▪   Олена Чекан

Дзвоніть Олександрові 101

ФОТО: Андрій Ломакін
Стихійні лиха й техногенні катастрофи не перестають випробовувати людство. І чи не найпершими в зоні біди з’являються ті, хто вибрав для себе професію рятувальника
Матеріал друкованого видання
№ 13 (126)
від 1 квітня, 2010

Потужний землетрус, що стався на початку року в Гаїті, вже встигли назвати однією з найжахливіших та наймасштабніших катастроф усіх часів. Кількість поранених і загиблих сягає десятків тисяч, під завалами продовжують залишатися живі, півтора мільйона людей потерпають без питної води, їжі, даху над головою. Вся світова спільнота прийшла на допомогу Гаїті. Гуманітарні грузи, польові шпиталі, медобладнання з США, Канади, Австралії, Японії, Китаю, Євросоюзу, та найголовніше – бригади лікарів та рятувальників, що стали на цілодобову вахту.

І відразу згадалося минуле літо. Тоді від страшних лісових пожеж потерпав південь Іспанії, а повідомлення місцевих ЗМІ нагадували бойові зведення. Андалузійське містечко Альмахія зустріло нас обвугленими деревами. «Ми плекали оливи тридцять років, а вогонь зжер їх за десять хвилин», - бідкалися селяни й показували газету із фотографією юнака: «Октавіо Гарсія, пожежник. Відстояв нашу садибу від вогню. Зараз в лікарні з опіками. Молимося за нього».   

Газетне фото іншого хлопця в камуфляжці є і в квартирі моєї старенької двоюрідної тітоньки Антоніни Михайлівни, яка мешкає у Білій Церкві. Вона причепила пожовклу вирізку на почесному місці, де світлини всіх родичів та ікона Спасителя. Парубок – пожежник, який зі своїм загоном врятував навесні її дев’ятиповерхівку.

 
Олександр з грецької – рятівник

Обережніше треба з іменами. Назвеш хлопченя Віктором, і воно має все життя шукати собі щось для перемоги. Як не знайде, мусить перемагати себе. А насправді, воліло б стати, наприклад, архіваріусом. Чи даси дівчинці ім’я Олена, довічно буде нести тягар бідолашної руйнівниці Трої. Таке трапляється навіть в біографічно-спокійних сім’ях. Що ж казати про родини, в життєвих пазлах яких присутні вселенські катастрофи хоча б і на рівні ще неусвідомлюваного передчуття.  

Помічник начальника штабу Білоцерківського районного управління МНС Київської області майор Олександр Туровець своє ім’я отримав у 1978 році в Чорнобилі. Всі родичі чоловічої статі – пожежники. Коли батьки переїхали до неіснуючого зараз міста Прип’ять, тішилися не лише принадами нової квартири: гаряча вода, центральне опалення, туалет. Найголовнішою радістю було чуття великої й дружної родини: сім’ї братів і сестер мами Олександра оселилися поруч. В ніч на 26 квітня 1986 року в караулі Володимира Правика, якому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу, чергували Іван, Леонід і Петро Шавреї, рідні дядьки Сашка. Разом із двадцятьма вісьмома пожежниками вони першими прийняли на себе найбільшу на сьогодні техногенну катастрофу людства. На щастя вижили, хоча променева хвороба й залишила їх інвалідами.

«Мені виповнилося вісім, коли рвонув Чорнобиль. Пам’ятаю, як вночі мобілізували батька, він працював водієм автоколони. Наказав нам не виходити з дому, а через два дні почалася евакуація. Страху не було, сприймав все, як цікаву пригоду, – згадує Олександр. – Більше року ми поневірялися: жили в якомусь білоруському селі, потім в Тетієві, в Броварах, ще десь. Шкіл п’ять поміняв за той час. Малий був, радів новим місцям, новим друзям. А от коли нарешті одержали квартиру у Білій Церкві, почав страшенно сумувати за Прип’яттю. Зрозумів, що більше ніколи не повернемося додому. І родина вже ніколи не збереться докупи, порозкидало по всьому колишньому СРСР: хто в Москві, хто в Черкасах, хто в Ташкенті. Тільки на гробках в чорнобильській зоні інколи бачимося. Приїжджаємо раз на рік по спецперепустках».   

Якщо п’ятеро з сім’ї безпосередньо гасили ЧАЕС, а всі інші працювали ліквідаторами, питання з вибором професії навряд чи постає. По закінченні Черкаського інституту, найкращого пожежного вишу України, Сашко отримав диплом інженера з пожежної безпеки. Пропозицію стати інспектором відкинув відразу: «Паперова робота не для мене. Вибрав гасити й рятувати – пішов на службу начальником караулу, – розповідає Олександр. – Зараз вже оперативний черговий. До нас надходить інформація, ми оцінюємо ступінь складності і – вперед».

Не просто вірю, – знаю, наскільки слова здатні матеріалізовуватися. Але щоб так миттєво! Бо водночас із словом «вперед» пролунав телефонний дзвінок, і черговий аварійно-рятувальний загін спецпризначення на чолі з майором Туровцем виїхав на виклик. Ми – слідом.

Наввипередки з часом

В під’їзді житлового будинку горить щитова. Мешканці висипали на вулицю, нервуються, притримують біля себе дітей. Дітлахи ж цілком щасливі, радіють пригоді: буде про що розповідати друзям в школі. Декілька натискань на порошкові вогнегасники, і все скінчено. Зазвичай, так чинять при локальних пожежах. Масштабні загорання гасять водою: так набагато дешевше. Для держави дешевше. Для постраждалих – навпаки, бо псуються поверхні стін, стелі, покриття підлоги, речі. Та й час втрачається, бо перед тим як гасити водою, споруду спочатку треба знеструмити. «Поки ми чекаємо на електриків, вогонь поширюється», гірко констатує Олександр.

Повертаємося до пожежної частини. На подвір’ї воркують елітні голуби. Про це захоплення свого товариша по службі Туровець розповідає охоче, а от про те, як рятує людей, витягую по слову.

Десь наприкінці листопада на вулиці Турчанінова через коротке замикання загорівся підвал п’ятиповерхового будинку. Горіло так, що плавилися шви між бетонними плитами перекриття, а у квартирах на першому поверсі почав займатися паркет. Потріскалися всі труби: вода, опалення, каналізація. До того ж страшне задимлення. Жителі замість того, аби сидіти у квартирах і чекати, поки їх виведуть, повідкривали двері, і дим потрапив до помешкань. Це дуже небезпечно: за світовою статистикою під час пожеж більшість гине не від вогню, а від ядухи. Тож люди з криками «рятуйте!» й повискакували на балкони.

Майор Туровець викликав на підмогу ще дві машини, і поки хлопці гасили підвал, з начальником караулу пішов по квартирах. На четвертому поверсі – хвора на астму дитина, на п’ятому – немовля з батьками. «Ми терміново евакуювали дітей», стримано коментує Олександр той випадок. Насправді ж, за словами «евакуювали дітей» криється смертельна небезпека, на яку він наражався, бо віддав свій дихальний апарат спочатку хворій дівчинці, потім батькові немовляти. Коли виводив потерпілих, єдиним його захистом був бушлат, яким прикривав обличчя. «У нас є запасні апарати, але кожний АСП-2 важить 25 кг, тягти на гору на собі два апарати важко, та й час втрачається, тож краще ризикнути». «Вас якось відзначили?», питаю. «Найкраща нагорода – покарання, сміється Олександр і додає вже серйозно, – яка нагорода? Ми ж порушили техніку безпеки!»

А ще була історія на вулиці Січневий Прорив. Під час гасіння пожежі Олександр з двома бійцями знайшли на сходах непритомну стареньку, а під нею півторарічну дівчинку. Дитину врятувало лише те, що бабуся була добре вдягнена і мала, що ховалася під жінкою, не встигла надихатися отруйного диму. З трьох АСП-2, що були у пожежників, два відмовили – їх просто заклинило. «Ми замотали дитину у одежу, і начальник караулу швидко виніс її на вулицю. А ми з напарником, дихаючи по черзі з одного апарату, витягли стареньку. Лікар швидкої сказав тоді, що хвилина-дві, і вже ніщо б її не врятувало».

Цей випадок стався якраз напередодні приїзду колег пожежників з Німеччини, які завітали до Білої Церкви за програмою обміну досвідом. З величезною цікавістю вони роздивлялися вогнегасники, дихальні апарати, екіпіровку наших рятувальників. Дивувались і казали, що у Європі таке обладнання можна побачити хіба що в музеї.

 
«Зайчик» з острова Кохання

Свідоме порушення техніки безпеки – це нормальне, звичне вирішення надзвичайних ситуацій, бо чи не найголовніший чинник таких подій час. Якщо рятувати, дотримуючись правил, кількість загиблих та ушкоджених буде значно більшою. Але йти на ризик, чи ні, вирішує сам рятівник. Це світова практика. Тільки здається мені, що невмотивованих «екстремалів» в Україні якось забагато. 

От, наприклад, мешканець села Житні Гори, що неподалік Білої Церкви. Піди розберись, що відбувалося в його нетверезій голові, коли він вирішив порибалити у зимових сутінках. Навіть міліція не змогла дізнатися. Але ж було. Наприкінці грудня десь о восьмій вечора сторож човнової станції на річці Рось почув несамовиті крики якраз напроти острова Кохання, улюбленого місця літнього відпочинку білоцерківців. «Взагалі-то ми повинні такий виклик передати по інстанції. Проводити рятування на воді не маємо права: це порушення інструкції, але ж людина гине… Приїхали, розбилися поодинці, й почали шукати ліхтарями, бо нещасний вже й не озивався». – згадує Олександр.

Він вгледів потопаючого в метрах п’ятнадцяти від берега, обв’язався канатом і поповз. Та невдовзі крига під рятівником почала тріскати, і далі він вже плив, ламаючи перед собою лід. «Як доплив, побачив, що чоловік тримається на воді тільки тому, що його бушлат примерз до краю ополонки. Відірвав, і ми обоє пішли під воду. От тут я й злякався по-справжньому. Не знав, чи зможу його втримати: він здоровенний, важкий. Та нічого, обійшлося. Хлопці здужали. Питаєте, про що тоді думав? Взагалі ніяких думок не було – все робив на автоматі. Витягли нас, а дядько так задубів, що вже не рухався. Закляк в характерній такій позі: ноги підібгав, руки притис до грудей. «Поза зайчика» називається… Через три дні його виписали з лікарні».  

 

Вогнегасник під ліжком

Майор Олександр Туровець відповідає за 15 караулів, які чергують в Білій Церкві, Сквирі, Рокитному, Миронівці, Богуславі, Тетіїві, Таращі, і особисто виїздить на гасіння всіх складних затяжних пожеж. Після минулорічного скорочення людей катастрофічно не вистачає. На рядову пожежу має виїздити чотири бійці, командир відділення, начальник караулу, водій, а насправді їде три-чотири людини. Особливо загострилась ситуація після того, як білоцерківський шинний завод за браком коштів відмовився утримувати дві свої пожежні частини.

Попри свою посаду, Сашко отримує зарплату начальника караулу, тобто 2400 гривень. Він такий не один, в усіх трьох штабах Київської області ця ж проблема. Через недофінансування міністерство ніяк не може перейти на нові посадові оклади. Натомість його колеги у ЄС щомісяця отримують в залежності від країни, де мешкають, від €3000 до €5000, а до них ще й вагомі соціальні пакети. В Іспанії, наприклад, це безкоштовне муніципальне житло, пристойна пенсія, на яку при бажанні можна вийти вже у 40 років, і, звісно, повне державне забезпечення сім’ї в разі загибелі рятівника.

Олександр мешкає в однокімнатній квартирі разом з дружиною Вікторією, дочкою Веронікою і котом Чамріком. Вікторія працює медсестрою-акушером жіночої консультації. Вероніка ходить до дитсадка, їй чотири з половиною роки. Дуже серйозна. Схожа й на маму, й на тата. Чамрік – мовчазний і гордовитий. До родини Туровців потрапив чахликом, ніхто й не вірив, що оклигає. Квартиру купили вбиту. Сашко самотужки обідрав все до цегли й сам зробив ремонт. Зараз – лялечка. Отримати більшу не світить – треба мати колосальні зв’язки.

«Коли у мене відпустка, сумую за роботою. Мабуть, це вже справжня залежність: організм потребує стресових ситуацій», – зізнається рятівник. Тож два вогнегасники, що я їх побачила в передпокої, сприймаю як нагадування про роботу. «Відпрацьовані? На згадку?» – питаю. «Ні, справжні. Порошковий і вуглекислотний. Придбав, коли пішли скорочення. Тушіння з вогнегасником – дві хвилини. Збитки мінімальні. Але всім не раджу, бо треба вміти», - відповідає.

«А що можете порадити?» «Просто дотримуватися правил пожежної безпеки. Та якщо в будинку, де мешкаєте, все ж трапилась пожежа, ні в якому разі не виходьте з квартири. Мокру ковдру на двері, щоб дим не потрапив до приміщення, і спокійно чекайте. Рятувальники обов’язково приїдуть і врятують».

На прощання розповідаю про його газетний портрет під іконою Спасителя в хаті моєї тітоньки. Зніяковів: «Краще б повісила правила безпеки», – тільки й міг сказати.

 [1764]

 
Не губіться!
При виникненні пожежі:

Зателефонуйте «101» і викличте пожежно-рятувальну службу

Якщо телефону нема, або він не працює, відчиніть вікно та приверніть увагу людей, які можуть викликати пожежно-рятувальну службу

Під час пожежі заборонено користуватися ліфтами

Якщо ви перебуваєте у висотному будинку, не біжіть униз крізь вогонь, шукайте можливість врятуватися на даху

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.