▪   Жанна Безп’ятчук

Пенсійна футурологія

ФОТО: Олександр Чекменьов
Лише інноваційні моделі можуть врятувати пенсійні системи від колапсу, спричиненого старінням населення
Матеріал друкованого видання
№ 32 (93)
від 7 серпня, 2009
Літні люди з простягнутою рукою – це картина, знайома жителям навіть найбагатших країн світу. До сьогодні людство не винайшло жодної пенсійної моделі, яка стовідсотково виключала б феномен бідності серед літніх людей.
 
Кризове втручання
 
Старіння населення є головним викликом для реформування пенсійних систем не лише в розвиненому світі, а й у країнах так званого третього світу. Додала проблем національним пенсійним системам і глобальна економічна криза. У першу чергу внаслідок неї постраждали пенсійні фонди, що інвестували свої кошти в акції приватних підприємств. За оцінками консалтингової фірми McKinsey, з початку кризи приватні пенсійні фонди у всьому світі втратили близько 18% своїх капіталів.
 
Зіткнувшись із патовими ситуаціями в національній економіці, деякі країни були змушені вжити невідкладних заходів. Так, уряд Ірландії використав на гасіння короткострокових фінансових зобов’язань майже половину активів Національного пенсійного резервного фонду. Уряд Аргентини взагалі націоналізував приватні пенсійні фонди, а британський парламент прийняв рішення про поступове підняття пенсійного віку. Сьогодні у Великій Британії чоловіки виходять на пенсію у 65, а жінки – у 60 років. У 2020-му пенсійний вік зрівняється для обох статей, а в 2046-му підніметься до 68 років.
 
Економічні катаклізми спонукають реформаторів пенсійних систем переосмислювати набутий досвід і рухатися далі. Ще до початку кризи експерти Світового банку вказували країнам з нереформованими пенсійними системами на перспективність так званої нефінансової пенсійної моделі з визначеним внеском (notional defined contribution model). У поєднанні з персональними накопичувальними рахунками ця система може бути вдалою відповіддю на обидва нинішні виклики: і старіння населення, і періодичні кризи на фінансових ринках, що ставлять під удар приватні пенсійні фонди. Польща, Німеччина, Латвія, Італія, Чехія – усі ці країни встигли запровадити різні варіанти цієї моделі ще до кризи, на початку 2000-х.
 
Плюралізм і безпека
 
Нефінансова модель із визначеним внеском є модернізованим варіантом традиційної солідарної державної системи пенсійного забезпечення, що фінансується з податку на фонд заробітної плати. Цей податковий тягар ділять між собою працедавці, наймані працівники та державні службовці. Але, на відміну від традиційної системи, модель із визначеним внеском передбачає персоналізований підхід до встановлення пенсій. Останні прив’язані до розміру сукупних внесків працівника на свій персональний рахунок, які він робив упродовж усієї кар’єри. Що більше років працюватиме і що кращу заробітну плату отримуватиме людина, то вищою буде її пенсія. У такій формулі неодмінно враховується тривалість життя після виходу на пенсію, тобто пізніший вихід на пенсію гарантуватиме вищу виплату. Пенсії пенсіонерам при цьому виплачують їхні сучасники, які працюють.
 
У 1999 році в Польщі уряд Єжи Бузека провів реформу під назвою «Безпека через плюралізм». Її результатом стала трирівнева пенсійна система, що складалася з трьох стовпів: нефінансових персональних рахунків, фінансових персональних рахунків та добровільних накопичувальних рахунків. Усі три стовпи взаємно доповнюють і перестраховують один одного. Визначений внесок працівників на перший персональний рахунок у Польщі становить 12,22% заробітної плати, внесок на другий персональний рахунок – 7,3%. За прогнозами польських демографів, у період з 2002 по 2050 рік співвідношення між кількістю працівників та пенсіонерів у країні може зменшитися з 4 до 1,5. За таких змін державна система пенсійного забезпечення навіть у її інноваційній персоналізованій формі не зможе убезпечити літніх людей від бідності. Тому з кожним наступним поколінням все більшої ваги набуватимуть другий і третій стовпи пенсійної системи.
 
Боротьба зі старінням
 
Німецька багатокомпонентна пенсійна система, як і польська, пропонує працівникам, крім державного пенсійного забезпечення, ще й можливість відкрити власний накопичувальний рахунок. Та якщо в Польщі відкриття таких рахунків є обов’яз­ковим для всіх, хто народився після 31 грудня 1968 року, то в Німеччині це справа добровільна. Наразі вони все ще не вельми популярні поміж німців, які звикли покладатися на свою найдавнішу в світі державну пенсійну систему. Однак вона почала помітно розладнуватися. Ще наприкінці 1980-х років німецькі економісти підрахували, що в разі збереження тодішніх темпів старіння населення у 2035-му внески до пенсійного фонду мають сягнути 40% зарплати (якщо уряд не знижуватиме гарантованих пенсійних виплат).
 
Німецькі фахівці почали бити на сполох, як наслідок – 1990-ті й початок 2000-х пройшли в цій країні під знаком пенсійних реформ. Фактично німецька система державного пенсійного забезпечення є еквівалентом нефінансової моделі з визначеним внеском. У чинній формулі розрахунку пенсії німці беруть до уваги співвідношення між кількістю працюючих та кількістю пенсіонерів, обсяг внесків і стаж. У німецькій моделі розмір пенсії залежить від кількості набраних умовних балів, які нараховуються відповідно до стажу й щорічного доходу працівника. Загалом німецька пенсійна система проектувалася таким чином, щоб утримувати в певному коридорі як коефіцієнт заміщення (зарплат пенсіями), який до 2022-го мав би не перевищувати 67%, так і розмір встановленого внеску, що до цього самого року мав би сягнути 22% зарплати. Та навіть за оптимістичними прогнозами Світового банку, ні те, ні інше не є реальним у країні, населення якої невпинно старіє.

Досвід і Німеччини, і Польщі вчить головного: серйозне реформування пенсійної системи можливе лише в довгостроковій перспективі. Цей процес потрібно цілковито звільнити від політизації та популізму. Польща взялася за реформування своєї пенсійної системи, коли остання вже цілком збанкрутіла і кожен рік її функціонування у нереформованому стані невпинно збільшував дефіцит пенсійного фонду. Однак за допомогою Європейського Союзу та Світового банку їй вдалося виплутатися з цієї скрути. Україні зробити це буде значно важче.

[1465]

 
ПЕНСІЙНІ СИСТЕМИ СВІТУ

Велика Британія  

Рік запровадження нової пенсійної системи: 1988.
 
Вік виходу на пенсію: 65 років для чоловіків, 60 років для жінок.
 
Сумарний коефіцієнт заміщення* (перший і другий рівні): від 21% до 87%.
 
Особливості: пенсійна система Великої Британії є чи не найскладнішою з усіх наявних і ґрунтується на пенсійних планах. Солідарну систему тут було введено ще в 1908 році, й сьогодні навіть для першого рівня є велика кількість схем накопичення та отримання пенсії. Загалом у країні діє понад 2700 пенсійних схем. Вкладники обирають фонди не лише за характеристиками компаній з управління їхніми активами, а й за такими критеріями, як етичність, вплив на екологію та соціальна відповідальність підприємств, у які інвестовано кошти фондів. Щороку спеціальні організації, як, наприклад, Ethical Investment Association, створюють рейтинги найкращих фондів.  
 
США
 
Рік запровадження нової пенсійної системи: 1975.
 
Вік виходу на пенсію: 67 років.
 
Сумарний коефіцієнт заміщення*: 58%.
 
Особливості: пенсійна система в США, як і у Великій Британії, ґрунтується на пенсійних схемах. Пенсійні плани в США дають змогу оптимізувати оподаткування й обираються залежно від того, яким чином робляться пенсійні внески. Спочатку майбутній пенсіонер створює приватний пенсійний рахунок, на який потім нараховуватимуться пенсійні внески. Такий рахунок можна відкрити навіть для немовлят. Далі він обирає пенсійну схему і приймає рішення щодо інвестиційної схеми, за якою будуть вкладені пенсійні кошти. І лише потім обирає недержавний пенсійний фонд (НПФ), інвестиційна стратегія якого збігається з його побажаннями.
 
Швейцарія
 
Рік запровадження нової пенсійної системи: 1982.
 
Вік виходу на пенсію: 65 років для чоловіків, 64 років для жінок.
 
Сумарний коефіцієнт заміщення* (перший і другий рівні): від 60%.
 
Особливості: перший рівень покриває базові потреби людини, другий дозволяє їй підтримувати звичний рівень життя, а третій – заощаджувати додаткові кошти. Учасники третього рівня пенсійної системи отримують податкові пільги від держави. Третій рівень має два види. Перший – фіксоване недержавне пенсійне забезпечення, що надає значні переваги в оподаткуванні й не дозволяє користуватися коштами до досягнення пенсійного віку. Другий – гнучке недержавне пенсійне забезпечення, що дозволяє користуватися коштами у будь-який час, але не дає податкових переваг.
 
Німеччина 
 
Рік початку пенсійної реформи: 1992.
 
Вік виходу на пенсію: 65 років.
 
Сумарний коефіцієнт заміщення* (перший і другий рівні): до 75%.
 
Особливості: перший НПФ у Німеччині було створено у 1966 році, однак популярності ці фонди набули лише у 1990-х, коли внаслідок приєднання східної частини Німеччини соціальна захищеність у країні ослабла і населення відчуло гостру потребу подбати про своє майбутнє завчасно. 
 
Польща
 
Рік запровадження нової пенсійної системи: 1999.
 
Вік виходу на пенсію: 65 років для чоловіків, 60 років для жінок.
 
Сумарний коефіцієнт заміщення*: 63%.
 
Особливості: пенсійна система Польщі дуже схожа на українську і ще перебуває в процесі реформування. Починаючи з 2009 року заплановано поступовий перехід від солідарної пенсійної системи до трирівневої. Кількість НПФ у Польщі є невеликою і водночас люди переважно обирають відомі фонди: на середину 2004 року три найбільших фонди мали 65% усіх активів НПФ.
* Коефіцієнт заміщення – величина, що показує, скільки грошей у вигляді пенсії порівняно із середньою зарплатою в країні отримує людина.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.