▪   Роман Кабачій

9 мільйонів смертей

«Нехай мовчать Америки й Росії…». Наші діти творили майбутнє Європи
Матеріал друкованого видання
№ 18 (27)
від 8 травня, 2008

Графіка: Андрій Єрмоленко

 

Коли Сталін включав Україну та Білорусь до членів–засновників ООН, формальною причиною (поза прагненням СРСР збільшити частку підконтрольних голосів у новоствореній організації) був внесок УРСР та БРСР у перемогу над нацизмом. Тоді у світової спільноти не було контраргументів, адже в Білорусі загинув кожен четвертий мешканець, Україна втратила до 10 мільйонів осіб. Натомість сьогодні Західний світ мовби й не уявляє, звідки взялася Україна. Росія ж як правонаступник Союзу автоматично перетворилася на правонаступника історії перемог і поразок СРСР.

Коли Путін уперше зібрався до Австралії, її екс-прем’єр Пол Кітінг, випереджаючи шквал критики на адресу московського правителя, закликав гідно прийняти його на Зеленому Континенті, бо ж «не варто забувати, що Росія понесла основний тягар зусиль, які принесли перемогу в ІІ світовій війні, й при цьому втратила 26 мільйонів своїх громадян». У подібному тоні виправдовує позицію своєї країни на останньому саміті НАТО французька преса: як можна, мовляв, не зважати на думку Росії: вона наш визволитель.
 
Ми переконані, що маємо право сказати своє слово у вирішенні європейських проблем, оскільки й наші діди творили майбутнє цієї Європи, але нам у цьому праві відмовляють. Вихід простий і банальний – самореклама, перш за все за допомогою творів мистецтва. Десятки таких фільмів, як «Порятунок рядового Райана» чи «Катинь» від українського Анджея Вайди, й ніхто у світі не приписуватиме іншим наші жертви й наші подвиги. Сюжетів удосталь.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.