▪   Спілкувався: Юрій Макаров

Дмитро Стус: "Тут немає традиції хабарництва"

Негативний образ "донецьких" малюють ті, хто боїться конкуренції
Матеріал друкованого видання
№ 1 (1)
від 2 листопада, 2007

Негативний образ "донецьких" малюють ті, хто боїться конкуренції. 

У.Т.: Я звертаюся до тебе не як до сина Василя Стуса, не як до письменника, а просто як до людини, яка родом із Донецька. Чому відбулася така демонізація твоїх земляків у пресі та в масовій свідомості?
 
- Штучне протистояння, образ ворога — створене переважно легковажними та безвідповідальними журналістами. Для мене очевидно, що ця карта розіграна, причому розіграна свідомо. Образ донецьких як несвідомої маси, якою легко маніпулювати, або, ще гірше, як п’ятої колони — це проекція власних жахів тієї частини країни, яка боїться конкуренції. Ти згоден з тим, що міста, у яких є велика промисловість, інтелектуально розвиненіші? Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк. Тому що у них потрібно мати інженерів, науковців та інших, я не кажу вже про гуманітаріїв. Чи просто з людей з освітою, з великим інтелектуальним рівнем зробити бидло? Візьми Маріуполь: два заводи, які дають близько 20 % експортного прибутку країни — це дебіли?
 
У.Т.: А як щодо «п’ятої колони»?
 
- Згадай Україну 1970-х. Коли грали команди, скажімо, «Динамо» Київ — «Спартак» Москва, за кого вболівали в Донецьку? За Київ, звісно! Русифікація відбулася фактично впродовж останніх 15 років радянської влади. Щодо сучасної ситуації. Так, вплив Росії був, але чи був він вирішальний? Вони себе ідентифікують як українці. У них немає такого, як в одеситів: мовляв, «ми совєршенно отдєльная планєта». Єдина проблема — мова. Але їм нема чого закидати, тому що там немає навіть підручників. Самі декларації. І якщо зараз неполіткоректно говорити, то хто для Росії більший ворог — Порошенко, скажімо, чи Янукович? Я «Регіони» бачив, я про них багато знаю, і я до них не те, що схиляюсь, але я їх сприймаю як своїх, тому що моя Україна — це Україна степова.
 
У.Т.:  Кажуть, що донецький кримінальний бізнес (на відміну, наприклад, від київського «комсомольського») монополізує країну. ти згоден з цим твердженням?
 
- Не будемо все малювати однією фарбою. Донецький бізнес розвивався частково як кримінальний, частково як комсомольський або партійний. Коли донецькі прийшли в Київ, було враження, що вони єдині, що вони грають свою гру. Але з’ясувалося, що за цей час вони вже обросли київськими радниками, київськими «стосунками», київською бюрократією. Для мене очевидно, що сьогодні вони хочуть передусім спокою — для свого бізнесу, для своїх родин. Але я думаю, що справжній український ринок може сформуватися тільки звідти за великим рахунком. Вони мають уявлення про індустрію, про технології.
 
У.Т.: Кажуть, що донецькі бізнесмени успішні, тому що вони тримають слово — хоча приклад прем’єра за останніх півроку показує зовсім інше.
 
- Донецькі тримають слово тільки в стосунках між собою, і статус сторін, які домовляються має бути рівноцінний. Рівень, на якому працює закон (регулює відносини між людьми), у нас кращий, ніж на Заході країни. Тому що рівень хабарництва тут завжди був нижчий та й залишається нижчим. Тут немає традиції давати хабарі. На Донбасі коли йдеться про людей одного рівня в однакових умовах, то більшість до цього часу не уявляє, що з суддями можна «працювати». Поняття «справедливість», яке стоїть над законом, дієвіше за рахунок відкритості — просто степової відкритості, якщо хочеш, православної.