▪   Сергій Лук'янчук

Чорноморські богатирі

Графіка: Андрій Єрмоленко
Справа освоєння чорноморського шельфу України іноземцями нарешті переходить із теоретичної площини в практичну. І, якщо абстрагуватися від деталей, то це беззаперечно знакова подія.
Матеріал друкованого видання
№ 1 (1)
від 2 листопада, 2007

 

 
 
 
  
 
 
 [427]
Справа освоєння чорноморського шельфу України іноземцями нарешті переходить із теоретичної площини в практичну. І, якщо абстрагуватися від деталей, то це беззаперечно знакова подія.
 
Уперше в історії України іноземна видобувна компанія і Уряд підписали угоду про розподіл продукції (УРП). У світовій практиці підписання УРП не лише визначає пропорції розподілу майбутнього видобутку вуглеводнів між країною-власником території та нафтогазовою компанією, але й дає «зелене світло» розвідувальним та видобувним роботам.
 
Ціна питання та відповіді
 
Україна постійно відчуває «дружній потиск рук на горлі» зі сторони свого північного сусіда, який звик використовувати власний нафтогазовий експорт як важіль політичного тиску. Одна з найпростіших відповідей на цей виклик – забезпечити власний видобуток на рівні, який би зводив до мінімуму залежність країни від російських енергоносіїв. В України для цього достатньо власного газу і нафти, але вони знаходяться на морському шельфі. Прогнозні ресурси шельфів Чорного та Азовського морів становлять 1,5 трильйони тон умовного палива, а рівень їхнього освоєння не дотягує і до 4 %.
 
Прикерченська ділянка, право розробляти яку отримала компанія Vanco International, за повідомленням її голови Джина Ван Дайка, за прогнозами має в запасі близько 400 млн тон нафти. Для України, яка щороку видобуває близько 4 млн тон нафти за загальної потреби 28 млн тон, додатковий видобуток на шельфі дав би змогу суттєво полегшити тиск на економіку, що виникає у зв’язку із постійним подорожчання нафти у світі. Аналогічна ситуація і з газом.
 
Україні не варто зволікати з освоєнням шельфу ще й тому, що наші сусіди – Туреччина, Румунія, Болгарія та Грузія активно розвідують чорноморський шельф. Особливо вирізняється Туреччина: якщо український «Чорноморнафтогаз» щороку бурить на шельфі 3–4 свердловини, то турки – 10–15. Цього місяця добовий видобуток на західних ділянках мілководного шельфу Туреччини сягне 1,5 млн м3 газу. Для порівняння, в Україні на шельфі щодоби видобувають у середньому 2 млн м3.
 
Однак видобуток у Чорному морі наразі проводиться на мілководді (глибина менша 200 м). Тоді як набагато перспективніші, але й набагато складніші як для розвідки, так і для видобування, ділянки знаходяться на значно більших глибинах – від 200 до 2000 м. Vanco збирається освоювати саме глибоководний шельф.
 
Виникає резонне запитання: чи могла б Україна обійтися без іноземних партнерів? Адже ми давно самостійно видобуваємо нафту і газ на шельфі Чорного та Азовського морів. Цим займається дочірня компанія «Нафтогазу» – «Чорноморнафтогаз», яка видобуває щороку понад 1 млрд м3 газу. На жаль, ні. Максимальна глибина моря, яка під силу українським буровим платформам «Сиваш» та «Таврида», становить 76 м. Для більших глибин потрібно фрахтувати спеціальні бурові судна. Один день оренди коштує 320–380 тис. дол., буріння – близько 1 млн дол. щодня. Однак це ще не все – потрібні технології та знання, якими володіють спеціалізовані компанії. А вони, як правило, не погоджуються працювати на інших умовах, ніж за угодою про розподіл продукції. Тобто, якщо Україна хоче мати власні вуглеводні з шельфу, вона змушена буде ними ділитися з видобувною компанією.
 
Українські платформи не придатні для буріння на глибинах понад 80 м
 
«Африканська акула» у чорноморській воді
Переможцем тендеру на освоєння прикерченської ділянки Vanco стала ще у квітні 2006 року.
 
Поінформовані джерела свідчать про те, що однією з ключових переваг Vanco в отриманні прав на шельф є не її великий досвід роботи на великих глибинах (він справді такий), не доступ до сучасних технологій та ресурсів, а, перш за все, вміння «вирішувати питання». Адже ця компанія давно і з успіхом працює на шельфах багатьох африканських країн. У це можна повірити, якщо згадати історію просування інтересів Vanco в Україні. Незаперечним фаворитом тендеру Прикерченської ділянки вважалася зовсім не вона, а компанія Hunt Oil, яка йшла на конкурс, скооперувавшись із «Чорноморнафтогазом», і мала лобістську підтримку в Уряді. Перемога Vanco стала для багатьох несподіванкою. Однак вона була ще не остаточною перемогою «африканців» – призначення прем’єром Януковича вилилося для Vanco у список претензій із 160 пунктів з боку профільного міністерства. А на горизонті з’явилися інші претенденти на шельф.
 
Vanco довела, що її «африканський досвід» – не порожній звук. Протягом року питання з претензіями були зняті, Уряд України схвалив угоду про розподіл, і, зрештою, підписав її.
 
Слід зазначити, що нинішні умови УРП порівняно з умовами тендеру 2006 року стали для України вигіднишими: якщо тоді йшлося про розподіл видобутих вуглеводнів на етапі освоєння родовища у співвідношенні 80 : 20 на користь Vanco, а на етапі видобутку – 70 : 30, то зараз, за твердженням Джина Ван Дайка, воно загалом становитиме 65 : 35 на користь України. Проте, якщо проаналізувати умови угоди, то стає зрозуміло, що озвучене Ван Дайком співвідношення обраховане дуже умовно. Насправді на етапі розвідки воно становитиме 70 : 30 на користь Vanco, на етапі видобування – 50 : 50. «Українські 65 %», ймовірно, були отримані з урахуванням податку на прибуток, який має сплатити Vanco. Однак варто зауважити, що подібне співвідношення є справедливим для «ризикованих територій» на кшталт глибоководного шельфу Чорного моря, де видобуток ще не вівся. У Африці, наприклад, частка копалин, які Vanco залишає собі, – 75–85 %.
 
Газ чи нафта?
 
Угода між Vanco та Україною укладена на 30 років і передбачає розвідку та буріння ділянки площею 12,96 тис. км2, розташованої приблизно за 13 км від Керченського півострова. Освоєння поділятиметься на кілька етапів (див. ілюстрацію). На першому буде виконано сейсмічну розвідку на площі 3 тис. км, за результатами якої визначаться найбільш перспективні ділянки для буріння двох свердловин. Якщо ці свердловини виявляться «сухими», Vanco за угодою має право відмовитися від ліцензії.
 
Цікаво, що рік тому Vanco планувала розпочати роботу на шельфі інакше, ніж це вирішено зараз – з порівняно мілководного шельфу. Поінформовані джерела стверджують, що українська сторона «переконала» Vanco розпочати освоєння з більш глибоководної ділянки – так званої структури «Тетяєв» - глибина моря близько 2 км. Vanco також змінила підхід. Наприкінці минулого року вона заявляла про негайний початок розвідувального буріння, а, очікуючи підписання УРП, компанія навіть зафрахтувала спеціальне бурове судно на 4 квартал 2007 року. Однак погодившися на «глибоководні умови», компанія вирішила спочатку виконати тривимірні сейсмічні дослідження ділянки. Це цілком нормальна перестраховка – тривимірна сейсміка (див. словничок) українського шельфу ще не проводилася.
 
Наразі точно сказати, які саме вуглеводні (нафта чи газ) і в якому обсязі будуть отримані на Прикерченській ділянці, не може ніхто. Показовим є досвід освоєння «Чорноморнафтогазом» площі «Суботіно», розташованої в цьому ж районі, але на мілководному шельфі. Фахівці розраховували на родовище газу потужністю 24 млрд м3 – а буріння виявило родовище нафти у 100 млн т. Це значно прибутковіше, але й значно складніше в освоєнні. Не менш показовим є приклад болгарського родовища «Галата» – минулого року бурова установка «Південний хрест» здійснювала пошуки на перспективній, здавалося б, ділянці, однак комерційних запасів так і не виявила.
 
Окрім геологічних ризиків, є й політичні: чергова зміна Уряду може означати для Vanco чергові проблеми. Однак вкрай нераціонально було б кидатися на Vanco «з шаблею». Адже, порушення УРП з боку України може мати наслідком міжнародний скандал та, що набагато гірше, гальмування процесу освоєння шельфу. Не слід забувати і про те, що Vanco вже вигравала тендер за «помаранчевого» Уряду. Варто ретельно проаналізувати умови УРП на предмет прихованих «підводних каменів» (при цьому зовсім не обов’язково кричати про ці речі з усіх трибун), а також надати особливу увагу роботі комісії, яка визначатиме, коли Vanco перестане вкладати кошти в проект і почне отримувати прибуток.
 
Україні вкрай потрібні вуглеводні з шельфу, і не так важливо, яка компанія цим займеться. Vanco може їх видобути, ставши піонером освоєння глибоководних ділянок Чорного моря. Якщо в Україні вона відмовиться від свого африканського досвіду співпраці з владою, то виграш обіцяє бути взаємним.[418]

[426]

 
ДОВІДКА

 

Глибоководний хижак
Спеціалізація компанії – глибоководний шельф. До світових нафтогазових гігантів Vanco не належить, однак новачком її також не назвеш. Розпочала діяльність у 1950-х роках у Техасі, компанія працювала над освоєнням родовищ Північного моря На початку 1990-х сфокусувалася на африканських родовищах, отримала права на шельфові ділянки Габону (1997), Марокко (1998), Кот д’Івуару (1999), Сенегалу (1999), Екваторіальної Гвінеї (2000), Намібії (2000), Мадагаскару (2001) та Гани (2002).
Vanco International посідає 2-ге місце серед компаній, що працюють на глибоководному шельфі Африки, – їй належать права на понад 40 тис км2. Йдеться про ділянки, на яких більше 50 % площі знаходяться на глибині 200 м і більше.
У 2007 році до «африканських демократій», які підписали УРП з Vanco приєдналася «демократія європейська» – Україна.
 
ТЕРИТОРІЯ "VANCO"

Вперше у своїй історії Україна отримуватиме енергоносії з глибини 2000 м.

 
ЕТАПИ ОСВОЄННЯ

Якщо на першому етапі компанія не виявить газу або нафти, вона має право відмовитися від подальшої роботи

За угодою про розподіл продукції Vanco повинна запропонувати "свої" вуглеводневі ресурси на продаж Ураїні за ціною, за якою вона закуповує імпортні нафту чи газ. Якщо Україна відмовиться від купівлі, Vanco може розпоряджатися ресурсами на власний розсуд.

І етап - 3 роки, дві свердловини, гарантований мінімум інвестицій - не менше 100 млн дол.
ІІ етап - з роки, дві свердловини, гарантований мінімум інвестицій - не менше 130 млн дол.
ІІІ етап -  з роки, почнеться в разі успішності попередніх етапів. повна сума, необхідна для освоєння родовища за оцінкою Vanco - понад 20 млрд дол., за оцінкою уряду України - 15 млрд дол.

Перший етап - до покриття компанією Vanco  витрат на розвідку та буріння 2 % від усього обсягу видобутого - роялті держави, решта ділиться у пропорції:
Україна: 30%,
Vanco: 70%.

 Другий етап - після покриття витрат 2 % від усього обсягу видобутого - роялті держави. решта ділиться у пропорції:
Україна - 50%,
Vanco- 50%.
Зі своїх 50% відсотків Vanco заплатить Україні податок на прибуток у розмірі 25%.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.