▪   Ігор Петренко

Село Шеви

ФОТО: Анатолій Бєлов
У Двірківщині на Київщині, місці народження футбольного форварда Андрія Шевченка, його батьки показали Тижню, де він уперше в житті вдарив по м'ячу
Матеріал друкованого видання
№ 23 (84)
від 12 червня, 2009

 

У це крихітне сільце доїхати нескладно: 130 км від Києва, кілька кілометрів від Яготина. Якщо тільки відшукаєте його на карті: Двірківщина позначена далеко не на всіх путівниках.
Їдемо повз сільську церкву – малу, перероблену з колишньої радгоспної контори: одноповерховий будинок, на даху якого височіє дерев'яний хрест. Пастви, мабуть, негусто: тут приблизно 50 дворів і не більше 200 мешканців. За переказами, заснував хутір якийсь козак Двірко – й відтоді, схоже, людей тут не надто побільшало.
 
Саме тут, у глибинці, народився 29 вересня 1976 року Андрій Шевченко – багаторазовий найкращий футболіст України, Європи, форвард національної збірної. Підлітком і юнаком майже щоліта приїжджав він у Двірківщину на канікули. Звідси родом і батьки футболіста, до яких навідався Тиждень.
 
Тато й мама сварили за футбол
 
Заходимо до господи, на подвір'я, поросле споришем, де ганяв м'яча малий Шева. Приязне подружжя Шевченків одягнене по-літньому фізкультурно: мати форварда – в рожевих спортивних штанях, тато – в синіх. У батька помітно сиві скроні, кілька років тому він переніс кардіологічну операцію, син допоміг зробити її саме в Італії, у гарних фахівців.
 
 Хата – типова для українського села: з цегли, під бляхою, свіжопобілена, однак у вікнах встановлені сучасні склопакети. Біліє й хлів.
 
На обійсті висаджено багато квітів, росте кілька плодових дерев. На вертикально натягнуту сітку лізе щось рослинно-в'юнке – може, квасолиння чи хміль. Укопаний столик біля ґанку затягнутий клейонкою, обабіч нього – дві лавки. Неподалік – теж ретельно побілена криниця під синім дашком, щоб корба не іржавіла від дощів. Стоять металеві ночви. «Воду п'ємо з криниці, дуже хороша вода в нас, – каже батько володаря європейського «Золотого м'яча», – а опалення в хаті газове».
 
Батьки Шеви – щирі, привітні, розмовляють чудовою українською мовою.
 
Микола Григорович тепер на пенсії, а був військовим: відбувши строкову, залишився в армії, став прапорщиком, служив у Східній Німеччині, згодом – у Києві. Як не дивно, він ніколи не мріяв, аби син подався у футболісти, бо й сам не належав до когорти фанатів шкіряної кулі. Хотів, аби Андрій зробив військову кар'єру. Бувало, вже як родина переїхала до столиці, забороняв синові ходити на футбольні тренування, щоб той краще вчився, а не марнував час.
 
Микола Шевченко зовні схожий на сина Андрія – тобто, звісно ж, навпаки, син на батька...
 
Мати футбольного чемпіона Любов Шевченко (у дівоцтві Ганжа) в затінку під горіхом довгенько розмовляє по мобільному, тоді перепрошує: «Це з Андрієм говорила. Дзвонить часто, – хвалиться жінка, – буває, й двічі на день. Питаю, як діти, як сім'я, як самопочуття. Каже, все нормально».
 
Тиждень пригадав, що офіціозна московська «Російська газета» писала: «Малозабезпечені батьки футболіста без вагань погодилися пере­їхати на проживання до Мілана». «Чого там Італія? Нам і тут непогано, – каже пані Люба. – Там дуже гарно, але вдома краще. В Андрія своя сім'я, дружина поруч. Усе добре в нього».
 
Любов Миколаївна ділиться спостереженням про Мілан: «Там жарко, дуже жарко зараз, +40 градусів. Он дідусь щойно приїхав, гостював там», – киває у бік чоловіка.
 
Любов Миколаївна працювала бухгалтером у дитсадку. Вона розповідає, що Андрій жив у Двірківщині до трьох років. Потім родина пере­бралася до Києва. Син ходив у школу №216 на Оболоні. Але влітку часто приїздив у село до діда.
 
«Було, після дощу м'яч брудний, а він ним об оцю стіну б’є, – показує мама форварда на хлів. – А вона ж білена, тож сліди лишалися. Ми сварили малого, – згадує Любов Миколаївна. – Тоді йшов на вулицю, стукав м'ячем об паркани».
 
 
Дід уболівав і пишався
 
У Шевченків на подвір'ї стоїть нова пластмасова дитяча гірка, лежить у траві відерце, совок, іграшки. Видно, таки сподіваються дочекатись онуків із Італії: Андрієві сини Джордан і Крістіан уже не раз гостювали влітку в Двірківщині.
 
В кінці шевченкового городу тече невеличка річечка Чумгак, вона там вливається в саморобний ставок. Сюди малий Андрійко з батьками або дідом ходив пляжитися. Батько Шеви й нині залюбки купається в Чумгаку. Річка чиста, є тут і риба.
 
Запитуємо, чи часто буває Андрій Шевченко на малій батьківщині. «Коли дід був живий, провідував його, але вже півтора року, як тата нема, – зітхає мати футболіста. – Андрій був на похоронах діда. А так – у Києві частіше бачимо, ніж тут. Приїжджав ото торік на шашлики. Коли збірна грає в Києві, і ми тоді до нього їдемо, або він сюди».
 
Микола Ганжа, дід Шеви, помер минулого року. Уславлений футболіст дуже його любив. От Микола Якович якраз уболівав по-справжньому, особливо радів, коли онука показували по телевізору. Потім ходив Двірківщиною, обговорював матч із односельцями, пишався Андрієм.
 
Мама футболіста каже, що в селі ще живуть деякі друзі дитинства Шеви. Коли він дзвонить, інколи розпитує про них...
 
Їдемо з села повз непоказний і витоптаний сільський стадіон. Тут, біля школи, а також на вигонах ганяв м'яча найуспішніший футболіст усього пострадянского простору.