▪   Павло Солодько

Tarasshevchenko.livejournal.com

Одного разу береш у дорогу не детектив чи там підручник, а маленький «Кобзар». І читаєш його, наче вперше
Матеріал друкованого видання
№ 20 (29)
від 16 травня, 2008

 

 

 

 

 

 

 

«Зараз буде палити «Кобзаря», – з жахом каже один із пересічних героїв вірша українського футуриста 1920-х років Михайля Семенка. – Пожааар!» З того часу міфологізований образ Найголовнішого українця назавжди увійшов у свідомість українців – митців, політиків і звичайних громадян.
 
Ющенко й Кучма
 
«Думці Тараса Григоровича належить народження цього новітнього проекту на ім'я Україна, – полюбляє казати нинішній Президент України. – Говорячи сучасними термінами, Україна розпочалася як європейська політична нація після першого «Кобзаря».
 
Попередній Президент теж виводив ім'я народу, який обрав його на найвищу посаду, від Тараса Григоровича. «Не те, щоб Шевченко постійно впроваджував слово «українці», просто будь-яке використане ним слово ставало беззаперечним, – пише Леонід Кучма в книжці «Україна – не Росія». – Ніхто б не зміг заперечити слово, а тим більше таке важливе, після того, як його використав Тарас. Час для імені настав».
 
Переконання Кучми та Ющенка можна зрозуміти – з радянських часів Шевченко був чи не єдиним елегітимним українським генієм, от і перетворився з талановитого поета й художника на головного ідеолога «політичної нації». «Кобзарем» як політичним гаслом розмахували всі українські політики, а пам'ятник Шевченкові в Києві повсякчас притягував до себе опозиціонерів – у 1960-х, 22 травня тут збиралися дисиденти й ті, хто їм співчували, з ризиком вилетіти з роботи чи навчання, – в 1970-х, за інерцією, паслися міліцейські й гебешні «тихарі», а 9 березня 2001-го звідси почалися нечувані за своїм масштабом сутички громадян зі спецназом.
 

Офорт "Казка" Т. Шевченко
 
Діяти згідно із заповітом
 
А поки громадяни билися, політики піарилися. «Сьогодні необхідно об'єднатися проти панів і катів, як колись закликав Тарас Шевченко». Це Петро Симоненко. Його Компартія навіть розробила рекламний ролик із використанням віршів Кобзаря.
 
«Український народ має право діяти відповідно до Заповіту Кобзаря – «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!» Це колишній тимошенківець, а нині соратник Ющенка – Анатолій Матвієнко. Про те, що треба робити після розривання кайданів, Матвієнко говорити не став – може, щоб не розцінили виступ як заклик до «насильницького повалення існуючого ладу»?
 
Тоді ж під Шевченком виступав ще один політик, котрий емоційно заявляв, що нинішня Україна зовсім не схожа на ту, про яку мріяв Великий Кобзар. Олександр Мороз – пригадуєте такого? За кілька років до того Мороз уже використав Шевченка з метою політичного піару – коли на президентських виборах 1999 року ще з трьома маловідомими нині діячами створив на Тарасовій горі так звану канівську четвірку.
 
Всі антикучмівські акції 2000–2001 років пройшли під шевченківськими гаслами. Люди не пускали Кучму класти квіти до пам'ятника, і в той же час невідомий народний геній переспівував «Заповіт» в іронічному стилі: «Як умру, то поховайте мене на «Южмаші»...» Проте Леонід Данилович не розчарувався у творчості класика – навпаки, в березні 2007-го його благодійний фонд виділив гроші на запис віршів Шевченка в стилі хард-рок.
 
Нешанування Кобзаря стає моветоном. Коли Януковичу закинули, що він, відвідавши США, не побував біля пам'ятника Шевченкові, Тарас Чорновіл (у 2001 році він захищав київський монумент від Кучми) поспішив це спростувати – був опозиціонер біля Шевченка й навіть Кобзаря цитував.
 
А ось що думає про Тараса ще одна псевдоопозиційна сторона. «Якби Шевченко жив сьогодні, то сидів би в Лук’янівській тюрмі. Тарасу шили б справу за підпал Парламенту, спробу задушити Президента і зарізати прем’єра». Це – цитата із сайта партії «Братство'BB.
 
Вусатий «Ше»
 
Шевченко й далі залишається уособленням «українства» – чи не тому його цитують і закордонні політики, які хочуть достукатися до українських сердець. У жовтні 2004 року Владімір Путін прочитав у прямому ефірі «...і голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?». У березні 2000-го Білл Клінтон закликав киян, які прийшли послухати президента США: «Борітеся – поборете». Навіть Папа Римський Іван Павло II нагадував нам, що «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
 
За «свого» Кобзаря мають і пересічні громадяни. Вони розмальовують його вусатим анфасом стіни будинків, підписуючи «Ше» (за аналогом із «Че»). Вони створюють інтернет-щоденникtarasshеvchenko.livejournal.com – у цьому ЖЖ із запізненням точно на 150 років вивішується реальний щоденник Григоровича. Річниці народження Кобзаря присвячують свою акцію захисники Києва від ущільнюваної забудови. Вони читають вірші про «проклятих лихварів» і кидають на дно засипаного котловану сокиру, попереджаючи забудовників – «дивіться, щоб потім не довелося її добре вигострювати й вас будити».
 
У Шевченка закохуються не в школі. Хто у виші, хто в 30 років, хто пізніше – одного разу береш у дорогу не детектив чи там підручник, а маленький «Кобзар». І читаєш його, наче вперше.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.