▪   Дмитро Губенко

Центральноєвропейські тигри

ФОТО: АР
Чехія завершила процес постсоціалістичної трансформації ще в 1990-х, найшвидше в регіоні та з найменшими втратами. Словаччина наздогнала сусідку вже у 2000-х
Матеріал друкованого видання
№ 47 (108)
від 20 листопада, 2009

 
Через 20 років після падіння комуністичного режиму за соціально-економічними показниками Чехія випереджає не лише всі інші постсоціалістичні країни регіону, крім Словенії, але й такого старого члена Європейського Союзу, як Португалія. Послідовні та успішні економічні реформи, а також вчасно проведена люстрація забезпечили країні підґрунтя для швидкого піднесення.

Словаччина, якою у 1990-х правив уряд популіста Владіміра Мечіара, розвивалася повільніше, однак згодом надолужила відставання й навіть обігнала свою потужнішу сусідку, першою вступивши до єврозони. Сьогодні Чехія та Словаччина – єдині країни з колишніх членів Ради економічної взаємодопомоги, які Міжнародний валютний фонд класифікує як передові економіки.

Оксамитова революція

Два десятиріччя тому, однак, ситуація була іншою. В листопаді 1989 року Чехословаччина явно відставала від своїх сусідів. У Польщі ще з вересня правив уряд представника «Солідарності» Тадеуша Мазовецького. Угорська компартія в жовтні провела свій останній конгрес та перетворилася на соціалістичну, а Угорська Народна Республіка стала просто Угорською Республікою. Вже не спроможний утримати втікачів на захід, уряд НДР 9 листопада відкрив кордон із ФРН – Берлінський мур упав.

Чехи та словаки, які спостерігали за цими подіями по телевізору, вже не могли залишатися байдужими. 16 листопада в Братиславі словацькі студенти пройшли мирною ходою містом, вимагаючи демократизації. Наступного дня Соціалістичний союз молоді (чехословацький «комсомол») організував у Празі демонстрацію, присвячену Міжнародному дню студента, яка закінчилася побиттям демонстрантів. 18 листопада столичні студенти і театри розпочали страйк, що невдовзі поширився на всю країну.

Число учасників регулярних антиурядових демонстрацій у Празі сягало 800 тисяч, а в Братиславі – 100 тисяч. Останньою краплею для режиму став двогодинний усезагальний страйк 27 листопада, в якому взяли участь 75% населення. Комуністична влада капітулювала. Президентом країни парламент ­обрав ди­сидента Вацлава Гавела. Оксамитова революція перемогла, але попереду на Чехословаччину чекав важкий період трансформації, на який накладалися постійні суперечки між суб’єктами федерації. Врешті-решт 1 січня 1993 року Чехія та Словаччина мирно розлучилися, й далі кожна республіка пішла своїм шляхом.

 

Чеське економічне диво

На 1990 рік Чехословаччина мала чи не найбільш одержавлену економіку в регіоні: 97% усіх виробничих засобів у країні належали уряду. В Польщі та Угорщині, де приватні компанії існували навіть за часів соціалізму, цей показник становив близько 80%. Але завдяки приватизації вже в березні 1995 року 80% чеської економіки контролювали приватні особи та корпорації. Польська й угорська економіки, попри значну стартову перевагу, були на той час приватними лише на 55%.

При цьому процес економічної трансформації в Чехії відбувся практично без втрат у вигляді високої інфляції чи безробіття, з якими зіткнулись інші постсоціалістичні країни. Як заявив улітку 1994 року прем’єр-міністр країни Вацлав Клаус (а саме він був архітектором чеських реформ), «ми є першою країною Східного блоку, яка пройшла серйозну операцію та потрапила до реабілітаційної палати». Настільки швидкий успіх Чехії принесли вдало проведена приватизація, поєднана з  розумною монетарною політикою.

Сорок років комунізму мали дуже великий вплив на чеську економіку, який досі дається взнаки, зокрема в недостатньому (порівняно із західно­євро­пей­ськи­ми країнами) рівні професійної етики чи неефективному розподілі капіталу між секторами виробництва. Редактор відділу бізнесу та економіки Чеського радіо Роман Хлупатий, однак, вважає, що трансформація від плану до ринку завершилася наприкінці 1990-х – початку 2000-х років, коли банківський сектор країни був остаточно консолідований та приватизований. «До того ми перебували в стані так званого банківського соціалізму, коли державні чи контрольовані державою банки субсидували решту господарства, а отже, попри значну приватизацію, держава мала великий вплив на економіку», – пояснює він. Це втручання створило плідний ґрунт для масштабної корупції.

Швидка приватизація

Першого листопада 1991 року чехословацьке Міністерство приватизації опублікувало перелік із понад тисячі компаній, які підлягали роздержавленню. Серед покупців державної власності могли бути як громадяни країни, так й іноземні компанії. Практично кожен мав нагоду запропонувати міністерству власний проект приватизації, який міг передбачати різні шляхи передачі державної власності в приватні руки – прямий продаж, тендер, аукціон, реституцію, ваучерні аукціони або ж їх комбінацію. При цьому до ваучерної приватизації держава вдавалася переважно в тому разі, якщо за державну власність не можна було отримати живих грошей. Процес роздержавлення в Чехії відбувався жвавіше, ніж у Словаччині, й на середину 1993 року практично завершився.

Західні експерти схвально оцінили швидкі темпи чеської приватизації, проте пан Хлупатий вважає таку надмірну поспішність однією з помилок процесу постсоціалістичної трансформації: «Держава проводила приватизацію, ґрунтуючись на тому, що закони ринку замінять верховенство права. Цей підхід уможливив чимало темних оборудок, а також загибель деяких традиційних компаній, які б не зникли, якби нового власника відбирали уважніше».

В умовах глобальної кризи стала відчутною залежність країни від експорту, особливо до сусідньої Німеччини. Однак найбільшою загрозою майбутньому Чехії Роман Хлупатий вважає відтік мізків. Більшість великих та середніх чеських компаній були куплені західними фірмами, які тепер виводять дослідницькі відділи за кордон. Разом із ними країну залишають і найрозумніші чехи. «Ця тенденція, а також постійний брак уваги до освіти й покращення інфраструктури є найбільшими загрозами майбутньому країни», – впевнений він. Це, втім, не заважає більшості чехів дивитися вперед із оптимізмом – економіка стабільна, а географічне розташування країни дуже перспективне.

 

Жорстка люстрація

Чехословаччина трохи відстала від сусідів із відстороненням комуністів від влади, але процес декомунізації в ній розгортався дуже швидко. 4 жовтня 1991 року країна найпершою в регіоні схвалила закон про незаконність комуністичного режиму (фактично про люстрацію), який досі залишається найсуворішим у Східній Європі. Від праці в державному апараті на 5 років мали бути відсторонені кадрові співробітники і таємні агенти спецслужб, а також співробітники партійного апарату комуністичної партії, які керували державною безпекою на політичному рівні, – загалом 140 тисяч осіб!

Відтоді кожен претендент на державну службу в оновленій Чехословаччині мав пройти перевірку на відсутність фактів співпраці з комуністичним режимом. Архівні дані перевіряла незалежна комісія при Міністерстві внутрішніх справ, склад якої формували президент, міністр внутрішніх справ і директор Федеральної інформаційної служби безпеки. Тих, хто перевірку не проходив, негайно звільняли. В інших країнах регіону, де були прийняті подібні закони, люстрація мала м’якшу форму, а в незалежній від 1993 року ­Словаччині взагалі заглухла.


ФОТО: PHL

 

Політика можливого

Хоч як дивно, незважаючи на люстрацію, в Чехії збереглася Комуністична партія, яка має в суспільстві доволі потужні позиції. Саме ця політична сила була найпослідовнішим супротивником планів розмістити радар американської системи протиракетної оборони (ПРО) на чеській території. Втім, рішення адміністрації президента США Барака Обами відмовитися від розміщення елементів ПРО в Чехії та Польщі не викликало в Празі такого гіркого й усезагального розчарування, як у Варшаві.

«Атлантизм чеських політичних партій не такий узгоджений та безмежний, як, наприклад, у Польщі чи Румунії, – пояснює дослідниця з празького Інституту європейської політики Europeum Вера Рігачкова. – Чеські політики, за деякими винятками, переважно «інтуїтивні» атлантисти. Сильні атлантичні настрої мають праві та правоцентристські партії». Саме для них рішення Обами стало великим розчаруванням, адже вони до кінця підтримували ідею розмістити в Чехії радар ПРО й інвестували в це значний політичний капітал. Однак із політичної еліти тільки екс-президент Вацлав Гавел висловив занепокоєння зменшенням інтересу Сполучених Штатів до регіону як наслідок їх намагання покращити відносини з Росією.

Чехія намагається грати свою гру, не пристаючи остаточно ані до старих членів ЄС, ані до так званої Нової Європи. А завдяки президентові-євроскептику Вацлаву Клаусу, який останнім із європейських лідерів підписав уже ухвалений чеським парламентом Лісабонський договір, країна ледь не перетворилася на ізгоя. Проте цей епізод в історії Чехії вже позаду. Попереду – вихід із кризи (наступного року експерти очікують, що чеська економіка зросте на 3–4%) та підготовка до переходу на євро.[1642][1643][1644]

 

 
Словацький варіант

 

Перші роки словацької незалежності були пов’язані з іменем Владіміра Мечіара – харизматичного голови уряду, чий авторитарний стиль управління загальмував розвиток економіки країни та її вступ до євроатлантичних структур. Відсторонити популіста Мечіара від влади вдалося лише в 1998 році, й задля цього об’єдналися опозиційні праві та ліві партії на чолі з Міклошем Дзуріндою. В перші ж роки їм довелося боротись із високим рівнем безробіття (19,2% у 1999 році) та ­інфляції (12% у 2000‑му), проте вже на початку 2000-х країна заробила ім’я «Тигр Татр». У 2007 році зростання ВВП у Словаччині сягнуло рекордних 10,4%. У дечому словаки навіть перегнали своїх західних сусідів: 1 січня цього року країна перейшла на євро – другою з-поміж пост­соціалістичних країн після ­Словенії

 

 
Що змінилося після 1989 року

 
Валері Стулікова, PR-фахівець, Чехія

Найбільшою зміною є те, що наша країна широко відкрита для закордонного капіталу та іноземців, яких зараз у Чехії живе значно більше, ніж 20 років тому. Це збагачує країну, але старше покоління може бути шоковане та відчувати в цьому загрозу для себе, оскільки іноземці є також конкурентами. Та я думаю, це чудово, що наша країна – частина світу, а не його околиця, як колись. Великі зміни відбуваються у свідомості людей, особливо молоді. Якщо ти вчишся та наполегливо працюєш, на тебе чекає добре життя. Це переконання є добрим двигуном твого майбутнього: ти можеш вірити у свій успіх.

Рівень життя більшості родин зріс. Оскільки люди задовольнили значну частину своїх матеріальних потреб (машина, будинок або принаймні квартира), вони тепер зацікавленіші, наприклад, у захисті довкілля, стають більш екологічно-орієнтованими. Для чехів цілком буденним є сортування сміття. Кілька років тому провели велику кампанію з популяризації такої поведінки, й вона спрацювала.

Що не було зроблено? На мою думку, це реформа пенсійної системи, яку завжди відкладали, адже вона трохи болісна для політиків. Сьогодні пенсійна система функціонує як і 50 років тому – ті, хто працює, платять пенсії пенсіонерам. Цю систему треба поступово змінити, щоби кожен міг заощаджувати на свою пенсію від початку кар’єри. Населення старішає, а показник народжуваності дуже низький, тож люди мого покоління думають: хто платитиме пенсії нам?

Сьогодні в людей мало часу на родину, бо вони багато працюють. Одружуються чехи пізніше, у 28–35 років, і народжують свою першу дитину теж набагато пізніше, ніж 20 років тому. Причиною цього є те, що перед молодими людьми відкрито в житті багато різних шляхів. За часів комунізму мрії більшості людей могли справдитися лише через їхні родини й дітей.

Та людську природу не можна змінити негайно, на це потрібен час. Чехи вже стали свідоміші своїх прав, особливо прав споживачів. Є неурядові організації та законодавство, яке може захистити тебе. Ситуація особливо покращилася зі вступом до ЄС, коли ці права були включені в наше законодавство.

Міхаела Нешпорова, HR‑фахівець, Словаччина

Зміни дуже позитивні, й переважно для молодих людей. Я з Братислави, і ми з друзями могли спокійно поїхати на вікенд до сусіднього Відня. Старшим людям важче. Вони переважно не знали іноземних мов, тож сиділи вдома. Зараз життя в країні набагато краще, ніж у 1990‑х. Ми провели багато реформ, а головне – запровадили євро. Завдяки цьому країна легше переживає кризу. Жодних стрибків цін, на які скаржилися після запровадження євро жителі інших країн, у Словаччині не було. Багато змінилося на краще і в повсякденному житті. В Празі все ще більше можливостей, але тільки завдяки тому, що це більше місто, мегаполіс.

 
Міхал Пруша, фахівець із логістики, Чехія

Ці 20 років принесли чехам набагато більше свободи. Передусім це свобода пересування. До переїзду в Прагу я жив у місті, що за 40 км від німецького кордону, тож після падіння комуністичного режиму ми могли спокійно поїхати на закупи до Німеччини, де більший вибір і деякі речі були дешевші. Звісно, дехто й незадоволений новими умовами, але ставлення до змін залежить від того, чого ти очікуєш від свого життя.

Коли відокремилася Словаччина, ми пережили досить дивне відчуття. Пригадую, як дивився по телевізору святкування нового 1993 року в Братиславі. Диктор тоді оголошував, що це наймолодша столиця Європи. Але ми ніколи не мали поганих відносин зі словаками.

 
Як змінювалися Чехія та Словаччина

17 листопада 1989 року

Початок студентських демонстрацій і Оксамитової революції в Чехословаччині

10 грудня 1989 року

Сформовано новий уряд, у якому комуністи вперше з 1948 року не мали більшості

29 грудня 1989 року

Президентом Чехословаччини став дисидент ­Вацлав Гавел

8–9 червня 1990 року

На парламентських виборах перемогу здобувають демократи (Громадянський форум у Чехії та Громадськість проти насильства в Словаччині)

1 січня 1993 року

Оксамитове розлучення: ­утворення двох незалежних держав – Чеської і Словацької республік

21 грудня 1995 року

Чехія першою з постсоціалістичних країн стає членом ­Організації економічного співробітництва і розвитку

1998 рік

Прем’єр-міністр Владімір Мечіар втрачає владу в Словаччині, якою з невеликою перервою правив із 1992 року. Країна повертається на шлях євроатлантичної інтеграції

12 березня 1999 року
 
Вступ Чехії до НАТО
 
1999 рік
 
Безробіття в Словаччині ­сягає 19,2%
 
14 грудня 2000 року

Словаччина стає членом Організації економічного співробітництва і розвитку

2000 рік

Чеська армія остаточно переходить на професійну основу, призов скасовано

29 березня 2004 року
 
Вступ Словаччини до НАТО
1 травня 2004 року

Вступ Чехії та Словаччини до Європейського Союзу

2006 рік

Чехія стає першою постсоціалістичною країною, яка досягла статусу «розвинутої» за класифікацією Світового банку. Словацька армія остаточно переходить на професійну основу, призов скасовано

21 грудня 2007 року

Чехія та Словаччина приєднуються до Шенгенської зони

1 січня 2009 року
 
Словаччина приєднується до єврозони

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.