▪   Олексій Сокирко

Гетьманський драгун XVII ст.

Малюнок воїна: Сергій Шаменков
Тиждень продовжує знайомити з реконструкціями одягу, озброєнь та амуніції українських вояків різних епох
Матеріал друкованого видання
№ 47 (56)
від 21 листопада, 2008

Драгуни (від франц. Dragon, похідне від лат. draco – дракон) – солдати кавалерійських полків, призначені діяти як в кінному, так і в пішому порядку. Назва цього роду кавалерії, за однією версією, походить від драконів, що були зображені на прапорах, за іншою – від жаргонної назви коротких рушниць, котрими були озброєні драгунські відділи.

Ідея посадити на коней відбірну піхоту і таким чином пришвидшити її марш до місця битви, вперше спала на думку французьким полководцям у XVI ст. Відтоді драгунські відділи з'явилися практично в усіх європейських арміях і успішно застосовувалися як у польових баталіях, так і під час облоги та оборони міст. В Козацькому Гетьманаті драгунські відділи входили до складу надвірного війська – своєрідної гвардії, що супроводжувала гетьмана під час походів, урочистих виїздів, прийомів посольств, несла караульну службу при резиденціях. Особливого поширення драгуни набули у війську часів правління Івана Виговського, а потім – Івана Мазепи, ставши чи не найколоритнішою прикметою гетьманського двору.
 
Подібно до більшості драгунських і мушкетерських полків Польщі та Литви, гетьманські драгуни були вбрані «німецьким строєм», внаслідок чого їх і називали «німцями», хоч насправді більшість вояків набиралася з українців. В основу реконструкції вбрання й амуніції драгуна покладено тогочасні аналоги військової моди армій Центрально-Східної Європи. Приталений каптан-жюстокор з широкими вилогами, шийна хустка a’la cravatte та ботфорти, котрі є відлунням західної моди, доповнюються шапкою з довгим шликом та хутряною околицею. Драгун озброєний коротким карабіном-ручницею, підвішеним на плечовій перевісі-панталері, та шаблею. Попри те, що драгуни в східноєвропейських арміях мали західну амуніцію та «ронди» (збрую, сідла та пістолетні кобури-ольстри), їздити їм доводилося здебільшого на місцевих породах коней – низькорослих і непоказних, але витривалих в умовах степового побуту «бахматах»
 

 

Авторські права © Центр ім. В. Липинського «Militaria Uсrainica» Далі буде. Попередні публікації колекції «Militaria Ucrainica» дивись у №№ 39, 41, 45 Тижня за 2008 рік.