▪   Ганна Косів

Посол української культури

Віра Річ: «Я вивчила українську, щоб перекладати Шевченка...»
Матеріал друкованого видання
№ 10 (123)
від 12 березня, 2010

20 грудня 2009 року Україна втратила сво­­­­го сподвижника – Віру Річ – найталановитішого і найбільш плідного перекладача української художньої літератури англійською мовою. Ім’я англійської поетеси й перекладача, а водночас і літературознавця, публіциста, редактора, видавця, на жаль, маловідоме в Україні. Хоча те, що вона зробила для популяризації серед англомовного читача нашої країни та її культури, не має аналогій.

Народилася Віра Річ 24 квіт­­ня 1936 року в Лондоні в англійській родині – у її жилах не було й краплі української крові. Закінчила Оксфорд за спеціальністю давньоанглійська й давньоскандинавська мови. До захоплення Україною, українською культурою, зокрема поезією, що стало смислом її життя, молоду англійку привело знайомство з поезією та життєвим подвигом Тараса Шевченка. Ще під час навчання в університеті дівчина відвідувала курси української мови. Тоді ж, до свого 20-річчя, 24 квітня 1956 року, вона зробила собі оригінальний подарунок: переклала англійською «Пролог» до поеми Івана Франка «Мойсей». Це був дебют, з якого все й почалося. 

З чоловічим характером

Шевченківський ювілейний комітет Великої Британії, який заздалегідь готувався до відзначення ювілеїв Кобзаря у 1961-му та 1964 роках, шукав перекладача, аби здійснити грандіозний задум: видати якомога повніше зібрання творів Шевченка англійською мовою. Проводили конкурси. Симпатії та сподіван­­ня значної частини української громади пов’язували з молодим, «буйним» талантом Віри Річ. Але провідний шевченкознавець української діаспори професор Павло Зайцев ніяк не погоджувався: «Та де! Молода дівчина, без досвіду, без на­­леж­­­-
ного знання української мови не може перекладати Шевченка». Проте навіть не це було головним аргументом: «Жінка в принципі не здатна перекласти Шевченка. Тут потрібен твердий чоловічий характер». У справу втрутилася Слава Стецько (на той час голова Антибільшовицького комітету народів, згодом народний депутат України від КУН – Ред.). Вона сказала, що цілком підтримує міркування професора щодо чоловічого характеру й вислала вченому добірку перекладів Віри Річ, не вказуючи автора. «Блискуче, – прорік професор, ознайомившись із перекладами. – Це те, що нам потрібно, тут і справді відчувається чоловіча рука...»

Збірка творів Шевченка, до якої ввійшли 38 поезій, стала першим великим переклада­цьким проектом Віри Річ. Вона була названа Song out of Dark­­ness («Пісня з темряви») під впливом статті Івана Франка «Темне царство». Українська ві­­ль­­на академія наук нагородила перекладачку Почесним дипломом шевченкознавця. Згодом у рецензії одного з англійських літе­­­­рату­­рознавців говорилося: «Ця молода, мужня та «сердита» праця знайде відгук у серцях нашого молодого покоління».

У радянській Україні, звісно, цю працю зустріли як ворожий випад. У рецензії, опублікованій у «Літературній Україні», читаємо: «Починаючи від заголовка, крізь вступи і передмову і аж до кінцевих приміток, – все прошито чорною ниткою: умисним намаганням використати ім’я і твори Шевченка для антирадянської пропаганди в дусі холодної війни й підтримати погляди збанкрутілих українських буржуазних націоналістів». Недовірливі українці

«Як? Чому Шевченко? Чому таку талановиту англійку, яка могла б досягти успіху та й кращого заробітку в інших формах занять, цікавить Україна?» – з недовірою запитували її насамперед самі українці. «Бо лише українці, – за словами перекладачки, – є аж надто скромними щодо усвідомлення величі свого національного генія». «Це було в Хайфі, – згадувала пані Віра, – офіцер органів безпеки проводив зі мною обов’язкову для цієї країни співбесіду. Під час розмови виявилося, що я знаю українську мову. «Але чому, – здивувався офіцер, – чому ви вивчили українську? – Для того, щоб перекласти Шевченка, – відповіла я. На тому співбесіда закінчилася. Коли його
секретарка принесла тістечка і чай, ми вже співали, як брат і сестра після довгої розлуки, «Реве та стогне...», «Думи мої...», «Гетьмани, гетьмани...», «Тече вода...» та ще щось, що могли згадати. Офіцер безпеки Ізраїлю, який народився в Києві, більше не запитував, чому я вивчила українську. Ані шведський митник, який побачив «Кобзар» у моїй торбі. А українці продовжують питати».

«Моя мама, – веде далі розповідь Віра Річ, – стала фанаткою Шевченка. Вона цитує його в моїх перекладах за кожної нагоди. «Гамалію» – під час весняного прибирання (They tear the walls down...), «Чигрине, Чигрине» – під час прополювання городу (Rue, rue has grown and choked our freedom down...)... Ці туманні спогади – невелика частина того, що з роками стало для нас сімейним культом».

В Україні твори Шевченка в перекладі Віри Річ вперше вийшли окремою збіркою в лютому 2008 року у видавництві «Мистецтво» під назвою: «Т. Шевченко. Вибрана поезія. Живопис. Графіка». Дуже позитивним є те, що книжка двомовна, де поряд із перекладами розміщені оригінали. Це, звичайно, розши-­­
рює контекст інтерпретаційних
можливостей для читача – як англомовного, так і україномовного. Адже зіткнення двох культур відкриває повніший доступ до прихованих смислів, не по­­мітних при звичайному прочитанні текстів в оригіналі.

У доробку Віри Річ є також низка драм і поезій Лесі Українки та Івана Франка. В сукупності перекладачка відтвори-­­
ла англійською твори 50 українських письменників від Івана Котляревського до сучасної поезії. Це без перебільшення викінчений монумент української літератури, культури, історії трьох останніх сторіч.

1999 року Віра Річ організувала в Лондоні літературну групу Manifold Voices, яка готувала й представляла публіці поетичні програми на різні теми. Так, наприклад, у програмі From Mazeppa to the Maydan розповідається про боротьбу українців за свободу й незалежність від часів Мазепи до всеукраїнського Майдану. В програмі органічно переплітаються як поезії-спосте­­ре­­ження самої авторки, так і вірші Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Симонен­­ка, Василя Стуса, українські народ­­ні пісні. Неймовірно захопливий, оригінальний жанр, у яко­­му поєднані віки, стилі, автори.

Українська тематика завдяки впливу перекладацької діяльності постійно присутня в оригінальній поезії Віри Річ. Слід згадати такі твори, як «Єлизавета, дочка Ярослава Мудрого», «Пам’ятна дата» – поезія, приурочена до 250-річчя Полтавської битви, вірш-при­­свята Степанові Бандері. Тут до самої поезії додається глибоке дослідження про значення, місце та роль Київської держави поміж інших держав Європи, про давні українські зв’язки із Західним світом. Ще молодою дівчиною вона надрукувала в The Ukrainian Review велику стат­­­тю The Second «Captive Nations» Week (1960, №3–4), в якій міститься гострий політичний аналіз ситуації в Україні та заклик до всього вільного Західного світу не залишати українців напризволяще в лабетах комуністичного тоталітарного режиму, а допомогти їм у боротьбі за свободу. Це тільки один із прикладів.

Друга батьківщина

Уперше побачити Україну Віра Річ змогла в 1991 році. Виступаючи зі словом про англомовні переклади поезії Тараса Шевченка, вона, відійшовши від ву­­зької наукової теми, натхненно заговорила про необхідність дер­­­­жавної незалежності України, що тоді для неї не обійшло­­ся без клопотів на дипломатичному рівні. 24 серпня 1992 року, вона вже приїхала на святкування першої річниці незалежності. Віра Річ завжди вірила в краще, вірила, що з Україною все буде добре. «А як ви хочете, – казала вона, – демократія – це складний багаторічний процес». 24 серпня 2006 року Указом президента України Віра Річ нагороджена орденом княгині Оль­­ги ІІІ ступеня.

У неї було ще багато планів, які вона мріяла реалізувати. Мала намір перекласти весь «Кобзар» до 2011 року – 150-ї річниці з дня смерті поета. Віра Річ – дивовижна постать в історії світового українства. Її часто називали послом української культури в англомовному світі. Ніколи, ніде, нікого подібного до неї в нас не було. Її життя й праця – це без перебільшення, мужній подвиг в ім’я такої далекої й такої близької для неї України. В своєму заповіті Віра Річ написала, що хоче бути похованою в Каневі.

 
 

Найкраще про перекладача зможуть розповісти його праці. Наприклад, інтерпретації творів Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду...» або «Огні горять, музика грає...» Вони невеликі за обсягом, але виразно демонструють індивідуальний переклада­цький стиль Віри Річ, який помітно вирізняє її з-поміж інших перекладачів української літератури англійською мовою. Йдеться про увагу до кожної деталі оригіналу на всіх рівнях, прагнення якомога повніше передати всі тонкощі змісту
й форми, високу адекватність першотвору

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.