▪   Юрій Макаров

Ален Безансон: "Поводьтеся, як вільні люди"

ФОТО: Євген Котенко
Безансон належить до когорти тих західних інтелектуалів, які вчасно відкрили світові справжню природу комуністичного режиму та своїм внеском доклалися до його падіння
Матеріал друкованого видання
№ 26 (35)
від 27 червня, 2008

 

  

Приїзд цієї людини не став такою подією в українському суспільному житті, як він на те заслуговує. Про особисту участь Алена Безансона у презентації українського перекладу книги «Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» повідомили заледве два-три інтернет-ресурси. Між тим, Безансон належить до когорти тих західних інтелектуалів, які вчасно відкрили світові справжню природу комуністичного режиму та своїм внеском доклалися до його падіння. Коротке інтерв’ю Тижню професор дав буквально за кілька хвилин до свого від’їзду з Києва. Сподіваймося, що це не останній його візит в Україну.
 
У. Т.: Вам належить думка, що два нібито споріднених різновиди тоталітаризму мали принципово різну природу: нацизм ґрунтувався на естетиці, а комунізм – на етиці, моралі...
 
– Лео Штраус, американський філософ, колись сказав, що в Сталінграді зіткнулися останні, крайні вияви правої та лівої ідей. Можна сказати, що зустрілися останні марксисти та останні язичники.
 
«Спроби Росії заперечити геноцид, доводить лише спадковість її політики» 
 
У. Т.: Але тепер, коли комунізм пішов, частина людей – зокрема в Україні – відчувають певний етичний вакуум, брак чітких моральних підвалин у повсякденному житті...
 
– Етичні підвалини комунізму були фальшивими, це фальшива мораль. Це було щось принципово протилежне людській моралі, яка має за основу те, що не можна вбивати, не можна красти, не можна брехати. Комуністична мораль, навпаки, припускала в разі потреби необхідність убити, забрати чуже та збрехати. Тобто це мораль навпаки. Що стосується України, то, гадаю, вона вже давно не вірила в комунізм. Останнім щирим комуністом був Микита Сергійович Хрущов – до речі, українець. Далі комуністичні керівники займалися лише розподілом влади, спираючись на ідеологію, в яку насправді ніхто не вірив, і «дерев’яну мову». Отже, майже 40 років у моральному сенсі ваша країна перебувала в порожнечі.
 
У. Т.: Комунізм навіть після свого зникнення залишає по собі отруєне середовище. Після нього надзвичайно складно влаштувати «велике прибирання».
 
– Те, про що ви кажете, – не комуністичні ідеї, а комуністичні звичаї. Їх можна звести до безвідпові- дальності, лінощів, алкоголізму. Люди тієї епохи не сприймають Захід не з ідеологічних причин, а тому, що Захід вимагає від людини зовсім протилежного: відповідальності, активності тощо. Так би мовити, розлучення зі старими звичаями не може відбутися за один день, воно потребує років. Значно легше «розлучитися» з комуністичною мрією, це може бути миттєво. Звичаї, спосіб життя – такі речі вимагають значно тривалішого часу.
 
 У. Т.: Є спокуса механічно замінити комуністичну ідеологію православ’ям...
 
– Між комуністичною вірою та християнською ідеологією немає симетрії. Християнство – це релігія, марксистська ідеологія – це похідна від позитивної науки. Точніше, лженауки. Марксизм- ленінізм – спроба наукового опису суспільства, історії тощо. Він заявляв про себе як про науку, натомість християнська релігія не претендує на роль науки. Згідно із середньовічною традицією, християнин знає, що він вірить. Комуніст вірить, що він знає. Є різниця! В Росії, щоправда, роблять спроби дійти того стану, коли, скажімо, єпископ виконуватиме функції колишнього секретаря обкому з ідеології. Але в Росії духовенство було дуже тісно пов’язане з КДБ. Патріарх Алєксєй усією своєю кар’єрою завдячував КДБ. Зараз у Росії намагаються замінити «діамат» православ’ям, але їхня версія не має нічого спільного з християнством, це інша форма «гебізму», якщо хочете.
 
У. Т.: Чи необхідно все ж таки провести в Україні люстрацію, себто публічне очищення від рештків тоталітаризму з юридичним викриттям його злочинів і злочинців?
 
 – Це неможливо. У Східній Німеччині люстрація відбулася, але вона спиралася на солідні юридичні форми, які вже існували в Західній Німеччині. У Польщі люстрація мала місце значно пізніше. Поляки не хотіли, щоби між них залишалися мерзотники, які були при владі, але там цей захід завдав багато шкоди. В тому чи іншому вигляді люстрація відбулася в Чехії, Угорщині. Але в Україні надто пізно, сьогодні це вже неможливо. Втім, процес неминуче відбудеться, по-перше, завдяки зміні поколінь, по-друге, тому що серед вас уже не буде російських комуністів.
 
У. Т.: ...Але сучасна Україна досить прозора.
 
– Україна прозора: інформаційний простір, економіка, телекомунікаційні мережі... У ваші справи легко втручатися зі сходу. Але на заваді, сподіваюся, стане воля самого українського народу, зайнятого пошуками своєї справжньої ідентичності. І Голодомор може стати центральним пунктом, стрижнем відтворення національної самосвідомості.
 
У. Т.: Мені здається, що тут може бути корисний досвід Ізраїлю, який не в останню чергу завдяки усвідомленню Голокосту відчув себе єдиною нацією.
 
– Саме так! Але Ізраїль зробив колосальну роботу, встановивши долю буквально кожного загиблого. В Україні ця робота тільки почалася. Треба передусім визначити точні цифри та імена, село за селом. Треба згадати імена як жертв, так і їхніх катів. Адже злочин скоєно не лише руками Сталіна, Кагановича та Ягоди. Треба встановити й тих виконавців, які приїхали з Росії, та своїх, власних злочинців.Щось на кшталт роботи Рауля Гільберґа «Знищення європейських євреїв» – ви маєте зробити ту саму роботу.
 
У. Т.: Але в сучасній Росії заперечують сам факт геноциду.
 
– Тим гірше! Те, що сьогодні в Росії роблять спроби заперечити геноцид, доводить лише спадковість політики. Адже рішення про Голодомор приймалося в Москві російськими комуністами й мало на меті знищити українську ідентичність. І це їм частково вдалося. Українці найбільше постраждали в ХХ сторіччі. Українці та латиші.
 
 У. Т.: Заперечення геноциду базується на тому, що водночас постраждали й інші народи СРСР.
 
– У вас в СРСР було багато геноцидів. Був геноцид кримських татар, був геноцид чеченців, був частковий геноцид казахів, був геноцид поляків, які мешкали по цей бік кордону, був геноцид німців Поволжя. І була спроба підрубати українську націю. Головним чином у селі – адже міста Голодомор майже не торнувся. Треба розібратися з кожним із цих геноцидів, ось і все ! 
 
У. Т.: Є думка, що не варто копирсатися в минулому, адже в ньому складно віднайти якийсь позитивний досвід. І нове покоління важко зацікавити жахіттями минулого, бо воно все одно не зможе його зрозуміти.
 
– Це, так би мовити, концептуальне забуття. Воно трохи схоже на те, що зараз діється в Китаї. Адже Мао Цзедун був дуже поверховим марксистом, який більшою мірою походив із китайської національної традиції. А китайці вважають, що історія – це чергування катастроф і відносно сприятливих, спокійних періодів, і катастрофи варто забувати. У вас зовсім інша ситуація: ви маєте своїх істориків і свою історію, яка, до речі, цілком не відома на Заході. Захід дізнавався про Україну через Росію, а російські історики повністю заперечували існування України як певної цілісності.
 
У. Т.: Останнім часом бачимо загострення відносин між Україною та Росією. Йдеться не лише про постійні інформаційні війни проти нашої країни, але й реакцію окремих росіян – як так званих простих людей, так і лідерів громадської думки, інтелектуалів. Щойно зайде мова про Україну, вони виявляють якусь незрозумілу агресивність...
 
– Це неминуче, бо для них цілком природним є бажання повернути Україну. Але українці вже відчули смак свободи, особливо після Помаранчевої революції, тому я вірю, що ці претензії марні.
 
У. Т.: Як до цього ставитися – реагувати чи ігнорувати?
 
– І те, й інше. Треба реагувати, якщо прояви агресивності важко не помітити, й ігнорувати, якщо це можливо. Себто поводитися як вільний народ стосовно народу, який живе в умовах не зовсім вільного режиму. Росія так само корумпована, може, навіть ще більше, але це корупція у невільній країні. Є велика різниця!

«В Україні є корупція, але це корупція у вільній країні»

[689][690][691]

 
ДОВІДКА

 

Лео Штраус (Leo Strauss, 1899-1973) – американський політолог німецького походження; викладав у Чиказькому університеті, представник т. зв. «Чиказької школи», вчитель Ф. Фукуями, автор теорії «конструктивного хаосу» (не плутати з К. Леві-Строссом). 
 
Рауль Гільберґ (Raul Hilberg, 1926- 2007) — американський історик, провідний історіограф Голокосту, автор фундаментальної тритомової монографії «Знищення європейських євреїв» (1961, 1985). 
 
БІОГРАФІЧНА НОТА

Ален БЕЗАНСОН (Alain Besanon, нар. 23 квітня 1932 року в Парижі) – французький історик, політолог. Фахівець щодо Росії та СРСР, дослідник релігії. Професор Вищої школи суспільних наук (EHESS), член «Нової ат- лантичної ініціативи» (New Atlantic Initiative, NAI). Основні праці: «Інтелектуальні витоки ленінізму» (1977), «Фальсифікація добра: Соловйов та Орвел» (1984), «Заборонений образ, інтелектуальна історія іконоборства» (1994), «Лихо столітття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту» (1998, укр. переклад 2007).  

 
ІЗ КНИГИ
Ален Безансон
Книга "Лихо століття"

"Але масові вбивства – не ґеноцид. У правовому значенні, затвердженому міжна родною конвенцією, ґеноцид – «методичне знищення певної етнічної групи». Таке формулювання не позбавлене вад (...) Щоб лишатись у межах історичної позитивности й у рамках ХХ ст., я пропоную визнати конвенцією, що ґеноцид у властивому значенні цього слова, в порівнянні з простою різаниною, потребує наступного критерію: треба, щоб убивства були сплановані наперед у рамках ідеології, яка ставить собі за мету знищити одну частину людства задля утвердження своєї концепції добра. План знищення має охоплювати всю запрограмовану групу, навіть якщо не буде доведений до кінця з причин матеріальної неможливости або внаслідок зміни політики (...) Застосувавши запропонований критерій, ми вирізняємо передусім нацистський ґеноцид євреїв і циган, «чистий» ґеноцид, до яких можна додати ґеноцид інвалідів, яких Гітлер позбувся напередодні війни. Я додаю сюди й український ґеноцид 1932–1933 років, що нагадує вандейський тим, що він здійснювався тоді, коли селяни припинили будь-який опір, і був призупинений, коли політичну мету вважали досягнутою (...) Український і єврейський ґеноциди спиралися тільки на ідеологічний проект, і саме це об’єднує їх. Під час українського ґеноциду необхідно було зміцнити та удосконалити комуністичний контроль, знищивши ту силу опору, якою було національне почуття або просто існування української нації. Тільки-но досягли цієї мети, для загального проекту вже не було ані необхідним, ані навіть бажаним «ліквідовувати» решту населення. Напередодні своєї смерти Сталін думав про повторення тієї операції. У випадку єврейського ґеноциду проект расової чистоти припускав заподіяння смерти всім євреям без винятку. Саме цим він нагадував традиційні масові вбивства, зокрема вірменську різанину-ґеноцид, коли з жінок і дітей складали піраміди трупів, або недавню різанину тутсі, яку здійнило інше плем’я – гуту (...) "

 
З книги: Ален Безансон. Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. Київ, «Пульсари», 2007. Переклад Т. Марусика