▪   Андрій Кокотюха

Під брендом огірка

ФОТО: Макс Левін
У Ніжині всі стежки ведуть до Миколи Гоголя, навіть коли ви шукаєте лишень популярні мариновані корнішони
Матеріал друкованого видання
№ 40 (101)
від 2 жовтня, 2009

 

Важко знайти людину, яка не чула про Ніжин чи хоча б не минала проїздом цієї вузлової залізничної станції, що має пряме сполучення з Києвом, Черніговом, Москвою, Петербургом. З назвою давнього міста асоціюються насамперед огірки і Микола Гоголь, але це погляд на місто здаля. Погляньмо ближче.
 
 
Гоголь-квест
 
В історичному центрі Ніжина колись, за часів директивного розвитку радянського туризму, запросто можна було здибати навіть не одну, а кілька екскурсійних груп. Лише кружляючи по невеличкому майданчику з прив’язкою до скверика імені Гоголя, де стоїть бюст письменника, можна годинами слухати ніжинські легенди. І перша з них – сам цей монумент. 
 
«Це, щоб ви знали, перший у світі пам’ятник Гоголю! – із запалом розповідає ніжинський історик Лілія Руденко. – А скульптор Пармен Забіла вирішив увіковічити заодно й себе, тому в складках одягу Миколи Васильовича замаскував свій портрет. Спробуйте, знайдіть!»
 
Історії з квестами я люблю. Зображення митця сховане за всіма правилами конспірології XIX століття, якими з початку ХХІ активно користуються автори численних культуроло­гічних детективів на чолі з Деном Брауном. А саме: профіль скульптора Забіли, як і його автограф, можна побачити лише з певної точки огляду та ще й при відповідному освітленні. Лілія Василівна вже багатьом розкрила цю історично-мис­тецьку таємницю: треба стати за спиною Гоголя, зробити крок ліворуч… І чекати, коли промінь впаде куди слід.
 
У той час, коли Лілія Руденко традиційною для краєзнавців скоромовкою повідомляє, що бронзовий монумент відкрито у вересні 1881 року, на історичних ланцях, які оточують пам’ятник по периметру, гойдається ніжинська малеча. Найсміливіші з них запросто спускаються з бронзового постаменту на п’ятій точці, мов із гірки. Це робить монумент надзвичайно домашнім. Гоголь, звісно, не ображається. Батьки, своєю чергою, не забороняють дітям гратися тут. Мабуть, ще й тому, що сучасно обладнаних дитячих майданчиків у місті я щось не помітив.
 
 
Центр освіти і містики
 
Ніжинський державний педагогічний університет імені, хто б сумнівався, Миколи Гоголя, бо він тут справді навчався, розташований на березі річки Остер. Колись – широкої і суднохідної, тепер – загнаної у вузькі бетонні рамки та порослої ряскою й очеретом. Але вздовж берегів сидять чоловіки з вудками – отже, вода тут чиста. У брудній – риба не живе... Мужики-рибалки – хто в спортивних штанях, засуканих до колін, хто у фуфайці. Той, до кого ми з товаришем підійшли, назвався Гришею.
 
«Є риба?» – цікавлюся. «А що?..» – обережна відповідь. Зачаєність – типова риса ніжинських рибалок. Після моїх наполегливих спроб довідатися про вилов Гриша показує дві рибини в целофановому кульку, наповненому річковою водою і ряскою. Хвалитися – погана прикмета, а ніжинці забобонні й поважають потойбічні знаки. Тож, мабуть, не випадково саме під час навчання в Ніжинській гімназії вищих наук, заснованій графом Безбородьком, Микола Гоголь сформувався як письмен­ник-містик.
 
Мені таки здається, що молодий Гоголь виїхав із рідної Полтавщини на навчання саме до Ніжина цілком закономірно. Він хотів навчатися і розвивати свої таланти саме на батьківщині. Для цього батько послав сина вчитися у гімназію, відкриту завдяки клопотанням графа Іллі Безбородька, що була, по суті, єдиним навчальним закладом на території тодішньої України, який давав широку й ґрунтовну енциклопедичну освіту. Бо Києво-Могилян­ська академія на той час уже закрилася, а Харківський та Київський університети ще не утворилися. Випускниками Ніжинського ліцею стали й інші відомі українські письменники, вчені, громадські діячі, наприклад, Євген Гребінка, Леонід Глібов.
 
Вчилося тут малому Миколі, однак, не так-то й солодко. У стінах Ніжинської гімназії тоді цілком легально застосовували «виховні» різки. Гоголь зізнавався матері, що зазнав чимало образ і несправедливостей. В одному з листів додому він писав: «Мені після канікул зробилося так смутно, що всякий божий день сльози рікою ллються».
 
Тут, попри все, сформувався його письменницький хист. Гоголь вів нотатник, куди записував українські слівця й вірші, цитати з «Енеїди» Котляревського і навіть непристойні приспівки. У Ніжині ще юнаком створив перші літературні здобутки: віршовану баладу «Дві рибки», трагедію «Розбійники», «Слов’янську повість», ідилію «Ганц Кюхельгартен», а також сатиричний есей «Щось про Ніжин, або Дурням закон не писаний». І не провина Гоголя, а біда, що після закінчення найкращої і єдиної в Україні школи найвищого рівня він мусив-таки податися до тодішньої столиці – Санкт-Петербурга…
 
Між іншим, Ніжин і в радянські часи, і тепер лишається одним із небагатьох міст районного рівня, де діє вищий навчальний заклад міжнародного значення. Чверть століття тому на вулиці можна було зустріти темношкірого студента, у школах російську мову викладали молоді педагоги з Казахстану та Середньої Азії (ніжинські випускники), а в часи перебудови у тоді ще периферійний педінститут навідувалися представницькі делегації з-за кордону. Тепер, щоправда, іноземців зустрічаєш хіба що на міському базарі поміж торгівців, і питання освіти їх хвилюють не надто. Однак гоголівський виш отримав статус університету, що відкрило йому можливості спів­працювати з колегами з-за кордону: проводити конференції, відкрити Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою. Ну й, звісно, Ніжин завжди був одним із найпотужніших центрів гоголезнавства в Україні.
 
 
Архітектурний оберіг
 
Ніжин варто облетіти на вертольоті. Стане зрозуміліше, завдяки чому йому вдалося вціліти і не втратити своєї самобутності й аури. Зокрема, як йому, розташованому географічно досить близько до Чорнобиля, за кількадесят кілометрів, вдалося не надто постраждати 1986 року від аварії на ЧАЕС.
 
Спочатку в це важко було повірити. Потім ніжинське «циганське радіо» з посиланням чи то на «Голос Америки», чи то на «Радіо Свобода», яких тоді потужно глушили, передало таке: Ніжин уникнув чорнобильських викидів завдяки своєму розташуванню в своєрідній низині. Отже, місто, образно кажучи, залягло в рівчак, і радіоактивна хмара пройшла над ним, не зачепивши. Звідси, мовляв, історична назва: в літописах місто вперше згадується як Уненеж. Та нині про це нагадує хіба що назва кафе-бару «Уненеж» у центрі Ніжина… 
 
Та місцеві подейкують про ще одну причину, чому лихо обійшло Ніжин, – знову ж таки, містичну. До 1917 року в місті було 26 православних церков, кілька капличок, 15 дзвіниць, кілька католицьких костелів, десяток синагог. «Колись у Ніжині було 40 храмів! – пояснює Лілія Руденко. – Потім щось зруйнували, щось довели до ганебного стану. Тепер, щоправда, успішно відновлюють». І пані Лілія радить за можливості глянути на центр Ніжина згори. З гвинтокрила чи дирижабля... Тоді можна переконатися: храми своїм розташуванням на місцевості утворюють хрест. Відносно цього хреста симетрично розміщені сади, парки, історичні па­м’ятки, навчальні заклади. Мовляв, це і є своєрідним оберегом на всі часи.
 
Вхід у змінному взутті
 
Чомусь в інформаційний простір Ніжин потрапляє часом не в найкращому контексті. Наприклад, університетське місто два роки тому ледве не втратило останньої в Ніжині книгарні. її директор Ганна Сулій звернулася по допомогу до українських письменників, в результаті їхній відкритий лист до Міністерства освіти потрапив в інтернет. Розгорівся культурницький скандал, книгарню вдалося обстояти.
 
А ось інші тутешні книгарні давно закриті. Як і кінотеатри: з трьох не лишилося жодного. Натомість приміщення одного з них перетворилося на міський театр, у його стінах ставлять українську класику, і, між іншим, щоб не заносити у приміщення зайвої грязюки, на вистави видають глядачам змінне взуття. Це здивувало якось навіть досвідчену артистку Аду Роговцеву, яка гастролювала Україною з «Варшавською мелодією». «Такого навіть у київських театрах немає!» – дивувалася акторка.
 
Щодо кіно, то ніжинці його все одно люблять. Колись у місті діяла аматорська кіностудія «Стріла». Зараз кіно інколи крутять у приміщенні міського Будинку культури.
 
Аптека давнього грека
 
А ось маловідомий, хоча й цікавий факт: Ніжин був колискою ще й української фармацевтики. І якщо в університетському місті книгарня одна й жодного кінотеатру, то місце, де зародилася аптекарська справа, залишилося. Якщо, погулявши біля старого корпусу екс-гімназії, а тепер університету, перетнути найближчий місток через Остер і піти старими вуличками в бік міського базару, то на вулиці Московській якраз навпроти входу на ринок ви й побачите споруду з написом «Аптека». Це перша аптека в Лівобережній Україні, яку відкрив 1777 року грек Михайло Лігда. Й відтоді – увага! – вона жодного разу не зачинялася. Хіба на ніч…
 
Про фірмові корнішони і камені за пазухами
 
Тепер про «ніжинські» огірки. Цьому славетному овочу при в’їзді в Ніжин неподалік залізничного вокзалу вдячні мешканці встановили пам’ятник. Невеличкий постамент із бочкою та огірком на ньому відкрили поруч із тим самим консервним комбінатом, який і постачає світу фірмові мариновані корнішони.
 
Пам’ятник мав символізувати відродження давніх традицій. А відроджувати таки було що: наприкінці 1980-х років сорт огірка з різних причин опинився на межі знищення. У 1990-х традиційну технологію потроху відродили, а на початку 2000-х у Ніжині нарешті створилася ситуація, максимально сприятлива для шанувальників фірмової консервації. Комбінат почав випускати продукцію, процес поставили на потік, а ось зарплату попервах нерідко видавали… банками з солінням. Відповідно у дні розрахунку на базарчику, розташованому біля комбінату, можна було купити ніжинські огірки, салати та соки за смішною ціною! Тепер ситуація, кажуть, виправилася, ніжинську продукцію можна знайти і у фірмовому магазині, і в усіх супер- та мінімаркетах України, а людям платять таки грішми.
 
Та без українських парадоксів усе ж ніяк: у фірмовому магазині від комбінату ніжинські мариновані корнішони часом дорожчі, ніж у гіпермаркеті за межами міста.

[1531][1532][1533]

 
ВАРТО ВІДВІДАТИ

 

Троїцька церква на вул. Гребінки, 19. Перебудована 1733 року з однобанного храму, наприкінці XIX століття церква набрала рис неокласицизму – з високою дзвіницею під шпилем, вишуканим оздобленням.
 
Гімназія вищих наук графа Безбородька, де висить меморіальна дошка: «Тут учився Гоголь із травня 1821 по червень 1828 року». Нині – Ніжинський державний педагогічний університет.
 
Музей «Поштова станція». Тут відтворений інтер’єр автентичної «ями», де протягом кількох століть зупинялися подорожні. Серед гостей Ніжина тут проїздом зупинявся, приміром, російський поет Алєксандр Пушкін.
 
Аптека на вул. Московській. Це одна з найдавніших будівель Ніжина і найстаріший аптечний заклад Лівобережжя.
 
ЯК ДІСТАТИСЯ

 

Електричкою від Київського залізничного вокзалу або станції «Караваєві дачі». Якщо електропоїздом підвищеного комфорту Київ – Шостка, Київ – Зернове або Київ – Чернігів, то дорога займе менш як дві години. На «робочій» електричці Київ – Ніжин їхатимете три години. Вартість квитка – 10–20 грн.
 
ДЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ

Готель «Ніжин», вул. Батюка, 1. Є реконструйовані комфортабельні номери. Вартість номера без зручностей – 108 грн, зі зручностями – 180–240 грн.