▪   Дмитро Губенко

Спочатку був Дарвін

Еволюційна теорія вже 150 років провокує суперечки в цілому світі
Матеріал друкованого видання
№ 7 (68)
від 20 лютого, 2009

Якщо ви хочете розпочати палку й тривалу суперечку на будь-якому інтер­нет-­­форумі чи в соціальній мережі, зовсім необов’яз­ково запитувати учасників про їхнє ставлення до певних політиків чи поп-зірок. Достатньо згадати слова «еволюція» чи «Дарвін» – і диспут гарантовано. Тут-таки знайдуться прихильники «теорії розумного задуму» – креаціоністи, які затято доводитимуть, що все живе на планеті створив Бог.

Байдужих немає

Цього року Чарльз Дарвін має подвійний ювілей. Першу дату – 200-річчя від дня народження великого вченого – планета відзначила 12 лютого. До цієї дати лише на Батьківщині науковця, у Великій Британії, вийшли друком близько 20-ти присвячених йому книжок.

Не менш знаменну подію науковий світ пригадає 24 листопада: 150 років тому вийшла основоположна праця Чарльза Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору або збереження вибраних рас у боротьбі за життя». Саме «Походження видів» забезпечила Дарвінові місце в історії.

Сформульована у цій праці теорія чи не найбільше з усіх наукових теорій увійшла у побутове життя мільйонів людей. Еволюція відбувається через природний відбір успадкованих змін, завдяки яким організми більше здатні до виживання. Це значно легше зрозуміти, ніж, наприклад, теорію відносності Ейнштейна. Мабуть, саме ця «легкість» і робить суперечки про те, чи мав Дарвін рацію, такими запеклими.

Як свідчать соціологи, навіть у збайдужілій до релігії Західній Європі лише близько половини опитаних вірять у дарвінівську теорію еволюції. У США в Дарвіна значно більше противників, ніж прихильників, а про ісламський світ годі й говорити: у Туреччині навіть з-по­між учителів біології тільки половина вірять в еволюцію. Науковці залишаються відданою гвардією дарвінізму, але й поміж них стає дедалі більше тих, хто перейшов на бік креаціонізму. У світі вже є чимало наукових центрів, основна мета яких – спростувати еволюційну теорію.
 
Креаціонізм проти дарвінізму
 
Основним полем битви еволюціоністів і креаціоністів є доступ до молодих розумів, тобто освіта. В американському штаті Теннессі тільки в 1967-му скасували так звані мавпячі закони 1925 року, що забороняли викладання еволюційної теорії. Сполучені Штати й сьогодні залишаються чи не єдиною країною в західному світі, де еволюційну теорію Дарвіна офіційно беруть під сумнів (хоча й не всюди). Особливо цей процес активізувався за президентства республіканця Джорджа Буша-молод­шого, який прихильно ставився до «теорії розумного задуму». Згідно з нею деякі риси Всесвіту і живих істот краще пояснює розумна першопричина, ніж такий непрямий процес, як природний відбір. У кількох консервативних штатах до підручників біології почали вклеювати оголошення на кшталт: «Еволюційна теорія не є встановленим фактом», а в листопаді 2005 року Міністерство освіти Канзасу навіть схвалило можливість викладати у школах штату концепцію розумного задуму в природі.
 
Але уже в грудні 2005 року федеральний суд місцевого рівня визнав неконституційною постанову одного зі шкільних районів шта­ту Пенсильванія, що передбачала обов’язкове інформування уч­нів на уроках біології про те, що альтернативою еволюційній теорії є «теорія розумного задуму». Як вирішив суд, ця теорія є формою креаціонізму, що порушує першу поправку до Конституції США, яка забороняє викладання релігії в школах. Такі ексцеси траплялися і в Старому світі. У 2004 році міністр освіти Італії Летіція Моратті вилучила еволюційну теорію з навчальних планів, але була змушена скасувати своє рішення після протестів.
 
Докотилася ця хвиля й до пост­радянського простору. Влітку 2006 року Марія Шрайбер звинуватила Міністерство освіти і науки Росії в тому, що затверджений ним підручник біології ображає її релігійні почуття. Позивачі також вимагали заборонити викладання теорії еволюції у школі й увести в шкільну програму інші концепції походження людства. У лютому 2007 року суд відхилив позов, але процес спровокував у Росії жваву дискусію. Зокрема, тодішній патріарх Алєксій ІІ заявив, що школярам не зашкодить знати біблійне вчення про походження світу. «А якщо хтось хоче вважати, що він походить від мавпи, нехай так вважає, але не нав’язує це іншим», – зазначив першоієрарх. Згодом виявило­­­ся, що вся ця суперечка фактично була рекламною кампанією однієї з петербурзьких PR-агенцій.
 
Слово вченим
 
Більшість учених переконані, що тільки еволюційну теорію можна вважати науковою, тоді як креаціонізм має переважно ідеологічний характер. Науковий співробітник німецького Інституту рослинної генетики та досліджень культурних рослин Лейбніца Руслана Радчук вважає, що з боку еволюціоністів диспуту немає і бути не може: «Креа­ціоністи гадають, що ведуть діалог, але насправді це монолог. На всі запитання «чому» і «як» вони мають універсальну відповідь: «Тому що так захотів Творець», екстраполяція на майбутнє також одна: «На все воля Божа».
 
Директор Центру дослідження творіння Кевін Андерсон теж вважає, що диспут між креаціоністами та еволюціоністами ведеться радше у площині світогляду, ніж науки. «Я впевнений, що якби йшлося тільки про докази, то креаціонізм легко переміг би. Але кожна сторона дивиться на світ по-різному, тож їм важко зрозуміти спосіб мислення опонентів. Коли я з кимось досить довго спілкуюся, стає зрозуміло: найбільшою причиною, чому людина відштовхує творіння і сприймає еволюцію, є її небажання, щоб Бог мав стосунок до її життя», – зазначив Кевін Андерсон Тижневі.
 
Центр під опікою Андерсона проводить дослідження у багатьох сферах знань і видає власні журнали та іншу літературу. Утім, офіційна наука сувора: всі види креа­ціонізму |див. довідку| є псевдонауковими. «У принципі, з формального погляду, всі шляхи пізнання можуть цілком випадково або більш-менш закономірно наткнутися на правильну відповідь, але оцінка достовірності й екстраполяція результатів на майбутнє потужніші в еволюціоністів», – підсумовує Радчук.
 
Схоже, такої самої думки й Ватикан. Голова Папської ради з питань культури архієпископ Джанфранко Равазі нещодавно заявив, що еволюційна теорія не суперечить біблійній версії створення світу й живих організмів. Він також спростував припущення про те, що Папа Бенедикт XVI планує найближчим часом виступити із заявою на підтримку «теорії розумного задуму». Її у Ватикані розглядають лише як культурний феномен, а не як на­укову теорію.
 
ДОВІДКА

 Види креаціонізму  

«Креаціонізм молодої Землі» спирається на буквальне розуміння історичної хронології світу, Землі та людства, викладеної у Біблії. Його послідовники не визнають еволюції
і вважають, що сучасне біологічне різноманіття було закладене під час акту творіння.
 
«Креаціонізм старої Землі» роз’яснює біблійні тексти про створення світу не в буквальному, а в метафоричному сенсі. Наприклад, кожен із шести днів творіння за людськими мірками може відповідати мільйонам чи мільярдам років.
 
«Прогресивний креаціонізм» визнає оцінки віку Землі за даними сучасної геології та космології, але вважає, що виникнення нових видів рослин і тварин у ході земної історії щоразу було пов’язане з втручанням Божественної сили.
 
«Еволюційний креаціонізм» визнає біологічну макроеволюцію, але розглядає її як інструмент, за допомогою якого Бог творить нові види живих істот.
 
Дарвін проти рабства

 Дискусії навколо теорії еволюції часто набувають політичного забарвлення. Політичне підґрунтя вона мала й 150 років тому. Коли у грудні 183-го молодий Дарвін вирушив у навколосвітню подорож на «Біґлі», то йому відкрився не лише чарівний світ Галапагосу, а й похмурий світ рабовласницької Південної Америки. Повернувшись 1836 року до Англії, він подякував Богу, що «ніколи більше не відвідає рабовласницьку країну». Та жахливі спогади не полишили його й десять років потому, коли він писав: «І досі, коли я чую десь здалеку крик, він нагадує мені з болісною яскравістю мої почуття, коли, проходячи повз будинок біля Пернамбуко (у Бразилії), я чув жалісні стогони і міг тільки підозрювати, що якогось бідного раба катують; я знав, що безсилий, немов дитина, і не можу навіть протестувати». 

Ця дарвінівська ненависть до рабства мала сімейний характер. У родині його матері – Веджвудів – не бракувало активістів антирабовласницького руху. Його дядько Джос Веджвуд був членом Лондонського аболіціоністського комітету і навіть пройшов від нього до парламенту. Сам Дарвін уперше зустрів чорношкіру людину в 17 років. В Единбурзькому університеті йому викладав опудальне ремесло звільнений раб із Гаяни Джон Едмонстон, якого Чарльз вважав своїм близьким другом.
 
Багатьох американців, котрі відвідували тоді Об’єднане Королівство, шокувало, що чорношкірих у британських університетах та й на вулицях міст сприймають як рівних. У США тоді панувала зручна для рабовласників із Півдня думка про те, що європеоїдна і негроїдна раси – це різні види, що залишалися незмінними з моменту творіння. Але й у Великій Британії не бракувало антропологів, які читали лекції про те, що тільки біла раса здатна до цивілізованого життя. Сучасникам Дарвіна була такою чужою ідея еволюції, що вчений понад три десятиліття провів у жахливих ваганнях. Науковець сформулював свої ідеї про спільне походження не лише людських рас, а й усього живого на планеті ще у 1837 – 1839 роках, проте відтягував момент їх оприлюднення. Праця «Походження видів» побачила світ тільки у 1859-му, і лише у 1871-му Дарвін наважився видати «Походження людини».
 
Cимвол матеріалізму
Лесь Подерв’янський
«Цікаві досліди»

 Вінчає обстановочку портрет Дарвіна. Дарвін на портреті показує руками на брудну обізяну. З рота у Дарвіна вилазить напис: «Бога нема!». Входить вчитель Мирон Опанасович і вчителька Зоя Жорівна. 

Зоя Жорівна: Мирон Опанасович, що у нас по плану?
 
Мирон Опанасович: Чергове заняття по вивченню життя жаби у світлі атеїстичного сприйняття дійсності. Кінцева мета – довести учнів до переконання, що бога нема.
 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги