▪   Вероніка Кіфічак

Анатомія класу

Проблеми у спілкуванні з ровесниками у дітей починаються з переходом до середньої школи – вони діляться на групи
Матеріал друкованого видання
№ 34 (43)
від 29 серпня, 2008

 

Мати 12-річного Тараса – бухгалтер Оксана Мельник – вперше зіштовхнулася з проблемою виховання свого сина, яку не може швидко й самотужки вирішити. «В садочку він постійно відбирав у однолітків іграшки – ми це подолали, писав цифри в дзеркальному відображенні – ми це виправили. А що робити з ним зараз – не знаю, – бідкається Оксана. – Молодшу школу він закінчив на «відмінно», у нього було багато друзів. А от минулого року – в шостому класі – усе змінилося. З постійних друзів залишився тільки один, Тарасик почав приносити додому двійки, до школи йти відмовляється. Розмови, крики, покарання на нього не діють». Така зміна в поведінці Тараса не виняток для дітей цього віку. Психологи вважають, що саме з переходом до так званої середньої школи у дітей кардинально змінюються життєві пріоритети і саме тоді їм дуже потрібна батьківська допомога як у порозумінні з однолітками, так і у визначенні своїх планів на майбутнє.
 
У ПОШУКАХ СВОЄЇ ЗГРАЇ
 
«З переходом у середню школу зниження успішності учнів закономірне, – пояснює Тижню Наталія Бастун, дитячий психолог, провідний науковий співробітник інституту психології ім. Костюка, кандидат психологічних наук. – Підлітків цікавить не так саме навчання, як стосунки в колективі. Формується характер, відбуваються фізичні метаморфози, з’являється сексуальний інтерес».
 
За словами психолога, в середній школі діти починають ділитися на групи, які залишаються майже незмінними аж до випускного вечора. Хлопчики зазвичай дружать великим гуртом, дівчата ж навпаки: 2-4 подруги. Групи можуть формуватися за спільними схильностями, матеріальним станом, гуртуватися навколо лідера тощо. У дитячих групах-зграйках подекуди виникають дуже болючі ситуації, коли доводиться йти за групою, підкоряючись її рішенням, хоча й не поділяючи їх. Наприклад, зірвати урок, «довести» учителя, вчинити бійку з паралельним класом. Тих, хто йдуть проти, група жорстоко карає, необов’язково фізично. Їм влаштовують «бойкот» – ігнорують. Нерідко клас формується за принципом групового егоїзму – діти між собою не дуже дружні – конфліктують, намагаючись довести, хто сильніший, але негайно згуртовуються, якщо треба перемогти іншу компанію. Перебування у такому класі залишає слід на все життя – діти закінчують школу і більше один одним не цікавляться, проте здобуті навички групового егоїзму застосовують всюди вже в дорослих колективах. Тому як учителям, так і батькам важливо достеменно знати, на які саме групи ділиться клас і яке місце в цьому соціальному середовищі займає та чи інша дитина.
 
ХТО Є ХТО
 
У кожній групі людей відбувається розподіл ролей. Бастун стверджує, що роль, яку відіграє підліток в колективі, впливає на формування його характеру, але водночас і характер впливає на те, яку роль дитині відводить група.
 
Лідер. У молодшій школі лідера призначає вчителька. Як правило, вона обирає відмінника. Найчастіше це дівчинка, бо дівчатка зазвичай старанніші і слухняніші за хлопців. У середній школі вчитель вже не може так прямолінійно «лобіювати» свою кандидатуру, та й рівень успішності в очах однокласників вже не відіграє великої ролі. Звісно, вчитель може призначити старостою улюбленця, але реального впливу він не матиме, це так званий формальний лідер. Тоді як реальний лідер – підліток із сильним характером, який добре орієнтується у людських стосунках і володіє засобами соціального впливу на своє оточення. Саме тому вчителю дуже важливо не помилитися при виборі того ж таки старости. Якщо ним стане реальний лідер, клас матиме шанс бути дружнім, ним легше керувати і, відповідно, рівень успішності колективу може бути вищим.
 
Антилідер – дитина з якостями лідера, але з дуже поганою поведінкою. Користується авторитетом серед однолітків, але не серед вчителів. Робить все навпаки – може зірвати урок, погано себе поводити, проте діти за ним ідуть, тому що він має реальний вплив на клас. Антилідер може боротися з лідером за вплив у класі, але й може задовольнятися впливом на частину класу.
 
Зірка – зазвичай приязна й тактовна дитина, яка рідко вступає в конфлікти з однокласниками. В її компанії бути приємно. У зірок є шарм і певна харизма. Вони прикрашають колектив.
 
Блазень – дитина, котра намагається стати зіркою, щоб не бути вигнанцем. Частіше це хлопець, який постійно шуткує, блазнює і веселить народ, привертаючи до себе увагу.
 
Відсторонений – дитина, якій колектив нецікавий. У неї свій світ, їй не потрібна група. Такому підліткові необхідно допомагати засвоювати навички спілкування, адже він має жити серед різних спільнот, а не сам по собі.
 
Гидке каченя – хоче бути в колективі, але діти його не приймають. Це боязка, невпевнена в собі дитина, часто не дуже гарна зовні. Для людини відчуття приналежності до певної спільноти є однією з базових життєвих потреб. Для малої дитини найважливішою є приналежність до родини, а для підлітків – входження у гурт однолітків, інакше його переслідує гостре відчуття самотності та непотрібності. Якщо дитині не допомогти, то воно може стати настільки сильним, що спричинить депресію, а відтак – схильність до суїциду. Молоді люди, які так і виросли у ролі «гидких каченят», – легка здобич для деструктивних сект, у яких найперший прийом втягнення неофіта – це так зване бомбардування любов’ю.
 
ЛЮБОВ І ТАКТОВНІСТЬ
 
Коли дитина несподівано для себе переходить від раннього дитинства в інший віковий період – стає підлітком, – вона розгублюється. Саме від розгубленості підліток робить помилки, боїться, протестує. Він водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, легко і довірливо прив’язується, але може раптово обірвати, здавалося б, найміцніші зв’язки. Він потребує любові, та бере її набагато більше, ніж віддає. До цього періоду батькам потрібно готуватися заздалегідь і готувати дитину.
 
«Дуже схвально, коли в підлітка вже склався свій життєвий план. Обираючи майбутню професію, він знає, які предмети йому необхідні, їх і вчить, нехтуючи іншими. Нехай це виглядає прагматично, але не можна сказати, що це погано, – стверджує Бастун. – А ті, хто не мають виразного життєвого плану, живуть так, неначе пливуть за течією, нерідко втягуються у погані компанії, ризикують піддатися алкоголізму чи наркозалежності. Отже, відсутність плану – це дуже тривожний фактор. У такому випадку дорослим важливо докладати зусиль, щоб розширити коло спілкування підлітка, допомогти йому в пошуку улюбленого заняття, яке б захопило його, і тоді не лишатиметься часу на пустопорожнє базікання та тиняння із легковажними друзями».
 
Всебічно розвинений підліток не розчиняється в групі – він, попри приналежність до неї, залишається цікавим і для інших. У нього є уявлення про те, яким він є сьогодні і яким хоче бути завтра. Але допомагаючи дитині вибудувати таку позицію, батьки повинні пам'ятати про принцип недоторканості особистості. В жодному разі не можна паплюжити його чи її, мовляв, «ти дебілом був, дебілом і залишишся». Таку інформацію від власних батьків дитина сприймає як незаперечну істину і може пронести це послання крізь усе своє життя, підсвідомо керуючись ним.
 
У мами Тарасика шанс допомогти синові у побудові свого життєвого плану ще є. Його можна перевести до іншої школи, де він знайде собі нових друзів, або ж записати до цікавого йому гуртка. Це не панацея від проблеми, але може спрацювати. Адже у більшості сучасних підлітків такі плани формуються саме у 5-7 класах.
 
ХТО ВЧИТЬ НАШИХ ДІТЕЙ

Найбільша проблема педагогів - серед них дуже мало чоловіків.

Вчителів загальноосвітніх українських шкіл, які займаються з нашими дітьми умовно можна розділити на чотири типи