▪   Павло Солодько

ТЕОполітика

ФОТО: Андрій Ломакін
Ситуація, в якій опинилося українське православ'я, не нова, зокрема й у світовому масштабі
Матеріал друкованого видання
№ 31 (40)
від 1 серпня, 2008

 

 

  

 «Розкол – трагедія, але він трапляється часто і з часом долається», – казав настоятель одного з храмів УПЦ (Московського патріархату) на київському Лівобережжі. В подібній ситуації 80 років тому була грецька церква, 15 років тому – болгарька, зараз розколоті православні церкви Македонії (більшість місцевого єпископату Сербської православної церкви проголосила автокефалію, досі не визнану жодною помісною церквою світу), Естонії (частина перейшла під Константинополь, частина залишилася під Москвою) і Росії. Як би це дивно не звучало, але одна з причин численних розколів в українському православ’ї – значна кількість вірян. Якщо об'єднати всю кількість парафій УПЦ (МП) і УПЦ (Київського патріархату), то Україна може вважатися найбільшою православною країною світу. Хто контролюватиме цей ресурс, той і домінуватиме у вселенському православ’ї.
 
Зараз в Україні немає автокефальної (незалежної) церкви. Є одна церква – УПЦ, яка підпорядковується Московському патріарху і є канонічною, тобто визнаною автокефальними церквами світу. Є дві самопроголошені церкви – УПЦ (КП) й УАПЦ, не визнані жодними з автокефальних церков. Ще є величезна спільнота греко- католиків (з часів Берестейської унії 1596 року), яку теж зараховують до східного обряду.
 
Зараз за контроль над українським православ’ям змагаються Рим «другий» (Константинополь) і Рим «третій» (Москва). «Константинополь і помісні церкви, які на нього орієнтуються, намагаються ніби «модернізувати» православ’я, а Москва та її церкви-сателіти залишаються оплотом «традиціоналізму», – говорить протоієрей Петро Зуєв. На кону – звання найбільшої православної церкви світу, і обидва рими мають свої козирі в цьому прихованому протистоянні.
 
МОСКВА: ГРОШІ Й ТРАДИЦІЯ
 
Московський патріархат може похвалитися державною підтримкою, фінансовою потугою й 300-літньою спільною традицією. Київська митрополія давно пов’язана з Москвою – українці реформували московську освіту й церкву в XVI– XVII ст., українці ж (не завжди добровільно) здійснювали просвітницьку місію на колонізованих Росією землях. «З Братської академії в Києві вийшли 15 святих, визнаних РПЦ, – каже історик із Могилянки Юрій Мицик. – З них 10 прославилися на території Росії». Зараз зв’язки між РПЦ й Україною не менш міцні, хоч проповідників поменшало. «Ще кілька років тому половина семінаристів у московських училищах були вихідцями з Галичини. Хто вступив, тягнув за собою родичів, – розповідає один з київських семінаристів. – Зараз вступ для них неформально обмежили – мовляв, у вас є свої семінарії. Але подивіться на список російських єпископів, як не-ко, то-ук».
 
До речі, єпископ Чукотський Діомід, який зараз кинув виклик самому Патріарху Московському Алексію, звинувативши того у співпраці зі світовою закулісою – теж українець і має типове прізвище – Дзюбан.
 
Також в активі Московського патріархату – звання найбільшої православної церкви – за рахунок УПЦ (МП) – і підтримка з боку Антіохійської і Сербської церков й церков-сателітів (на кшталт Японської).
 
КОНСТАНТИНОПОЛЬ: БРЕНД І ГРЕКИ
 
Вселенський патріархат, хоч і є нашою матір’ю-церквою, але втратив вплив на київську митрополію ще з XV ст., коли Візантія впала під ударами турків. З того часу й донині територія, яку контролює Вселенський Патріарх, обмежувалася півгектаром землі у Фанарі – районі, в якому знаходиться патріарша резиденція.
 
Те, що кажуть про Фанар московські фанатики-«фофуддісти», є правдою, але тільки наполовину: інтереси Константинополя справді захищає Америка. Але йдеться не про яструбів НАТО, а про православну діаспору – саме американські греки-мільйонери (оті всі онассіси, які є королями морських перевезень) лобіюють інтереси Фанару в американській владі і є головними жертводавцями для Вселенського патріархату. Інше джерело фінансів – пожертви від українських і російських прочан. Вселенський патріархат не може похвалитися великою кількістю парафіян, натомість він володіє потужним, так би мовити, брендом. У диптиху, переліку автокефальних православних церков, Константинополь – на першому місці, до того ж Вселенський патріархат веде плідну роботу з налагодження від- носин з іншими помісними церквами. Особливо з Грецькою і Румунською, які є одними з найбільших.
 
УПЦ (МП): ПОВЕРНЕННЯ ДО «УКРАЇНСТВА»
 
Традиційною для «націонал-патріотичного» дискурсу є думка, що УПЦ (МП) – осередок антиукраїнства. Однак така позиція не тільки є в корені неправильною, але й аж ніяк не сприяє створенню помісної УПЦ. «В’язені берети», які носять Києвом триколори й хоругви із зображенням Миколи II, всілякі «Союзи православних граждан» на чолі з Кауровим, які пікетують навчання НАТО, товаріщі Волга й Вітренко – це не священики, а громадські організації, лідери яких переважно є грантоїдами різноманітних московських фондів.
 
Між іншим, наприкінці минулого року на соборі УПЦ (МП) було засуджено діяльність «союзів православних граждан», і на офіційному сайті церкви з’явилося прохання до журналістів не плутати позицію «союзів» із церковною. Інший аспект: митрополит Володимир у своєму зверненні рішуче засудив Голодомор, відверто назвавши його геноцидом. Під час Великодньої проповіді патріарх УПЦ (КП) Філарет вперше в історії своєї церкви сказав: «Цього року між УПЦ (КП) і УПЦ (МП) загорівся вогник любові».
 
УПЦ (МП) – неоднорідний організм, де зустрічаються люди з різними переконаннями. Наприклад, найбільший ревнитель «традиційного» православ’я одеський єпископ Агафангел, який є етнічним росіянином і вчився – на відміну від більшості єпископів, поставлених уже в часи незалежності – ще в радянській семінарії. Також антиукраїнські настрої культивуються у багатьох чоловічих монастирях, до яких чимало ченців приїздять із Росії. Дехто про них говорить: «В погонах». Але поруч із ними є й Черкаський Софроній, який – за чутками – на одному із заходів у Києвіза участю московської делегації обурювався: «От хохли, не могли програму по-українськи написати!» Софроній же – єдиний із кліру УПЦ, хто за кілька днів до приїзду Патріарха Варфоломія голосував за прохання до РПЦ надати українській церкві автономію.
 
За даними Тижня, є в УПЦ (МП) і група, яка відстоює «українськість» церкви більш помірковано і хитро, ніж Софроній. Це люди, які перебувають поруч із митрополитом Володимиром: голова відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Кирило (Говорун) і вікарний єпископ, в минулому особистий секретар митрополита Олександр (Драбинко). Саме їм приписують інтонацію заяв про каурових і про Голодомор. Їхня позиція в церкві сильно залежить від митрополита, який є прихильним до Драбинка. Ходять чутки, що хтось із цієї групи може претендувати й на пост митрополита.
 
Наразі ж наступниками Володимира неофіційно називають єпископа Одеського Агафангела, голову церковного суду єпископа Буковинського Онуфрія і Донецького Іларіона, який родом із переселенців-лемків). Цікава деталь: митрополит УПЦ (МП) Володимир родом із Хмельниччини, а патріарх УПЦ (КП) Філарет – з Донбасу.
 
УПЦ (КП) і УАПЦ: ПИТАННЯ КАНОНІЧНОСТІ
 
Нинішній патріах Філарет – очільник УПЦ (КП) – колись був одним із претендентів на посаду Патріарха Московського і всія Русі. Саме він як екзарх УПЦ добився в 1990 році митрополії і широких прав для нинішньої УПЦ (МП). Поки люди біля Лаври скандували на адресу патріарха Алексія «Геть московського попа!», цього попа привозив саме Філарет, і оригінал грамоти від РПЦ про «самоуправність» для Києва досі зберігається в резиденції УПЦ (КП) на Пушкінській, 36.
 
Погодившись на замисел президента Леоніда Кравчука створити українську церкву, Філарет програв внутрішню боротьбу у власній церкві й у результаті створив власну церкву, яка й отримала назву Київський патріархат.
 
УАПЦ (точніше, її «нащадок» у діаспорі – УПЦ в США) була ідейним натхненником повної автокефалії українського православ’я – щоб не підпорядковуватися ані Константинополю, ані Москві. В 70-х роках минулого сторіччя Вселенський Патріарх Афінагор писав митрополитові УПЦ в США Мстиславу: «Возлюбленний брате во Христі…», натякаючи на можливість увійти під владу Константинополя. Мстислав тоді відхилив пропозицію Афінагора, ту ж саму думку пізніше став обстоювати й Філарет.
 
А от нинішня влада вважає інакше: за даними Тижня, брати Віктор і Петро Ющенки глибоко переконані – їхня місія полягає у зміні підпорядкування УПЦ з Москви на Фанар.
 
УПЦ (КП) і УАПЦ не позаздриш – їх ніхто не визнає у православному світі. Вони хочуть бачити центром автокефалії Київ – але цього не хочуть ні Москва, ні Константинополь. Останній натомість не проти «взяти собі» частину УПЦ (МП). Подібну річ Вселенський патріархат робив із Польською православною церквою в 1924 році та з Естонською – в 1996-му (тоді 50 з 80-ти парафій РПЦ перейшли до Константинополя.
 
«Неканонічні» українські церкви стверджують, що питання канонічності – дискусійне. Так і є: у православ’ї немає чіткого визначення канонічності, тому часто буває, що Константинополь не визнає канонічною церкву, яку визнає Москва (наприклад, Американська православна церква) і навпаки (як у випадку з Естонською православною церквою Константинопольського патріархату).
 
НАЙБІЛЬША ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
 
За даними Держкомрелігій, станом на 1 січня 2007 року УПЦ (МП) має 11 233 парафії, УПЦ (КП) – 3963. Разом, не рахуючи УАПЦ і УГКЦ (яка здійснює обряд за православною традицією і не відкидає ідеї об’єднання всіх українських церков в одну помісну) – 15 196. Для порівняння – на архієрейському соборі цього року в Москві Алексій ІІ сказав, що в Росії РПЦ має 14 290 парафій.
 
Також єдина церква могла б припинити суспільну ворожнечу, коли мати ходить в один храм – «до розкольників'BB, а син – «до агентів КДБ». Про це ще в «унійних» 1620-х роках писав Мелетій Смотрицький: релігійна боротьба один з одним не варта того, «аби ми, Русь, одна одну проклинали: батьки синів, брат брата, сини батьків». Кілька років тому автор цих рядків, ідучи на недільну службу в Лавру, бачив на фортечному мурі графіті: «Слава УПЦ (КП)!» За тиждень хтось замазав КП, ще за тиждень – У. Залишилося «Слава Православній Церкві!» Гарна думка: якщо немає інших шансів, то питання автокефалії помісної Української православної церкви мало б вирішуватися саме так – на Вселенському Православному Соборі.


Графіка: Андрій Єрмоленко

[750]

 
ГІЛКИ КИЄВА

УПЦ (Московського патріархату) – 11233 парафії (кількість вірян в українському православ’ї не прийнято чітко визначати. В середньому одна парафія – це 50 – 500 парафіян). 

УПЦ Київського патріархату – 3963 парафії. Заснована в 1992 році внаслідок злиття УАПЦ і частини УПЦ (МП).
 
Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – 1178 парафій. Заснована в 1921 році, з 1940-х – у Північній Америці, в 1992 взяла участь у створенні УПЦ (КП), в 1995 – зареєстрована як самостійна.
 
УПЦ Канади – 290 парафій. Заснована у 1918 році, в 1990 році перейшла в підпорядкування Константинопольського патріархату.
 
УПЦ США – 200 парафій. Заснована 1919 року, в 1995 році перейшла в підпорядкування Константинополя.
 
Польська автокефальна православна церква (ПАПЦ) – близько 270 парафій. Заснована в 1924 році Константинополем із православних українських і білоруських громад. В 1948 році перейшла до РПЦ.
 
Українська греко-католицька церква (УГКЦ) – 3526 парафій. Православні, які перейшли під юрисдикцію Риму, зберігаючи східний обряд.