▪   Андрій Портнов

"Козацтво"

Гіроакі Куромія, професор Індіанського університету (США), автор книги «Свобода і терор у Донбасі», вважає, що Донбас і Запорізька Січ формувалися однаково
Матеріал друкованого видання
№ 1 (1)
від 2 листопада, 2007

Гіроакі Куромія, професор Індіанського університету (США), автор книги «Свобода і терор у Донбасі», вважає, що Донбас і Запорізька Січ формувалися однаково.

У.Т.: Чому ви віршили написати книгу про Донбас? Як виникла ця тематика? 

Коли я писав свою першу книгу про сталінську індустріалізацію початку 1930-х років, я зауважив, що Донбас дуже часто з’являється в документах як «проблемний простір», тому я подумав, що цікаво глибше дослідити цей вуглевидобувний регіон. Тоді йшов 1987 або 1988 рік. Перебудова, розпад СРСР і незалежність України значно спростили доступ до архівів. Розпочавши своє дослідження я зрозумів, що «свобода» і «терор» парадоксальним чином уособлюють історію Донбасу. Звідси й назва моєї книги.
 
У.Т.: Як ви вважаєте, чи може існувати щось на кшталт «ментальності Донбасу»? І чому розмови про це настільки популярні в Україні?
 
Відповідь залежатиме від того, що ми називаємо «ментальністю». Кожна родина, кожен регіон, кожна нація має власне тлумачення. Тому, якщо йдеться про різні способи мислення, вочевидь, можна говорити про щось таке, як «ментальність Донбасу». Описати її важко, але одна характерна риса таки може бути пов’язана з «козацтвом» — свободою як такою, яка зокрема містить свободу укладати союз із будь-ким, хто краще забезпечить інтереси регіону — Росією, Польщею, Україною, Туреччиною. Також я вважаю, що нині Донбас змінюється. Він намагається опанувати Україну (феномен Януковича); Ахметов став депутатом, донецькі бізнесмени Серій Тарута і Віталій Гайдук придбали у Польщі та Угорщині металургійні заводи. Думаю, що оцінювання західною пресою Донбасу як «проросійського» регіону глибоко помилкова. «Проросійськість» — лише одна з опцій для Донбасу, як і для інших регіонів України.
 
У.Т.: Як ви оцінюєте тезу про дві України? Чи Донбас справді настільки винятковий, і як решта України може його зрозуміти?
 
Я не думаю, що мають будути чи будуть дві України. Кожна країна різнорідна: в Великій Британії є Англія, Шотландія, Вельс та Ірландія; в Канаді маємо поділ на англофонів і франкофонів; в Америці Нью-Йорк дуже відрізняється від Лос-Анжелеса. Я не розумію, чому Донбас і решта України (особливо, Західна Україна) не могли б бути разом. Взаємна недовіра, спричинена різним історичним досвідом, неминуча, але я гадаю, що тепер навіть Донбас усвідомив себе як частину України. Тому питання не стільки про дві України, скільки про майбутнє однієї України: куди прямує Україна? Є багато бачень майбутнього України, і це частково є наслідком сучасних політичних колізій.
 
Звісно, варто враховувати, що іноземні потуги (Росії, США, Європи) намагаються впливати на українську політику. Вони не можуть безпосередньо втручатися, але так чи інакше вони тут є. Усі види внутрішніх і зовнішніх політичних маніпуляцій неминучі — це стосується не лише України, а й інших держав. Після 16 років незалежності ідея України практично загальноприйнята (і на Донбасі також). Битва відбувається навколо того, якої України хочуть українці. І я сподіваюся, що майбутня Україна відображатиме справжні прагнення українців. Найважливіше — не демонізувати своїх опонентів. Люди з Донбасу — це такі само люди із власним баченням і власними мріями, як і люди із Західної України чи інших регіонів. Ключове питання: чи знайде Україна рішення, прийнятне для всіх, без насильства?
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.