▪   Уве Умлауфф

Німецьке питання

Чому Німеччина не проміняє домінування в Європі на союз із Росією
Матеріал друкованого видання
№ 27 (140)
від 2 липня, 2010

Після тривалого періоду добробуту багатшим країнам Євросоюзу, зокрема Німеччині, не дуже подобається перспектива допомагати за рахунок своїх платників податків біднішим членам ЄС. А якщо вони все ж на це підуть, то захочуть мати більший контроль над тим, як слабші країни витрачатимуть їхні гроші. Певна річ, Греція та інші проблемні країни не хочуть встановлення зовнішнього контролю над своїми фінансами. Питання в тому, чим буде Європа після цієї кризи, окрім як простою зоною вільної торгівлі.

Німецько-російський сценарій

Деякі експерти, зокрема Джордж Фрідман з американського аналітичного центру Stratfor, вважають, що наслідком кризи стане посилення осі Москва – Берлін. Свій сценарій Фрідман ґрунтує на таких тезах. По-перше, Європа не має інституцій, спроможних упоратися з кризою, а європейські країни не збираються такі інституції створювати. Побудова наддержави, на думку Фрідмана, вимагає одного з двох: або війни, що визначить, хто головний, або політичної одностайності під час укладення угоди. Після століть війн Європа вирішила спробувати другий спосіб. Результатом був Європейський Союз. Але тепер Європа має перетворитися із союзу знову на угоду, учасники якої не матимуть інших інтересів, окрім власних.

По-друге, як і 1871 року, постає німецьке питання, адже Німеччина є економічним центром Європи. Від її згоди залежить, що може бути зроблено, тож вона єдина країна в Європі, яка має здатність творити альтернативні коаліції. Але проблемою є те, що коли ЄС ослабне, то саме Німеччина повинна б мати найбільший вплив на майбутнє Європи. Саме німці працюватимуть над тим, щоб змінити формулу ЄС та Єврозони відповідно до своїх бажань. Німеччина потужна, але не всемогутня. Вона потребує союзників, тож Фрідман запитує, хто міг би замінити для неї ЄС. Звичною відповіддю є Франція. У межах ЄС німці та французи були здатні відкласти вбік свої історичні тертя та знайти спільний інтерес у керівництві Європою задля спільного блага. Але Франція, на думку Фрідмана, не може бути фундаментом для тривалої німецької економічної стратегії. Такою історичною альтернативою для Німеччини рад­ше могла б стати Росія.

Отже, між Німеччиною та Росією є великий потенціал синергії. Німецька економіка потребує багато енергії та інших ресурсів, тоді як Росія – технології та капіталу, щоб відійти від позиції експортера сировини. Після пострадянської деіндустріалізації Росія має більше робочої сили, ніж є на неї попит із боку промисловості. А Німеччина з її населенням, що зменшується, потребує робочої сили, але не іммігрантів. Отже, логіка німецько-російських економічних відносин чіткіша, ніж ні­мецько-іспанських чи німець­ко-фран­­цузьких, вважає Фрідман. Франція могла би приєднатися до російсько-німецьких проектів. За цією логікою ЄС не може вижити як інтегрована система, а отже, Німеччина, провідна європейська держава, якій потрібні союзники, утворить союз із Росією.
Цей німецько-російський союз занепокоїть чимало країн. Перша з них Польща, що затиснута між Росією та Німеччиною. Друга – США, тому що для них російсько-німецький економічний блок буде більшим викликом, ніж ЄС. Військова співпраця між Польщею та США (розташування комплексів Patriot у Польщі, продаж їй літаків F-16 та спільні навчання) у цьому світлі виглядає логічною. У майбутньому російсько-німецький та поль­­сь­ко-американський блоки конкуруватимуть у Центральній Європі та залучатимуть до своїх союзів інші країни, особливо Францію. Все це матиме негативні наслідки для ЄС і НАТО.

Розвінчання

Однак у реальності обґрунтованою є тільки перша теза Фрідмана. Євросоюз справді перебуває в екзистенційній кризі, причому не від початку фінансової та кредитної кризи, а вже роки, якщо не десятиліття. Йому бракує спільної концепції. Минули ті часи, коли молодоєвропейці на кшталт Гельмута Коля зносили вночі прикордонні переходи, знищуючи кордони. Цього було досягнуто, але немає ідей, що робити далі. А немає їх тому, що найважливішими країнами – членами ЄС правлять бюрократи, як-от Ангела Меркель, або хвальки, як Сільвіо Берлусконі та Ніколя Саркозі. Понад те, ці ідеї й не потрібні Німеччині, бо створення Сполучених Штатів Європи, що матиме власні інституції, не в її інтересах.

У решті ж Фрідман помиляється. З 1871 року Німеччина безуспішно намагалася встановити контроль над Європою воєнним шляхом. Після закінчення Другої світової війни успіхом увінчалася політична спроба. Сьогодні Німеччина є найважливішою економічною та політичною силою в Європі. Її рішення накидаються урядам та Єврокомісії, що не є обраним органом, хоча Європарламент і бере на себе дедалі більше відповідальності. І хоча  пан Саркозі та пані Меркель 17 червня на саміті ЄС у Берліні погодили перші кроки до спільного «економічного уря­­ду», він не матиме свого «генерального секретаря». Тобто це буде беззубий тигр.

Важливішою є можливість втрати права голосування ти­­ми членами ЄС, які порушуватимуть Маастрихт­­сь­­кі критерії. За ними державний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВВП, а держборг – 60% ВВП. Німеччина та Франція також погодилися одностайно виступити на саміті Великої двадцятки в Канаді за оподат­­­ку­вання фінансового сек­­тору. Зрозуміло, що Німеччина зовсім не потребує якихось варіантів поза ЄС, оскільки вона і є Європейським Союзом. Віко­віч­­­не суперництво з Францією закінчилося на користь Німеччини, але не військовим, а економічним шляхом.

Навіть якщо Німеччина та Росія мають спільні інтереси, для Берліна було би божевіллям проміняти свою позицію в Європі на ставку в азартній грі «все або нічого» з Росією. Найважливішим торговельним парт­­нером Німеччини є Франція (а потім США), і понад 50% німецького експорту реалізується в ЄС. Більшість європейських країн залежать від німецьких ліберальних кредитів. Однак інший бік медалі – це сьогоднішня криза Єврозони. Німеччина не може дозволити економікам країн PIIGS зазнати краху, і вона цього не зробить. Тож чому Німеччина має відмовитися від статусу гегемона в економічній зоні з населенням 500 млн людей із високою купівельною спроможністю, схожими політичними та правовими структурами на користь ринку зі 140 млн споживачів із низькою купівельною спроможністю, соціальними конфліктами, дивною правовою системою та демографічною кризою? Заради партнерства з потужною військово, але непрозорою Росією?

Німеччині потрібні російські сировинні ресурси, тому що інший великий експортер – Китай – узяв під контроль африканські. Те саме вона робить у своєму регіоні, тож повинна мати добрі відносини з Росією. Однак російсько-німе­­цького блоку не буде, як і польсь­­ко-­американського. Вступ По­ль­­щі до ЄС був її вибором на користь Європи, в якій домінує Німеччина.

Найкращим захистом від східного сусіда є не США і батареї Patriot, а по­літико-економічна могутність ЄС. Та й для Німеччини з її інтересом до сировини, освіченої робочої сили, реконструкції та розвитку деіндустріалізованої економіки є краща за Росію альтернатива – без військових переваг, але культурно й політично ближча до Центральної Європи Україна.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.