▪   Павло Солодько

Лісовий парламент

МАЛЮНОК: АННА ВЕНІҐ
УПА була армією, ОУН – однією з партій. А де-юре державна влада в повсталій у 1940-х роках Україні належала Українській головній визвольній раді – підпільному законодавчому органу
Матеріал друкованого видання
№ 41 (50)
від 10 жовтня, 2008

14 жовтня Україна святкує день УПА. Але мало хто знає, що це свято встановлено у 1947 році постановою, себто законом, Української головної визвольної ради. На базі цього підпільного парламенту було навіть створено уряд – і прем’єром підпільної України став Роман Шухевич. А керівником УГВР був Кирило Осьмак – член Центральної ради, симпатик партії есерів (соціалістів-революціонерів), родом із Шишак Миргородського району. Інакше кажучи, бандерівцями керував полтавчанин…

ДЕРЖАВА ДЛЯ ВІЛЬНИХ ГРОМАДЯН
 
«Держава не сміє бути деспотичним ідолом-божком, якому служать позбавлені всіх людських прав раби. Держава… слугує вільним громадянам, щоб створити їм найбільш пригожі умови для всебічного розгортання й вияву їхніх творчих сил!» Думаєте, це цитата з Кропоткіна? Ні, це фраза з офіційного «Вісника Президії УГВР» за серпень 1945 року.
 
Похідні групи ОУН (бандерівців), які вирушили за Дніпро, змусили націоналістів переглянути тоталітарну ідеологію «інтегрального націоналізму». «Я приїхав у Горлівку із донцовськими книжками, а місцеві науковці перечитали їх, і кажуть: «Ми такої України не хочемо», – розповідає Тижню нинішній голова Середовища УГВР Євген Стахів, який у 1942– 1943 роках організовував націоналістичне підпілля на Донбасі. – Викладач Донецького педінституту, в якого я жив на конспіративній квартирі, геть усе в наших агітках критикував. Я навіть запідозрив, що мешкаю у комуніста (сміється – Ред.), і втік». «Попередній з’їзд ОУН відбувся ще до війни, тому на Сході нам довелося шукати відповіді на нові запитання, до яких ми не були готові, – говорив авторові цих рядків останній командир УПА (у 1942-му він керував діями Стахіва, очолюючи «УПА-Південь» у Дніпропетровську) Василь Кук. – У нас без кінця запитували: «Яку Україну ви будуєте?» Треба було шукати відповідь».
 
Демократичні зміни в середовищі ОУН офіційно були затверджені на Третьому великому зборі ОУН влітку 1943 року. Саме тоді тоталітарні твердження про «українську расу» змінюються на «Свобода народам! Свобода людині!»
 
ІДЕЯ БАГРЯНОГО
 
«Той донецький викладач мені так і казав: «Викиньте гасло «Україна для українців!», хай буде «Україна для всіх громадян, які в ній живуть», – згадує Євген Стахів. – З Дніпропетровська тим часом нам і далі надсилали брошури Донцова. Але зрештою, до 1943 року й там усвідомили необхідність змін у програмі». Тоді ж стало зрозуміло, що формат ОУН затісний для масового опору. До підпілля активно приєднувалися східні українці, в УПА взагалі було дуже багато неоунівців. І в 1944 році загальноукраїнське збройне підпілля почало задумуватися над тим, щоб створити орган, який би об’єднав усі сили спротиву. «Ідею створити надпартійний парламент уперше озвучив письменник Іван Багряний, – розповідає Тижню донька керівника УГВР Наталія Кирилівна Осьмак. – І зараз мене обурює, коли річницю УГВР святкують під партійним червоно-чорним, а не державним жовто-синім прапором».
 
УКРАЇНСЬКИЙ СПРОТИВ – НЕ ТІЛЬКИ ОУН!
 
У червні 1944 року Роман Галібей – людина, яка виконувала особливі доручення Романа Шухевича, – дістав незвичне завдання: поїхати в передгір’я Карпат на Львівщині, щоб технічно забезпечити І великий збір УГВР. Галібей з’явився в закинутому лісництві під селом Сприня Самбірського району й усе проконтролював: від ліжок зі свіжою білизною до телефонного зв’язку між двома сотнями УПА, які мали охороняти з’їзд. Найважче було доправити до лісництва 30 делегатів – часто ці інтелігентні люди в костюмах не мали уявлення про конспірацію й не розуміли, чому з села до лісництва треба йти вночі.
 
Перший великий збір УГВР тривав п'ять днів – з 11 до 15 липня. За цей час підпільний парламент попрацював не гірше Верховної Ради – після суперечок і дебатів були затверджені прообраз конституції УГВР і присяга вояка УПА, прийнято програму парламенту. «Не можна формулювати, що ОУН є ініціатором створення УГВР. Ініціатором швидше є УПА, – сказав під час дебатів майбутній член Президії УГВР Мирослав Прокоп. – УГВР – це не нова політична організація, яка буде конкурувати з іншими. Це непартійний орган народу, завдання якого – координувати існуючі угруповання для боротьби за державність».
 
Учасник з’їзду й майбутній Генеральний секретар УГВР (найвища виконавча посада, аналогічна нинішньому прем’єр-міністрові) Роман Шухевич згодився, що ОУН не може заявляти ексклюзивних прав на Українську повстанську армію: «УПА є збройною силою не організації, а всього народу».
 
ГЕРОЇЗМ І РОЗБОРКИ
 
Особливість парламентаризму й уряду УГВР – у тому, що чільні її діячі мали обов’язково залишатися в Україні. Останнім Генсеком УГВР був і останній же командир УПА – Василь Кук, і підпільники вважають, що з його арештом у 1954 році припинила свою діяльність і УГВР. Коли з німецьких концтаборів було звільнено Бандеру й ще кількасот політв’язнів, вони не сприйняли демократизації ОУН. Унаслідок ідеологічного конфлікту між «традиціоналістами» й членами УГВР, яких Рада відправила вести інформаційну роботу на Захід (так зване Закордонне представництво УГВР), ОУН зазнала чергового розколу.
 
Олії у вогонь підливали й інші розборки в еміграційному середовищі. Всі хотіли представляти державну владу й заявити своє виняткове право на УПА. Дійшло до того, що Роман Шухевич у 1947 році був змушений заявити: «з моменту створення УГВР Українська повстанська армія підпорядковується лише УГВР і визнає її за єдине своє керівництво… Виступати від імені УПА за кордоном уповноважене лише Закордонне представництво УГВР». Слова Шухевича цілком відповідали істині. Саме УГВР встановлювала свята воюючої України, від імені підпільного парламенту вручалися нагороди й відзнаки, друкувалися звернення до бійців, громадян, еміграції та закордонних урядів. Завдяки героїці УПА Українську головну визвольну раду не спіткала доля клоунських емігрантських розборок. Підпільний парламент і уряд проіснували 10 років в боротьбі – й ніхто не грався в показушну спадковість. 

Сотня «Льви», котра охороняла збори УГВР

Сотня УПА "Леви", яка охороняла 1-ий Великий збір УГВР. За кілька тижнів до того упівці розгромили німецький загін. Зброя, обмундирування і вівчарка - трофейні.
 
СПАДЩИНА УГВР
 
Яскравий штрих до боротьби УГВР – життя і смерть її першого президента Кирила Осьмака. Заарештований у 1944 році він три роки тримався на тортурах, доки радянські спецслужби дізналися, хто він такий. Решту життя виходець із Полтавщини провів у Володимирському централі – він не пішов на жодну співпрацю з владою, яку вважав окупаційною, не написав жодного «покаянного» листа.
 
Разом зі смертю Осьмака в 1960 році історія лісового парламенту, який керував боротьбою УПА, була остаточно завершена.
 
В еміграції залишилися члени ЗП УГВР, та вони не претендували на історичний спадок. Утворивши Середовище УГВР з метою поширення інформації про діяльність Ради, вони стали одним з найбільш інтелектуально потужних структур діаспори. Видавництво «Пролог», часопис «Сучасність», підтримка дисидентського руху – спадщина УГВРівців-імігрантів, але то вже інша історія.

[920][921]

 
ХТО ВХОДИВ ДО УГВР?

Керівник "лісового парламенту" Кирило Осьмак (1890 - 1960) Мандати першого великого збору (з'їзду) УГВР отримали 25 делегатів: 8 – із Наддніпрянщини, 17 – із Волині й Галичини. З цих 25-ти осіб тільки 9 були партійцями ОУН(б). «Я не був членом ОУН, тобто не мав «організованого зверхника», який би давав мені доручення, – згадував голова ініціативного комітету з утворення УГВР Лев Шанковський. – Я був, швидше, симпатиком гетьманського руху, але при цьому за 6,5 років підпілля мені ніхто не зробив зауваження з цього приводу». 

Оскільки у воєнній круговерті українські партії саморозпустилися, ухвалили рішення формувати Раду з особистостей.
 
А особистості в УГВР представляли і партії, і верстви суспільства. Крім бандерівців, до підпільного парламенту входили ті (фактично, соціалісти), хто були у Центральній раді (Кирило Осьмак, Василь Потішко й Василь Мороз), гетьманці (фактично, монархісти) Ярослав Біленький і Варфоломій Євтимович, лідери найбільшої парламентської сили українців у міжвоєнному польському сеймі – УНДО (націонал-демократи) Василь Мудрий і Зенон Коленський, представники церкви...
 
«ОУН (мельниківці) теж не були проти ввійти власною фракцією в УГВР, – розповідає Євген Стахів. – Цим тоді керував Ольжич, але німці його заарештували і продовження не відбулося».
 
За безкласове суспільство!
Петро Полтава
член УГВР, 1950 рік, «Кто такие бандеровцы и за что они борются»

Это позор для человека – покорно терпеть ярмо и кнут! Хватит таить в себе гнев и ненависть против угнетателей и эксплуататоров! Поднимайтесь на борьбу против кремлевских поработителей! 

Порабощенные народы Советского Союза! Поднимайтесь на освободительную борьбу против большевистских угнетателей за перестройку СССР по принципу независимых национальных государств всех советских народов!
 
Русские! Боритесь за низвержение большевистской диктатуры, за уничтожение эксплуататорской системы – за демократическую Россию, за подлинное социальное равенство и справедливость!
 
Да здравствует революционная борьба трудящихся СССР за социальное равенство и справедливость, за подлинно бесклассовое общество!
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.