▪   Інна Завгородня

Роз’їхатися з кризою

ФОТО: Андрій Ломакін
Заради економії українці активніше змінюють місце проживання
Матеріал друкованого видання
№ 14 (75)
від 10 квітня, 2009

 

Олександр Романенко втратив роботу на початку грудня – саме тоді для нього особисто почалася світова фінансова криза. Помічник столяра-верстатника на меблевій фірмі встиг попрацювати на новій роботі в Києві ледве два місяці. «Я був не перший – переді мною попросили піти ще вісьмох робітників, – пригадує Сашко. – Після звільнення ще тиждень шукав роботу, але вже наближалися новорічні свята. До того ж, почув по телевізору, що буквально за останні три тижні тільки в Києві звільнили близько 10 тис. працівників. Був шокований, тому облишив пошуки й поїхав додому в Херсон». Три місяці в рідному місті 25‑річний Сашко жив у батьків, шукав роботу, але обходився випадковими заробітками на будівництві чи перевезеннях. Зараз оселився в Броварах і знову шукає роботу в Києві.
 
Відтік іногородніх із великих міст був першою реакцією на зменшення робочих місць, але зараз багато з них повертаються назад. Проте на офіційній статистиці внутрішньої міграції їхні переїзди ніяк не позначилися. «Багато приїжджих повертаються до місць, де вони офіційно зареєстровані, – розповів Тижню Олексій Позняк, завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ. – Ситуація, що склалася з роботою в Києві, цьому сприяє. Але наскільки масовим є це явище, який відсоток приїжджих повернувся і яка їхня чисельність – оцінити практично неможливо. Все-таки у нас вільний вибір місця проживання».
 
Заради роботи
 
Поки скорочені працівники залишають Київ, не в змозі сплачувати оренду за житло, до нього ж таки в пошуках роботи їдуть ті, хто внаслідок кризи втратив ґрунт під ногами на малій батьківщині.
 
34-річний Володимир залишив на Тернопільщині родину, а сам приїхав працювати на будівництві в Києві. До кризи мав свій бізнес – займався встановленням пластикових вікон і дверей. «Із початком кризи ціни поповзли вгору, а замовлень стало набагато менше, – бідкається Володимир. – Довелося шукати інші варіанти заробітку, адже треба віддавати кредит, який я взяв на розвиток бізнесу». Колеги порадили будівництво в Києві.
 
Живе Володимир тут-таки на будові, яка колись перетвориться на кафе. В одній кімнаті ночують по 5-6 будівельників на збитих із дерев’яних дошок двоповерхових ліжках. «В армії було гірше, – порівнює Володимир. – Там нари були залізні, матраци з пружин. А тут у нас королівські умови, є й телевізор з DVD. Ось польська антена до нього». На стінах висять плакати з дівчатами, над дверима – портрет Шевченка. Харчуються будівельники теж тут – у кутку портативна електроплитка. Працювати в Києві Володимир планує як мінімум до кінця року, доки не виплатить кредит. Можливо, доведеться й довше, адже заробітки порівняно з докризовими зменшилися на 30–40%.
 
Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха розглядає два варіанти поведінки людини в умовах кризи: «Перший шлях: перекваліфікація і пошук роботи не за місцем проживання. Другий – той, який використовували українці у 1990-х роках, тобто найпростіші форми індивідуальної трудової діяльності. Ринки, «човники», ділянки».
 
У світі все більше людей мігрують за роботою. «Науковці в США і Європі мігрують постійно, – розповідає Тижню Євген Головаха. – Вони мають контракт на три роки і після його закінчення мусять шукати роботу на новому місці. Там такі переїзди – це норма. У нас – велика рідкість».
 
В Україні немає альтернативних Києву великих центрів, між якими може відбуватися «обмін» кваліфікованих працівників. «Підвищена мобільність радше характерна для Північної Америки, де нації сформувалися за рахунок мігрантів, – вважає Олексій Позняк. – Тому ж американцю чи канадцю при втраті роботи, можливо, буде легше знайти таку саму роботу в іншому кінці країни, аніж перекваліфіковуватися й щось шукати в місці свого проживання. Для України та інших пострадянських країн це не характерно».
 
Проте «мобільні» працівники є і в Україні. «Переїздити за роботою – нам це знайоме», – в один голос підхоплюють брати Манукяни. Програмісти Михайло та Зиновій приїхали працювати до Києва з Маріуполя дев’ять місяців тому. Задля оптимізації витрат на офісне приміщення, компанія, в якій працюють Манукяни, запропонувала їм переїхати працювати до Дніпропетровська – там уже є відділення, та й оренда дешевша. Це антикризовий захід – можна було погодитись або на зменшення зар­плати, або на переїзд, щоб нікого не довелося звільняти. «Цей варіант зараз розглядається, – зауважує Зиновій, – а ми все ще в Києві». Столиця привабила програмістів не архітектурою, а, перш за все, роботою в серйозній компанії з хорошою зарплатою. Не виключають, що поїхали би за нею й до Дніпра: «Окрім Маріуполя, в нас більше ніде немає родичів, тож нас ніде нічого не тримає. Нам усе одно, куди їхати. Подорожувати можна, поки не створиш родину».
 
Кредит – не Тітка.Володимир працює будівельником в Києві, щоб виплатити позику, яку брав на розвиток власного бізнесу в провінції
 
Заради виживання
 
Очікують, що через кризу міське населення потягнеться до села. «В середині 1990-х ми бачили таку тенденцію: з міст до сіл переїжджали більше, ніж із сіл до міст. Тобто частина колишніх селян в умовах обмежених можливостей пошуку роботи поверталися в село, бо там є присадибне господарство. Воно не дає високого рівня життя, але дозволяє вижити й протриматися в скрутні часи. Подивимося, чи виправдається це очікування 2009 року», – каже Олексій Позняк. Утім, не лише присадибне господарство ­спокушає колишніх городян переїздити за межу міста. «Раніше внутрішня міграція в Україні регулювалася інститутом прописки. Зараз вона, фактично, регулюється цінами на житло», – каже Євген Головаха.
 
Приклад Івана Кучеренка, котрий перебрався жити до села, підтверджує очікування соціологів. Уже майже місяць Іван з друзями мешкають у селі Вишеньки – за 20 км від Києва. «Щоб не платити в Києві за квартиру, вирішили скооперуватися – живемо вчотирьох у великому будинку. Разом жити і веселіше, і дешевше», – говорить Іван. У дворі є маленьке озерце, на березі якого можна не лише засмагати, але й рибалити. А якщо ще згадати лазню, ліс поблизу, чисте повітря… Одними вигодами життя на селі, звісно, не обмежується: інтернету поки що немає, інколи вимикають світло, а через високий рівень ґрунтових вод неможливо прийняти ванну.
 
Собака-долматинка Керрі, пев­­но, найбільше радіє новому місцю проживання. Величезний рудий кіт Піч теж побадьорішав. «Ми думали, він меланхолік, – жартує Іван. – Але на природі бігає, як шалений. У Києві ми ніколи не помічали гусей і журавлів, які повертаються з вирію, там не видно таких зірок». Колишні городяни зізнаються, що наважитися на переїзд було нелегко: «Ми уявляли собі село так: наш будинок і навколо нікого немає. А тут, як-не-як, з обох боків сусіди».
 
Автомобіль вирішує проблеми з дорогою, та й маршрутки до Києва ходять щодвадцять хвилин. Залишатися тут молодь планує як мінімум півроку, все залежатиме від ситуації в країні.
 
Корисне з приємним. Ігор Кучеренко не тільки економить на оренді житла, але й відпочиває від міст
 
Заради спокою
 
Проте українці їдуть на село не лише через кризу й не тільки тимчасово. Тетяна Сорокіна зважилася покинути столицю майже рік тому, коли про кризу ще ніхто не говорив. Зараз журналістка й менеджер, яка останні 10 років працювала в Києві, мешкає в старій дідівській хаті в Малому Чорнятині, що на Вінниччині. «По-перше, в мене давно була мрія переїхати жити в село, де стояла покинута дідівська хата. Як ідеаліст-романтик я хотіла залишити мегаполіс і з’єднатися з історичною батьківщиною. Моя кар’єра успішно розвивалася, але в якусь мить прийшло велике розчарування від того, чим я займаюся. Це збіглося в часі з тим, що в Києві почали стрімко зростати ціни на житло – на нього йшла більша половина моєї зарплатні. Одного чудового дня я сказала собі «досить», – пригадує Тетяна. Від рішення до його втілення минуло менше двох тижнів. Чоловік Валерій ідею підтримав.
 
Односельці спершу не розуміли, з яких причин молода пара переїхала з Києва в село, і ставилися до нових сусідів підозріло. «Коли ми казали, що Київ набрид, нам не вірили, – сміється Тетяна. – А ми хотіли пожити на природі, закласти новий садок, вирощувати капусту, турбуватися про своє здоров’я, вичистити смітники навколо хати… Робити прості речі й розуміти, навіщо ти це робиш. До нас доходили чутки – про нас казали, що ми, мабуть, ховаємося від міліції та що ми сектанти...»
 
Київські друзі Тетяни й Валерія відвідували їх у вихідні. Мали ці відвідини й цілком конкретні результати: «Наші друзі, родина з двома дітьми, через півроку теж залишили квартиру в Києві й переїхали в село. І ще один наш друг буквально два тижні тому сказав, що допрацьовує останній місяць, розраховується з банком, купує велосипед і їде до нас. З нашої розмови я зрозуміла, що криза тут зіграла не останню роль».
 
Тетяна з усмішкою перераховує міста, в яких встигла пожити: Кривий Ріг, Ханти-Мансійськ, Київ, Прага… Зиму подружжя провело в Криму – знайомий побудував готель і шукав людей, які би могли доглянути його взимку. Тож вибір «дому» був осмисленим: «Це міф, що село сьогодні не придатне для життя освіченої, амбітної, творчої людини. Ми маємо інтернет, деякі видання й досі замовляють мені статті. У нас є город, також трапляються заробітки. Проте це робиться не для того, щоб заробити всі гроші світу, як це часто буває в столиці. Окрім того, я маю час для малювання, адже мій час залежить не від системи мегаполісу, а лише від мене». Отож дауншифтерів більшає, і те, що до них приєдналися втікачі від кризи, дає надію на відродження українського села.

[1277][1278]

 
ЗАРОБІТЧАНИ НЕ ПОВЕРНУТЬСЯ З-ЗА КОРДОНУ

 

За 2008 рік до України з інших країн приїхало майже на 15 тис. людей більше, ніж виїхало за кордон – 37 323 проти 22 402. Проте масового повернення заробітчан до України не відбувається, й експерти його не передбачають. Адже заробітчани краще знають ринок праці країни перебування, ніж ринок праці країни свого походження, та й повернення вимагає чималих витрат.
 
МІГРАЦІЙНЕ САЛЬДО В РІЗНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ, осіб, 2008 рік
За даними Держкомстату

Київ +23 400

Одеська обл. +6619

Харківська обл. +4405

Крим +3470

Севастополь +2389

 Рівенська обл. -1872

Житомирська обл. - 2106

Херсонська обл. -2759

Луганська обл. -3630

Кіровоградська обл. -3979

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.