шаргей, яка вже чекала на дитину, заарештували. В тюрмі відкрилася її психічна хвороба, і врешті-решт молода сім’я мусила переїхати до Полтави, де на той час мешкала родина чоловіка. Там 21 (9) червня 1897 року народився хлопчик Олександр, якого 28 липня охрестили в Полтавському кафедральному Свято-Успенському соборі.
 
Хвороба матері швидко прогресувала, і, коли Сашкові було п’ять років, її назавжди помістили до психіатричної лікарні. Вона померла там у 1913-му. За якимось містичним збігом клініка мала назву «Шведська могила». Батько намагався вчитися у Дармштадті та у Петербурзі, спробував влаштувати особисте життя, – з 1907 року перебував у громадянському шлюбі з Оленою Кареєвою. У лютому 1910-го у Сашка з’явилась зведена сестричка Ніна, та на той час Гнат Шаргей вже був тяжко хворим і у червні помер. Хлопчик зостався круглим сиротою.
 
Шлях у Космос
 
Він почався, мабуть, зі страшенної, попри люблячу родину, самотності. Зі споминів рідних виникає образ напрочуд відкритої і кмітливої дитини, яка ніби перебувала у власному потаємному світі. Серед дитячої метушні малий раптом завмирав, наче провалюючись у якийсь інший вимір.
 
У 1913 році хлопець захопився романом Келлермана «Тунель» і, як згадував сам, почав розробляти глибоку шахту для використання температури ядра Землі та водночас – політ у Космос: «Тема шахти швидко розбилася через неможливість експериментальної роботи, тема ж міжпланетного польоту виявилася більш принадною, бо надавала змогу для теоретичних досліджень». Саме так у 1914–1915 роках склалася його рукописна книга «Для тих, хто буде читати, щоб будувати».
 
Гімназію Олександр закінчив зі срібною медаллю у 1916-му й одразу вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Оселився в мачухи, з якою склалися теплі стосунки, та через два місяці його призивають до війська. Закінчивши школу прапорщиків, він майже рік воює на Кавказі.
 
Коли почалася громадянська війна, Шаргей намагався дістатися України, проте був мобілізований до Білої армії. Йому вдається втекти і на деякий час сховатися в мачухи в Києві, та його знову беруть до війська. Цього разу денікінці. Шаргей знову тікає й знаходить притулок у знайомих спочатку в місті Сміла, потім у Малій Висці. Працює змащувачем вагонів на залізниці, кочегаром, механіком, чорноробом. Це вдень, а вночі – одержимо вдосконалює свою космічну книгу.
 
Одного разу, коли юнак приїхав до тоді вже червоного Києва, привіз продукти мачусі й сестричці, його затримав патруль. Колишній білий офіцер Олександр Шаргей дивом уникнув розстрілу – врятували натруджені мозолясті руки. Налякана Олена Петрівна вмовляє пасинка взяти документи щойно померлого від туберкульозу родича знайомих. Того звали Георгій (Юрій) Кондратюк – великорос, із міщан, народжений 26 серпня 1900 року в Луцьку. Здавалося, то був дарунок долі: Олександр ставав на три роки молодшим і таким чином «знімалося» білогвардійське минуле, Луцьк уже відійшов до Польщі, тож унеможливилася перевірка органами. Та невдовзі життя під чужим ім’ям стає таким нестерпним, що хлопець вдається до відчайдушної спроби перейти кордон, аби дістатися Швеції. Його заарештовують і… відпускають. Радянським прикордонникам він здався божевільним: на це вказував химерний одяг, який він сам сконструював для подорожі, та запаяні в металевих кухлях консерви й порошок із сухарів та яєчних жовтків.
 
Людина нізвідки
 
З тієї миті й до останніх днів його життя буде життям людини в машкарі. Він втратив право на власне минуле, а більш-менш досконалої легенди про Юрія Кондратюка не мав. Олександр ніколи більше не побачить рідних, кожен його крок, учинок, рух тепер будуть співвідноситися з можливим викриттям.
 
Починаються блукання: Кубань, Північна Осетія, Алтай, Сибір. Він ­займається будівництвом зернос­ховищ, вигадує пристрої для елеваторів, зводить найбільший у світі дере­в’я­ний  елеватор на 10 000 тонн зерна, так званий «Мастодонт». За звинуваченням у шкідництві на три роки потрапляє до закритого конструкторського бюро в ГУЛАГу, де проектує низку залізобетонних споруд для Кузбасу. Він розробляє найпотужнішу на той час вітроелектростанцію – залишки величезних залізобетонних кілець розпочатого фундаменту й зараз можна віднайти на Ай-Петрі. А сам проект через 20 років стане основою для будівництва Останкінської телевежі. Загалом йому було видано майже п’ятдесят патентів на різні технічні винаходи.
 
І знову, як у юності, це вдень. Ночами триває робота над космічною книгою, започаткованою в дитинстві. Він випустить її власним коштом у 1929 році. Назва – «Завоювання міжпланетних просторів», наклад – 2000 примірників. Саме тоді її придбала бібліотека Конгресу США. Там вона й пролежала до тих пір, поки американська місячна програма не зайшла в глухий кут. Американці скористалися ідеєю Шаргея-Кондратюка про досягнення поверхні великого небесного тіла за допомогою відокремленого від космічного корабля невеликого посадково-злітного модуля. Політ космічного корабля «Аполлон 11» та висадка перших у світі астронавтів на Місяць здійснені відповідно до схеми, розробленої українським винахідником ще в 1915–1917 рр.
 
Про роботу Шаргея-Кондратюка знав і Сергій Корольов – є свідчення, що він запрошував молодого вченого до себе в КБ. Але той відмовився, добре розуміючи пильну увагу НКВС до розробок Корольова. Тільки в наші дні можна по-справжньому зрозуміти всю трагічність такого рішення: важко навіть уявити, яким шляхом пішов би розвиток світової космонавтики, якби ці двоє великих працювали разом.
 
У липні 1941 року Шаргей-Кондратюк добровольцем вступив до Народного ополчення Москви. Остання листівка цивільній дружині Галині Плетньовій написана в січні 1942-го. Дата й обставини його загибелі невідомі.

[1270]

 
Космічна програма на наступні віки

У Полтавському музеї авіації та космонавтики Олександрові Шаргею присвячена ціла експозиція

У рукописній книзі «Для тих, хто буде читати, щоб будувати» (1915 р.) Олександр Шаргей:

вивів основне рівняння руху космічної ракети;
 
розробив схему чотирьохступінчастої ракети на киснево-водневому паливі;
 
розробив камеру згоряння двигуна з розташуванням форсунок у шаховому порядку;

розробив ракетний двигун на катодних променях, тонкодисперсних порошках та тонкопульверизованій рідині;

розробив систему керування ракетою за допомогою плаваючих гіроскопів;

запропонував використовувати опір атмосфери для гальмування під час спуску ракети;

при польотах до інших планет пропонував виводити корабель на навколопланетну орбіту, а для висадки людини на поверхню й повернення її на космічний корабель застосовувати невеликий злітно-посадковий модуль;
 
при польоті у Сонячній системі розглядав можливість використати гравітаційне поле зустрічних небесних тіл задля розгону або гальмування космічних апаратів;

запропонував використовувати сонячну енергію для живлення бортових систем космічних станцій, а також розміщувати на навколоземній орбіті дзеркала для освітлення поверхні Землі. Такі самі дзеркала, на думку вченого, могли б застосовуватися задля зміни клімату на інших планетах.

 

 
Світ і слава

До сторіччя вченого рішенням 28-ї сесії ЮНЕСКО 1997-й став його роком. Золотими літерами викарбувано його ім’я поміж 78 імен видатних учених світу в Музеї космічної історії американського міста Аламогордо. Йому встановлено чимало пам’ятників, один із них – на космодромі мису Канаверал у Флориді. Ім’я вченого носять траса польоту на Місяць, площі, вулиці й численні наукові та освітні заклади в різних куточках планети, а ще астероїд Сонячної системи №3084 і один із кратерів на зворотному боці Місяця. Та всюди ви прочитаєте: «Юрій Кондратюк». Навіть у його рідній Полтаві. «Олександр Шаргей» у найкращому разі соромливо пишуть у дужках.

 
гімназист-геній.
Трасу польоту на Місяц Олександр Шаргей розробив ще під час навчання у полтавській гімназії