▪   Сергій Яременко

Капітальна криза

Без злагоджених дій уряду та НБУ неможливо відновити кредитування реального сектору
Матеріал друкованого видання
№ 33 (146)
від 13 серпня, 2010

Із приходом до влади коман­да Віктора Януковича зосередила в своїх руках усі важелі державного управління й має можливість реалізовувати декларовану в передвиборчий період економічну політику. Фінансовий сектор, бізнес, громадяни чекають змін на краще, які б засвідчили втілення обіцянок. Постає логічне запитання – чи варто сподіватися на виконання цих обіцянок? Кожна наступна влада переконує нас – вона знає, що робити, не пояснюючи, якими методами збирається досягати певної мети. Отже, чи можна організувати економічне життя в країні, яке б не характеризувалося подальшим падінням?

Ще під час передвиборчих перегонів було зрозуміло, що Україна замкнулася на собі та зовсім не помічає глобальних змін, які відбулися у світовій економіці внаслідок фінансової кризи. Це, до речі, не заважає владі списувати всі економічні негаразди на вплив тієї самої кризи. Але ж потрібно розуміти – тривалість кризових процесів недооцінена.

Вище керівництво нашої держави сподівалося й досі сподівається вивести економіку з рецесії, наводячи якийсь порядок старими методами. Проте відповідного досвіду насправді немає. До жовтня 2008 року всі кризові явища в Україні були зумовлені слабкістю влади, внутрішніми фінансовими негараздами тощо, але відбувалися вони на тлі економічного зростання у світі, тому були порівняно м’якими. Зараз внутрішні труднощі збіглися в часі з небувалим із 1933 року падінням у світовій економіці. Це не можна не враховувати.
Одна з найгостріших економічних проблем України – неготовність та/або небажання банків кредитувати реальний сектор. Але чи це можливо?.. З часів СРСР вітчизняна економіка була зорієнтована передусім на конкретне завдання – виробництво металопродукції. Саме цей сектор під час кризи постраждав найбільше. Нам іще пощастило, що в 2009 році нашим металом зацікавився Китай, інакше – падіння було б набагато глибшим. Металургійні олігархи втратили більшість ринків збуту, обсяги експорту впали, обсяги валютних надходжень – так само. Водночас значного удару зазнали фінустанови – їхні прибутки суттєво зменшились, якість кредитних портфелів погіршилася за рахунок неповернення іпотечних позик. Доходи українців знизилися, банки фактично припинили кредитувати фізосіб, а це, своєю чергою, призвело до падіння попиту на товари та послуги всередині держави.

Чи доцільно банкам за таких умов кредитувати виробників? Навряд чи. Можливо, і є якісь перспективні галузі, але як їх визначити? Як банкам знати, кого кредитувати? Обпікшись на іпотеці та кредитуванні забудовників, фінустанови зробили умови надання кредитів украй жорсткими й таким чином іще більше підірвали фінансові потенції реального сектору. Зараз ситуація парадоксальна – банки мають надлишкову ліквідність, проте не знають, куди її спрямувати. Така невизначеність ще більше підвищує і без цього високі кредитні ризики, що обумовлює захмарні відсоткові ставки.

По суті, зараз фінустанови заробляють на віртуальних ринках акцій і боргових зобов’язань. Утворюється чергова бульбашка – фондовий ринок зростає на тлі падіння реального сектору. Така ситуація склалася в багатьох країнах, але в нашій вона має свої неприємні особливості внаслідок неправильної та запізнілої рекапіталізації банків. Ще на початку кризи, здавалося, було зрозуміло, що необхідно поливати корені, а не квіточки, – підтримувати реальний сектор, а не банки. В умовах кризи фін­установи не могли залучити дешевого позичкового ресурсу, тобто сформувати пасив. Наші банки брали дорогі кредити під 20–25% у гривні й у 2009-му сформували пасив на поточний рік, вартість якого не може бути нижчою 20%. Це ще одна причина того, що банківський сектор не може запропонувати підприємствам і громадянам прийнятних відсоткових ставок. Недостатнє втручання Нацбанку в ці процеси та його іноді не зовсім адекватні дії призвели до того, що з’явилися ножиці інтересів між реальним та банківським секторами. Це виявилося й у тому, що в 2009 році банки витягли з компаній усе, що зуміли, а запропонувати гроші знову не змогли. В підсумку такі дії фінустанов лише погіршили їхні активи – віддавши останнє в 2009 році, підприємства-позичальники втратили можливість розвиватися далі й повертати решту боргів.

Зараз низькі відсоткові ставки за кредитами вкрай необхідні реальному сектору. В конкурентів-імпортерів є доступ до дешевих грошей, в українських підприємств – немає. Про яку конкурентоспроможність вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках може йтися за таких умов? Про який економічний розвиток? За рахунок чого?.. Одна з проблем України в тому, що її політична еліта вийшла з технократів – владу зараз мають колишні директори заводів і олігархи, які переконані, що потрібно дбати про власні підприємства. Проте фінансовий сектор – це не абстракція, а кровоносна система, яка не виникне сама собою, поки хтось будуватиме якусь реальну економіку.

Протиставлення бан­ків­сь­кого та реального секторів економіки потрібно визнати й відмовитися від нього. На найвищому державному рівні має бути не монолог, а діалог між керівництвом уряду та НБУ, має бути співпраця, а не латентне протистояння. Ніхто в нас не звертав уваги на можливості банків, монетарних інструментів, які саме зараз є визначальними в розвитку економіки. Кабмін не хоче бачити, що інвестиційна складова бюджету дуже мала і становить 30–40 млрд грн, а обсяги банківського кредитування в десятки разів більші – до 700 млрд грн. Якщо ці гроші поєднати з бажанням розвивати реальний сектор, то можна зробити переворот в економіці. Замість того, аби зрозуміти, що коректна робота банківської галузі в рази важливіша за перестановки в бюджеті, влада перетасовує державні гроші – плюс-мінус 10 млрд грн на ту чи іншу програму. В 2010 році урядові може забракнути коштів навіть на виплату зарплат і пенсій. Про державні інвестиції можна забути! Відповідно влада має подбати про створення умов для залучення банківського капіталу в реальний сектор.

Шлях вирішення низки означених проблем – співпраця й консолідація позицій НБУ та уряду. А можливо це лише в тому випадку, коли ці позиції будуть самостійними. Наша помилка у відсутності власної економічної політики, такої, яку б визначали чітко окреслені державні інтереси, а не меморандум про співпрацю з МВФ. В іншому разі Україна приречена жити в борг, за рахунок зовнішніх запозичень.[2052]

 
Погана кредитна історія

Квітень 2005 року
Економіка України почала наповнюватися кредитними ресурсами: фінустанови активно залучають дешеві гроші на зовнішніх ринках і перепродають усередині країни. Кредитні портфелі банків зростають у середньому на 5% щомісяця. Гривня ревальвує з 5,35 до 5,05 UAH/USD. До 2008-го зовнішні запозичення резидентів України зросли на $79,4 млрд.

Вересень 2006 року
Банки розгортають рекламні кампанії з просування кредитних продуктів – споживчого й автомобільного кредитування, а також іпотеки. Ледь не кожен охочий може отримати кредитні гроші. Протягом 2006 року обсяг наданих валютних кредитів зріс на 95,4%, а гривневих – на 52,3%.

 2007 рік
Перегрів банківської системи – фінустанови надали більше кредитів, ніж було забезпечено пасивами. Протягом року обсяг наданих валютних кредитів зріс на 75,4% – до $42,2 млрд, гривневих позик – на 72,7% – до 213,8 млрд грн. Частка зобов’язань домогосподарств у загальному кредитному портфелі банків становить близько 40%.

Січень – лютий 2008 року
Аби стримати кредитний бум, НБУ підвищує облікову ставку з 8% до 10% та призупиняє рефінансування банківської системи. На початку року середня ставка іпотечних кредитів у гривні становить 16,23% річних, у доларах США – 13,36%, у євро – 12,26%.Внаслідок світової фінансової кризи більшість вітчизняних банків втрачають можливість залучати гроші на зовнішньому ринку й поступово згортають кредитні програми.

Травень 2008 року
НБУ підвищує облікову ставку з 10% до 12%. Гривня ревальвує з 5,05 до 4,85 UAH/USD.

Червень 2008 року
Кредитування в Україні майже заморожено. Загальний обсяг іпотечних кредитів сягнув астрономічної позначки – 499,6 млрд грн.

Жовтень 2008 року
Посилення кризи ліквідності. НБУ ввів тимчасову адміністрацію в Промінвестбанку. Протягом кількох місяців такі адміністрації запрацювали ще в понад 10  банках.
Запроваджено мораторій НБУ на дострокове повернення банківських депозитів фізичним та юридичним особам.

Гривневі ресурси на міжбанківському ринку подорожчали до 40% річних.

Листопад 2008 року
Гривня девальвує до 10 UAH/USD, а за місяць – ще на 10%. Різка девальвація гривні суттєво погіршує якість кредитних портфелів банків.
Рада директорів МВФ ухвалила рішення виділити Україні стабілізаційний кредит stand-by розміром $16,4 млрд.

Грудень 2008 року
Середня ставка іпотечних кредитів у гривні становить 25,56% річних, у доларах США та в євро – 18,18%. Іпотечні кредити надають лише дві фінустанови.

Травень 2009 року
Із початку року відплив валюти з країни сягнув $5,2 млрд.

Нацбанк скасував мораторій на дострокову видачу депозитів. Банки, в яких запроваджено тимчасові адміністрації, вкладів не повертають.

Червень 2009 року
Із початку року обсяг проблемних кредитів у портфелі банків зріс на 80% і перевищив 30 млрд грн. Верховна Рада ухвалила закон, який заборонив валютне кредитування українців (виняток – позики на навчання та лікування за кордоном).

Липень 2009 року
Комерційні банки намагаються залучати депозити.

Грудень 2009 року
Ліквідність банківської системи досягає рівня початку жовтня 2008-го.

Січень 2010 року
Банки відновлюють кредитування в націо­нальній валюті, але у зв'язку з високими відсотковими ставками позики залишаються не дуже затребуваними.

Червень 2010 року
Регулятор скасував постанову №421 від 22 липня 2009 року, якою заборонив збитковим банкам видавати незабезпечені кредити.

1 червня 2010 року
У стані ліквідації перебувають 18 банків, долю ще чотирьох вирішують тимчасові адміністрації НБУ. Подробиці – на стор. 39

Липень 2010 року
Окремі учасники банківського ринку лобіюють відновлення валютного кредитування. Докладніше про ситуацію на ринку – див. стор. 36

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.