▪   Марія Мінська

Кредитне збочення

Українські банки підживлюють попит на імпортні товари, оминаючи увагою реальний сектор
Матеріал друкованого видання
№ 33 (146)
від 13 серпня, 2010

Дедалі більше українських банків заявляють про відновлення кредитування. Якщо рік тому позики надавали 6-7 фінустанов, то вже на початку липня 2010-го понад 20 банків пропонували кредити населенню (на купівлю нерухомості, автомобілів, споживчі позики та кредитні картки) й бізнесу. На ринку банківських послуг навіть з’явилися окремі кредитні пропозиції на кшталт докризових – «під нуль відсотків», але в усіх випадках без винятку це – маркетингові хитрощі, спрямовані на залучення клієнтів. Насправді ж більшість гривневих позик коштують не менше 20% річних, а валютне кредитування досі обмежене. При цьому банки позичають гроші фізособам на порівняно невеликі терміни – 3-5 років, зрідка – до 10 років.

Пропозиція грошей для підприємств на банківському ринку фактично відсутня. Компанії можуть отримати короткі кредити (на місяць-два) на поповнення обігових коштів, а про інвестиційні програми та фінансування бізнес-проектів майже не йдеться. Кредитуванням підприємств займаються лише держбанки (з початку року держава влила в них неабиякий капітал), проте фінансують вони винятково найбільші держкомпанії.

Зайві гроші

У середині липня ліквідність банківської системи України досягла рекордної позначки від початку кризи – 34,37 млрд грн, станом на початок серпня – близько 30 млрд грн. У січні 2010-го – для порівняння – залишки на коррахунках банків не перевищували 18-20 млрд грн. За словами головного економіста ІК Dragon Capital Олени Білан, липневе зростання ліквідності обумовлене двома чинниками. Перший – приплив депозитів, до червня 2010-го українці повернули в банки $6,5 млрд – більше половини коштів, вилучених із системи в 2008–2009 рр. Другий чинник – викуп Нацбанком надлишків валюти на міжбанківському ринку (в умовах неможливості кредитувати в іноземних грошових знаках фінустанови змушені їх продавати). На думку самих банкірів, надлишкова ліквідність системи – явище короткотермінове, відповідно – фінустанови не можуть спрямувати вільні гроші на довгі кредитні програми, зокрема, іпотечні.

«Однією з умов відновлення кредитування є стабільність курсу нацвалюти – НБУ повинен не допустити будь-яких стрибків курсу. Крім того регулятор має піти на зниження вимог щодо формування резервів по кредитних операціях, зняти обмеження по наданню позик у валюті», – вважає директор кредитного департаменту банку «Південний» Галина Чекерес. За її словами, відновленню кредитування реального сектору сприяло б, зокрема, зниження коефіцієнтів резервування по кредитних операціях в іноземній валюті для позичальників, у яких немає валютних надходжень. Надавати довготермінові гривневі позики українські банки не наважуються – надто високими є курсові ризики. Також учасники банківського ринку очікують, коли регулятор розпочне обіцяне рефінансування за ставкою, максимально наближеною до облікової – 7,75% річних у гривні.

Заважає банкам розгорнути кредитування й сумний досвід. Заступник голови НБУ Василь Пасічник заявив, що в січні–червні 2010 року частка проблемних активів в українських банках зросла на 0,4 пункти – до 14%. Та насправді рівень проблемної кредитної заборгованості в банківській системі значно вищий – 25–30%, за оцінками директора з розвитку групи компаній «ТЕКТ» Наталії Казначеєвої. В таких умовах банки просто бояться нарощувати обсяги кредитних портфелів і здебільшого відмовляються розглядати можливість надавати позики новим корпоративним клієнтам. «На даний момент закон більшою мірою захищає позичальників, – каже голова правління банку «Юнекс» Андрій Яцура. – Ми бачимо, що не тільки громадяни, які потрапили в скрутне фінансове становище, погано гасять кредити, а й юридичні особи». Банкіри стверджують, що коли в позичальника справді фінансові труднощі, то завжди є можливість домовитися про реструктуризацію кредиту. Однак чимало юридичних осіб, посилаючись на кризу, ставлять за мету списати борги. За словами опитаних банкірів, ринок потребує жорсткіших законів щодо можливості впливу на несумлінних позичальників, адже неповернення кредитів стало масовим явищем.


Тихою сапою

НБУ не залишив без уваги побажання банкірів – на розгляд уряду передано законопроект «Про внесення змін до деяких законів України (щодо захисту прав кредиторів)». Сам по собі цей документ навряд чи сприятиме відновленню корпоративного кредитування, без якого ускладнений вихід із кризи. Побіжного знайомства з законопроектом достатньо, аби дійти висновку, що мета його зовсім інша – вплинути на пози­чальників-фізосіб, які з тих чи інших причин не можуть повертати кредити. Зокрема, Нацбанк пропонує заборонити позичальникам користуватися предметом застави, якщо кредитні платежі прострочені більше двох місяців, в тому числі – у випадках, коли в заставній квартирі прописані діти або інваліди. Тобто де факто неповнолітніх із житла не виписуватимуть, просто їхні батьки де юре втратять можливість користуватися нерухомістю.

Крім цього, якщо законопроект, розроблений Нацбанком, ухвалять, то підприємці-фізособи будуть зобов’язані повертати кредити навіть у випадку банкрутства. В 2009 році, за словами практикуючих юристів, ініціювання процедури банкрутства (в тому числі – і фізичної особи) було досить поширеним способом не повертати борги.

Ще одне починання Нацбанку, нібито орієнтоване на відновлення кредитування, – дозвіл збитковим банкам надавати незабезпечені кредити (постанова №421 від 22.07.2009-го забороняла). Але навряд чи ця ініціатива допоможе реальному сектору, бо українські фінустанови давали незабезпечені кредити здебільшого фізособам, наприклад – товарні позики. Більшість підприємств отримували кошти лише під заставу. А ось до фінансових зловживань скасування постанови №421 може призвести, адже саме цим документом було заборонено кредитувати й надавати фінансові гарантії фірмам, пов’язаним із власниками або топ-менед­же­рами збиткових банків.

Регулятор вдається до заходів, спрямованих на здешевлення гривневого ресурсу. В 2010-му НБУ тричі знижував облікову ставку: 8 червня – з 10,25% до 9,5%, 7 липня – до 8,5%, 10 серпня – до 7,75%. Паралельно були знижені й робочі ставки рефінансування до 9,5–11,5%. Але практичний результат цих рішень – майже нульовий, позаяк зараз Нацбанк, як і 2009 року, кредитує не стільки банки, скільки уряд, викуповуючи у фінустанов облігації внутрішньої держпозики. На початку лютого 2010-го Нацбанк видав постанову з гучною назвою – «Про затвердження положення про рефінансування та надання НБУ кредитів банкам з метою стиму­лювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри». Цей документ передбачав розробку механізму надання підприємствам позик (по суті – державним коштом) під проекти, які уряд визначив би «стратегічними». Ця система «ручного» розподілу грошей апріорі не конкурентна і, швидше за все, спровокувала би численні зловживання. Однак у липні 2010-го НБУ свою постанову скасував, прийнявши іншу – про надання стабілізаційних кредитів банкам у межах меморандуму спів­праці з МВФ. На думку експертів, стабілізаційні кредити є одним із засобів перекачування зовнішніх корпоративних боргів, які сформувалися до жовтня 2008 року, в зобов’язання держави і не мають нічого спільного з кредитуванням реального сектору. Галузево-інвести­ційних програм здешевлення комерційних кредитів (які розподілили б кредитні ризики між банками і державою) уряд у держбюджеті-2010 не передбачив.

Туманні перспективи

Таким чином, активного кредитування цього року очікувати не варто. За оптимістичними прогнозами, загальний кредитний портфель банків за підсумками 2010-го зросте на 12-15%. Причому обсяг кредитування реального сектору, за оцінками аналітика ІК BG Capital Віталія Ваврищука, зросте не більш ніж 0,5%. Причина традиційна – надвисокі ризики неповернення коштів. «Найближчим часом ми не будемо активно кредитувати, але поступово розпочинатимемо цей процес, – зізнається Андрій Яцура. – Зосере­димося на програмах для юридичних осіб, середнього й малого бізнесу, орієнтуватимемося на найкращих із кращих». Ось такий пошук «найкращих із кращих» і є ключовою проблемою. Адже в умовах тіньової економіки банкіри просто не можуть визначити реальну платоспроможність позичальника. Ще складніше оцінити ступінь ризику того чи іншого проекту та його перспективність із огляду на те, що бізнес у нашій країні залежний від втручання чиновників, яке може змусити згорнути найуспішнішу справу. Ці ризики банкіри, зрештою, закладають у високі відсоткові ставки, які загалом є неприйнятними для підприємців.

До кризи, в 2005–2008 роках кредитні портфелі українських банків зростали на 40–60% щороку. Локомотивом цього процесу стали позики населенню – споживчі, на купівлю автомобілів та іпотека. В 2010-му більшість банків робитимуть ставку на споживче кредитування. «Такі кредити завжди були пов'язані з високими ризиками неповернення коштів, – каже Іван Феськів, голова правління Кредобанку. – Але в цьому сегменті банки встановлювали і встановлюватимуть такі відсоткові ставки й різноманітні комісії (разові, щомісячні тощо), які дозволятимуть отримати прибуток уже в момент надання позики». Таким чином українські банки й надалі підживлюватимуть попит на імпортні товари, а реальний сектор економіки залишатиметься поза цією фінансовою грою. Президент Віктор Янукович давно доручив НБУ й урядові вирішити питання здешевлення кредитів, спрямованих на підтримку виробництв, однак конкретних заходів так і не було прийнято. Хай як дивно, та споживча модель української економіки навіть під впливом кризи не трансформується в інвестиційну.