▪   Іван Патриляк

Перший курс "за царя"

ФОТО:Євген Котенко
Найщасливіші зі вчорашніх абітурієнтів за кілька днів розпочнуть студентське життя. Сто років тому більшості з них було б значно важче потрапити до вишів
Матеріал друкованого видання
№ 34 (43)
від 29 серпня, 2008

 

В абітурієнтів та їхніх батьків літнього відпочинку не буває. Замість нього – заняття та нервові підрахунки прохідного балу. Навіть введене цього року незалежне тестування не надто полегшило їхнє життя.
 
ЗА ЦАРЯ БУЛО КРАЩЕ?
 
Групи знервованих батьків, котрі очікували виходу своїх дітей із приміщень приймальних комісій, жваво дискутують на тему, яка система вступних випробовувань була кращою – цьогорічна, чи та, що діяла впродовж останніх десятиріч.
 
Якось, стоячи неподалік такої групи батьків-дискутантів, я почув думку, що, мовляв, взагалі треба зробити все так, як було «за царя», коли до університетів забирали всіх випускників гімназій без винятку. Ця теза, висловлена невідомою матусею, підштовхнула до думки відшукати документи і з’ясувати, як же воно насправді було «за царя».
 
Свої пошуки я обмежив найпрестижнішим вишем України – Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, який в омріяні батьками абітурієнтів часи носив ім’я Імператорського університету Святого Володимира. Одразу ж мушу розчарувати прихильників ідеї прийому до університету «всіх випускників» середніх шкіл: подібного «за царя» не було. Незважаючи на те, що випускників гімназій було значно менше, ніж нині, далеко не всі вони могли стати студентами університету.
 
СПІВБЕСІДА НА ВИЖИВАННЯ
 
Перші правила прийому до Київського університету були затверджені в 1833 році, як тільки принципово було вирішено відкрити університет у старій княжій столиці Русі. Певна річ, сьогоднішні абітурієнти разом із батьками випили б не один літр валер’янки, якби подібні правила було запроваджено тепер.
 
Пункт перший правил проголошував, що «Усі, хто поступає в університет, мають витримати попередні випробування, для яких ректор призначає особливий комітет з професорів. При цьому випробуванні схвальні свідоцтва гімназії приймаются з особливою повагою і дають право прийти на екзамен раніше за інших».
 
Як бачимо, далеко не всіх абітурієнтів «удостоювали принятия» в число університетських студентів – така честь випадала лише тим, хто проходили доволі складний вступний іспит. Випробування, яке очікувало на майбутніх студентів, мало вигляд комбінованого екзамену у формі співбесіди з усіх дисциплін гімназійного курсу. Тобто ті, хто мріяли про гуманітарні галузі, мусили знати алгебру незгірш від майбутніх математиків, а бажання ставити лабораторні досліди могло здійснитися лише за умови, якщо абітурієнт міг читати, перекладати і пояснювати оригінальні тексти Вергілія і Ґете |див. Як це було|.
 
Чи був це зайвий клопіт для всіх учасників заходу? Зовсім ні, адже професура небезпідставно вважала: спеціалізована вища освіта має ґрунтуватися на закладених в гімназії підвалинах найвищого культурно-освітнього рівня.
 
 
ВСІ МАЮТЬ СКЛАДАТИ ДАВНЬОГРЕЦЬКУ!
 
Визначені в 1833 році правила вступу до університету із невеликими змінами діяли понад вісімдесят років. Система вступу до університету Святого Володимира змінилася в 1917 році, після падіння монархії і встановлення в колишній імперії Романових республіканської форми правління. Втім, абітурієнтам набагато легше від цього не стало.
 
10 квітня 1917 року спеціальна комісія Тимчасового уряду, яка займалася освітньою реформою, вислала до всіх університетів колишньої Імперії свої «Пропозиції» в яких, між іншим, ішлося про зміну системи вступу до університетів. Зокрема, комісія пропонувала таке: «Право вступу в Університети, крім осіб, які закінчили чоловічі гімназії, має бути надане також особам, які закінчили реальні училища, восьмикласні комерційні училища і вчительські інститути. (…) Знання хоча б однієї з сучасних іноземних мов визнано однією з обов'язкових умов прийому в Університети. (…) Всі додаткові іспити повинні запроваджуватися Університетом. (…) Особам жіночої статі, за умови володіння ними таким же освітнім цензом, який вимагається від осіб чоловічої статі, відкрити доступ в Університети на рівних з останніми умовах, з відміною правила про прийом осіб жіночої статі лишень на вільні після прийняття всіх осіб чоловічої статі вакансії».
 
У Київському університеті «Пропозиції» були обговорені на різних факультетах. До наших днів збереглися рішення окремих факультетських вчених рад, у яких висловлювалися міркування та побажання щодо реформи прийому абітурієнтів. Так, професори з фізико-математичного факультету пропонували залишити за гімназистами 70% місць, а решту, 30%, віддати іншим категоріям абітурієнтів. Пояснюється це просто: рівню гімназичної освіти довіряли найбільше.
 
Рада юридичного факультету наполягала на тому, аби для всіх абітурієнтів зберегли іспит з латинської мови, а для негімназійних випускників додатково встановили іспити з російської (твір) і однієї з європейських мов. Щодо жінок, то юристи погоджувалися зараховувати на свій факультет лише окремих випускниць юридичного відділення Київських вищих жіночих курсів, які б склали відповідні іспити з латини.
 
Найбільш оригінальними у своїх вимогах виявилися професори історико-філологічного факультету. Вони просили запровадити для охочих навчатися на цьому факультеті вступні іспити з давньогрецької мови, яку вимагали викладати в гімназіях і училищах.
 
А ще рада історико-філологічного факультету вирішила запровадити таку собі мовну сегрегацію. Мовляв, давайте спершу приймемо на факультет гімназійних випускників «з двома древніми мовами» (тобто з латиною і грекою), потім – гімназійних випускників «з однією древньою мовою», а уже потім – випускників «семінарій, учительських інститутів, жіночих гімназій, реальних училищ, комерційних училищ та кадетського корпусу».
 
Проект головного корпусу
 
ТРИ ІСПИТИ В ОДНОМУ
 
Детально вивчивши пропозиції всіх вишів, Тимчасовий уряд 13 червня 1917 року затвердив нові правила прийому до університетів, які, звісно, поширювалися й на Університет святого Володимира.
 
Найголовнішою і разючою зміною було право приймати до університету жінок, а також представників національних і релігійних меншин без обмежень і квот.
 
Підставою для вступу, як і раніше, залишалася наявність атестата про середню освіту – з гімназії, реального училища, вчительського інституту для чоловіків та з жіночих гімназій або жіночих інститутів для жінок, від яких також додатково вимагали підтвердження, що загальні курси математики, фізики, хімії тощо викладалися в їхніх гімназіях та інститутах у такому самому обсязі, як і в чоловічих гімназіях. Якщо атестат про середню освіту абітурієнта задовольняв вимоги приймальної комісії, то молоду людину допускали до іспиту з латини та однієї з європейських мов. Латинська мова екзаменувалася традиційно, а форма іспиту з нових мов змінювалася. Іспит з німецької або французької проводили у два етапи: спочатку співбесіда, після якої абітурієнт мусив перекласти певний історичний твір з іноземної російською мовою. Таким чином, на іспиті з іноземної мови одночасно перевіряли знання абітурієнта з російської граматики й всесвітньої історії. Отже, як видно, формальна демократизація вступу до університету зовсім не означала зниження вимог до рівня знань вступників.
 
Так у загальних рисах виглядали правила прийому до нашого найпрестижнішого нині університету 175 і 91 рік тому. Очевидно, що вони б серйозно вразили батьків сьогоднішніх абітурієнтів і назавжди б відбили бажання повернутися до системи вступних іспитів, яка панувала «за царя».

[809][810][817]

 
ЯК ЦЕ БУЛО

 Хочеш вступити? Читай Цицерона! 

Щоб краще збагнути, який рівень знань мав демонструвати абітурієнт, знову звернемося до оригінального документа:
 
«Предметами испытания будут науки, входящие в состав гимназического курса, а именно: а) Закон Божий, священная и церковная история; б) Русская грамматика, словесность и логика; в) Язык латинский. От испытуемого требуемо будет, чтобы он мог переводить и объяснять из прозаиков Саллустия, Ливия и Цицерона, из поэтов Вергилия и лучшие оды Горация, равно излагал бы мысли свои на латинском языке без грамматических ошибок; г) Язык немецкий. Желающий поступить в университет должен понимать и разбирать лучших писателей на сем языке, как прозаиков, так и стихотворцев, и излагать мысли свои на немецком языке, подобно как на латинском, без грамматических ошибок; д) В такой же степени требуется от испытуемого знание языка французского; е) Арифметика, алгебра до уравнений 2-й степени включительно, геометрия и плоская тригонометрия; ж) История всеобщая и российская; з) География и в кратком обозрении статистика; и) Физика общая и частная».
 
Лише пройшовши успішно такі «драконівські» випробування, абітурієнт міг розраховувати на те, що сяде за студентську парту. Підозрюю, що серед випускників сучасних середніх навчальних закладів знайдеться дуже небагато юнаків і дівчат, які читали Горація або Цицерона хоча б у перекладах, а не в оригіналі, й змогли б відрізнити священну історію від церковної.
 
Університет – це вільне життя
Міхаіл Булгаков
"Біла Гвардія"

 О, вісім років навчання! Скільки в них було безглуздого, і сумного, і розпачливого для хлопчачої душі, але скільки було радісного. Сірий день, сірий день, сірий день, ут консекутивум (форма підрядного речення в латині – Ред.), Кай Юлій Цезар, одиниця з космографії і вічна ненависть до астрономії з дня цієї одиниці. Але зате і весна, весна і гуркіт у залах, гімназистки в зелених фартушках на бульварі, каштани і травень, і, головне, вічний маяк попереду – університет, значить, життя вільне, – чи розумієте ви, що означає університет? Заходи сонця на Дніпрі, воля, гроші, сила, слава.

 
СЛОВНИЧОК

Гімназія – середній загальноосвітній навчальний заклад. Навчання в гімназії тривало 8 років, там викладали гуманітарні дисципліни, а також математику, фізику й географію. 

Реальне училище – середній загальноосвітній заклад з ухилом у природничі й точні дисципліни. Комерційне училище – середній загальноосвітній заклад з ухилом в
економічні дисципліни.
 
Кадетський корпус – початковий навчальний заклад із повним пансіоном і військовою підготовкою.