▪   Андрій Лаврик

Агент «трансплантаційної мафії»

ФОТО: АНДРІЙ ЛОМАКІН
Тиждень купував нирки й печінки
Матеріал друкованого видання
№ 36 (45)
від 5 вересня, 2008

 

Ми обмінюємося рукостисканнями. «Тож ви хочете продати свою нирку?» – перепитую я. – «Так, і бажано швидше, – відповідає співрозмовник. – Дуже потрібні гроші». – «Швидко ця справа не робиться, – одразу розчаровую. – Сумісний з вами реципієнт може з’явитися не раніше, ніж за кілька місяців, а може не з’явитися ніколи». Він вмить понурив голову. Я ж починаю випитувати, що його штовхнуло на цей крок – продати свою нирку. Практично всі історії тих, хто вирішили позбутися органа за винагороду, стандартні: купа боргів і бажання отримати швидкі великі гроші. Ці люди автоматично потрапляють під приціл зловмисників.
 
ОБДУРИТИ БЕЗКІНЕЧНІСТЬ
 
Майже рік тому, в жовтні, автор цих рядків розмістив на одному зі спеціалізованих інтернет-сайтів оголошення такого змісту: «Потрібні донори нирки та печінки в Україні». З того часу я листуюся з людьми, які, в буквальному сенсі, готові віддати частинку себе. Звісно, не задарма – суми бажаної винагороди коливалися від $20 тис. до $150 тис.
 
Під час роботи «під прикриттям» я з’ясував, що більшість трансплантаційних посередників (за одного з яких видавав себе і ваш покірний слуга) – насправді шахраї: скаргами на них завалені всі спеціалізовані WEB-ресурси. Схема обману досить проста: добровольцю повідомляють, що в США (або Туреччині, Європі тощо) є багатій, який потребує орган, але, щоб прибути на місце операції, потрібна страховка, оформлення якихось документів. Звісно, це коштує грошей (від кількох сотень до двох тисяч доларів), які має сплатити потенційний донор. Якщо той погоджується, то вже ніколи не побачить ані посередника, ані грошей. Жертвою таких-от псевдотрансплантологів став Олександр (тут і далі прізвища не наводжу з етичних міркувань) за рік до того, як на нього вийшов кореспондент Тижня. Необачність коштувала цій людині $200.
 
Олександр регулярно два місяці поспіль телефонував мені з проханням зустрітися. Врешті-решт ми домовилися побачитись у центрі Києва, в підземному переході однієї зі станцій метро. Мій «клієнт» – високий чоловік із хворобливою худобою. На вигляд – за сорок років. Ми привіталися. Він квапливо порпається в дешевій потертій сумці й передає мені DVD-диск із результатами досліджень свого організму щодо можливості донорства печінки. «Може, чаю?» – пропоную я. Спочатку Олександр навідріз відмовляється, але після моїх запевнень, що платитиму я, погоджується.
 
Ми сідаємо на терасі кафе «Старий квартал». Я тут постійний клієнт, персонал мене впізнає. «Что будєтє, Андрєй Владіміровіч?» – звертається офіціант. Це дещо піднімає мене в очах «клієнта» й водночас заспокоює його. Він замовляє чорний чай, я – темне «Крушовіце». – «Скільки ви можете заплатити за нирку?» – запитує Олександр. – «Ну, по-перше, плачу не я, а безпосередньо ті, кому вона потрібна для пересадки, – кажу діловитим тоном. – По-друге, маю вас попередити: шанси на те, що ви комусь підійдете за сумісністю, дорівнюють одному до тисячі, тож імовірно, що претендент на вашу нирку не знайдеться ніколи...» – «Та я це знаю!» – перебиває він. – «Щодо суми винагороди, то вона залежить від того, як ви домовитеся з реципієнтом, – переходжу до головного. – Це може бути і $20 тис., і $100 тис.» Олександр махає рукою: «За той час, що я намагаюся продати хоч якийсь свій орган, я таких обіцянок наслухався, й уже їм не вірю. Згоден і на $15 тис.» – «Дивіться, не продешевіть», – попереджаю я.
 
Він допив чай, розпрощався й пішов. У мене ж залишилося півкелиха пива й журнал Esquire. Допиваючи оксамитовий напій, я прочитав «Правила життя» від Стівена Кінга. Запам’яталось останнє правило, яке в літературному перекладі звучить так: «Не намагайтеся обдурити безкінечність».
 
За півроку до того, як я зустрівся з Олександром, зі мною зв’язався юнак на ім’я Костя. Він запевнив, що цілком здоровий і готовий негайно продати нирку за $50 тис. Хлопець запропонував зустрітися після 23.00 на Троєщині й наполягав, щоб я узяв із собою аванс. Водночас він мав необачність писати мені на електронну скриньку з адреси, яку він використовував для реєстрації на сайтах знайомств і пошуку роботи. Тож за 15 хвилин я знав, що в Кості немає дівчини, він живе з батьками, ніде не працює, й одного разу намагався шахраювати з наркотичним препаратом трамадолом – пропонував охочим купити пігулки через Інтернет, і я сумніваюся, що людям, які вислали Кості гроші, таки вдалося «розкумаритись». Усіма цими дослідженнями про бешкетника я поділився з його мамою через електронну пошту.
 
 
 
ЗА БОРГИ НА ОРГАНИ
 
Вітчизняні правоохоронні органи не переслідують громадян, котрі продали або збираються продати власні органи. Щоправда, стаття 143 Кримінального кодексу «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» містить 4-ту частину, яка за незаконну торгівлю органами передбачає ув’язнення терміном до 5-ти років. Теоретично під дію цієї норми мають потрапляти не лише покупці, але й продавці органів. Проте в Міністерстві внутрішніх справ Тиждень запевнили, що в діях меркантильних донорів складу злочину не вбачають. Тим не менше, уважно стежать за віртуальними біржами людських органів в Інтернеті. Принаймні, мені дали зрозуміти: міліції відомо, що низку оголошень про купування органів насправді давав кореспондент Тижня.
 
Володя майже годину чекав мене біля магазину «Квіти» на станції метро «Театральна» – він прибув на місце зустрічі на 30 хвилин раніше умовленого часу, я ж запізнився на 15. На мої вибачення він махнув рукою: «Нічого страшного». Щоб якось спокутувати свою провину, я взявся почастувати його пивом. Коли нам принесли пінний напій, він почав розпитувати: як проходить операція? де? Я розповів вигадану легенду. Мовляв, трансплантація відбувається в тій клініці, яку обере реципієнт. То може бути і в Україні, і в Росії, і в Європі чи десь в Азії. Поточні витрати – переїзд, харчування, проживання й реабілітацію донора – оплачує, звісно, «наша» сторона. – «А оплата?» – запитує він. – «Після операції – на банківський рахунок, – відповідаю. – Готівкою ми не практикуємо заради безпеки донорів. У нас у Туреччині був прикрий випадок, коли донор після операції з купою готівки не доїхав до аеропорту, тіло знайшли за місяць на околиці Стамбула». – «Розумію, – каже Володя. – А якийсь документ, угода буде зі мною укладена?» – «Звісно. Тож скільки ти хочеш?» – «70 тис. умовних одиниць». Ми замовили ще пива. «Я оце читав в Інтернеті, що операція з пересадки абсолютно безпечна для донора, – продовжив він, – що одразу після неї людина може ходити». – «Може, але не дуже швидко. – Я відпиваю зі свого келиха. – Звісно, спочатку якогось особливого дискомфорту не буде, якщо дотримуватися дієти. Але ти маєш усвідомлювати, що, позбувшись якогось органа, ти автоматично стаєш інвалідом. Напевне, років до 40-50-ти почуватимешся нормально, а потім відчуєш, що в тебе нирка лише одна. А, не дай Боже, вона захворіє? Тобто таким чином ти вкоротиш собі життя».
 
Володя якийсь час мовчки п’є пиво, потім запитує: «А печінка вам не потрібна? Її ж відрізають не всю, і я чув, що вона відновлюється». – «Взагалі-то, у нас трапляються клієнти, яким необхідно пересадити печінку. – Я навіть не змигнув оком. – Але ціна там значно нижча, ледь не вдвічі».
 
Зауважу, що на той момент ми з «клієнтом» почали хміліти, втратили пильність і говорили досить голосно, тож відвідувачі за сусідніми столиками почали на нас з острахом озиратися. «Слухай, – кажу, – а чому ти вирішив заробити грошей у такий ризикований спосіб?» Володя сумно зітхає. Він повідав свою історію: десь півроку тому потрапив у аварію на придбаній у кредит машині. Був напідпитку, порушив правила й протаранив новенький Lexus. «Я зі своїм банком так і не розрахувався, а тут ще почали телефонувати з компанії, де була застрахована та іномарка, – скаржиться він. – А якось до мене додому прийшли два здоровані, схожі на бандитів, сказали: «Де хочеш бери гроші, хоч квартиру продавай!» А як я її продам? Я ж не буду батьків на вулицю виганяти!» – «Ну, щоб вирішити цю проблему, не обов’язково себе на органи продавати, – кажу йому. – Квартира на кого записана?» – «На тата, а що?» Я йому пояснюю, що в такому разі кредитори не зможуть її відібрати. Їм лишається йти до суду, який ухвалить рішення стягувати з офіційної зарплати Володимира 50–100 грн щомісяця. «Що, правда?» – перепитав він. Коли я підтвердив, Володя сказав: «Тоді давай, напевне, відкладемо цю справу». Ми випили «на коня» й розійшлись.
 
Переконати не продавати свій орган Сашка, хлопця років 25-ти, я так і не зумів. Він сказав, що нирку продати йому потрібно негайно. В чому причина, я не міг вивідати години зо дві. Але таки з’ясував, що хлопець, образно кажучи, «позичив» у компанії, на яку не так давно працював, $30 тис. Коли нестача виявилася, бос вимагав повернути гроші, або він звернеться в міліцію. Оскільки вся сума була витрачена на розваги, кошти довелося перепозичити в людей, причетних до злочинного світу. І тепер Сашко переховується від кредиторів і водночас шукає гроші, щоб повернути борг. За тиждень я зустрівся з Андрієм, кремезним чоловіком років 35-ти з дуже добрим виразом обличчя і сумними очима. Цього року він потрапив в автокатастрофу, доки лежав у шпиталі, прогорів його бізнес, залишилася сила-силенна проблем. Після зустрічі з ним я вирішив припинити роботу під «прикриттям» – чужі проблеми почали давити на мозок. Але кілька днів тому зателефонував Сашко, сказав, що в нього знайшовся клієнт у Мінську, який готовий заплатити хоч і менше потрібної йому суми, але вже зараз. Я попередив його, що ця пропозиція виглядає досить підозріло. Він погодився й зізнався, що з ним зібралася їхати знімальна група одного з провідних ТБ каналів. Що ж, принаймні, хлопець стане знаменитим.

* попит і пропозиції на нелегальному ринку людських органів 

[823]

 
ЦІЛКОМ ОФІЦІЙНО
Генеральна Прокуратура України

 

 
Правоохоронна статистика
 
Протягом 2005–2008 років органами прокуратури розслідувано 4 кримінальні справи за ст. 143 Кримінального Кодексу, пов'язані з торгівлею органами і тканинами людини. Всі ці справи доправлено до суду, по 3 з них винесено обвинувачувальні вироки. Повідомлення від правоохоронних органів іноземних держав про спроби купівлі-продажу органів людини для трансплантації громадянами України до органів прокуратури не надходили.
 
 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги