▪   Богдан Буткевич

Час грабувати оселі

ФОТО: Кирило Хайлов
До 70 % усіх квартирних крадіжок у столиці скоюють приїжджі з інших міст
Матеріал друкованого видання
№ 26 (35)
від 27 червня, 2008

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
Щонайменше 40% злочинів, скоєних в Україні, – квартирні крадіжки. Про це свідчить міліцейська статистика. І найчастіше домушники залазять в оселі саме влітку – в сезон відпусток, коли найменше шансів застати господарів удома, а законослухняні громадяни, розморені спекою й налаштовані на відпочинок, втрачають пильність. Утім, це ні для кого не новина. Тиждень спробує показати цю проблему з погляду непроханих гостей, для яких залазити у наші помешкання та цупити наше майно – заробіток і спосіб життя.
 
Є така професія
 
Борис – злодій-рецидивіст. На вигляд йому під 50, сіре, виснажене, зморшкувате обличчя. Тричі відсидів за квартирні крадіжки. Після третьої «відсидки» вирішив відійти від справ. Каже, вже роки не ті, та й не хочеться знову на зону. «Коли в мене на районі хтось «відпрацює» квартиру, то мене одразу до РУВС тягнуть, – бідкається він. – Якщо відверто – набридло». Зараз Борис працює вантажником і стверджує, що заробленого чесною працею на життя цілком вистачає. Проте часи буремної кримінальної юності згадує з ноткою ностальгії. «Звісно, порівняно з деякими сучасними вмільцями я працював незграбно, – визнає Борис. – Це грузини завжди мали гарну техніку. А я просто за допомогою викрутки піднімав «язичок» у замку – і вперед. Чи просто вибивав замок ломом. Найчастіше «брав» ті квартири, до яких було простіше зайти. 15-20 років тому всі жили приблизно однаково – не було різниці, куди лізти».
 
Найлегше, за його словами, працювалося на зламі епох – наприкінці 80-х – на початку 90-х. «Тоді такий «бєспрєдєл» коївся, що в ментів просто руки не доходили до нас, скромних домушників, – посміхається Борис. – Ось тоді я з напарником, бувало, трійко квартир на тиждень «брав» – і нічого, гарно жили». Зараз же «працювати» важче, проте зиск від цього можна отримати значно більший. «Народ у нас нажив який не який капіталець, – підморгує екс-крадій. – Тепер є чим поживитися. Але й проблем стало більше».
 
Левову частку квартирних крадіжок скоюють гастролери-непрофесіонали. Однак за вартістю здобичі першість належить не їм. Адже багато хто з цих злодіїв-домушників – наркомани, яким завжди потрібні гроші на нову дозу. Тож вони не марнують час на пошук багатого помешкання й вивчення графіка дня та звичок його власників. І подекуди такі джентльмени удачі, не вгадавши час і наштовхнувшись на господарів, ідуть на банальний грабунок і навіть убивство.
 
Інша річ – домушники-професіонали. Якщо хтось думає, що сучасний злодій, котрий спеціалізується на квартирних крадіжках, має типово кримінальну зовнішність, то він глибоко помиляється. Світлі літні брюки, біла сорочка, краватка, ретельно виголене обличчя. Анатолій більше схожий на банківського клерка, ніж ділка злочинного світу. Тим не менше, в середовищі квартирних злодіїв він відіграє вельми важливу роль: шукає заможне помешкання й організовує проникнення у нього. Тобто він навідник. Свою «кар'єру» розпочав у буремних 90-х. Фаховий інженер, випускник одного з престижних вишів, сидів без роботи й грошей, доки якось випадково познайомився з  двома професійними домушниками – «гастролерами» з братньої Грузії. Дізнавшись, що Анатолій гарний «технар» і чудово розбирається у дверних замках, вони запропонували йому роботу. «Особливо втрачати мені не було чого, тож я погодився», – пояснює він.
 
Злодійська розвідка проти «законників»
 
Анатолій шукав для кавказьких колег «об'єкти» й виготовляв відмички. Крадії працювали у Києві місяць, потім на певний час поверталися додому відпочити й «відлежатись», згодом з'являлися знову. Так тривало років зо два, доки правоохоронці врешті-решт затримали обох домушників під час пограбування квартири якогось бізнесмена на Печерську. Анатолій був упевнений, що з дня на день міліціонери прийдуть і за ним. Але злочинці не видали компаньйона.
 
Сидіти без справи Анатолію довго не довелося – скоро, за рекомендацією арештованих злодіїв, до нього прийшли їхні земляки. Але тепер співпрацю Анатолій будував за іншим принципом. «Грузини класно вміють «вскривати» квартири, але в них зазвичай мало часу, тому беруть лише те, що погано лежить, – каже він. – Тож із моїми «клієнтами» ми робимо так. Я підбираю квартиру, стежу за нею, «пробиваю» всі «розклади» по ній |див. інфографіку|. А потім викликаю хлопців. Вони приїжджають і роблять свою справу. Мені – половина».
 
Далеко не всі згодні віддавати навіднику-інженерові половину здобичі. Але хто погоджується – не шкодує. Проколів майже не було, тільки один раз узяли хлопця, бо той поліз у квартиру, поставлену на сигналізацію Державної служби охорони. Після цього випадку мій співрозмовник взагалі відмовився проникати в квартири під охороною ДСО. Анатолій пояснює це тим, що сигналізацію ДСО вкрай важко «обійти», а якщо вона спрацьовує, то часу на втечу практично не залишається – за дві хвилини на місці з'являються бійці спецпідрозділу «Титан».
 
«Чи були конфлікти з іншими представниками злочинного світу?» – запитую в Анатолія. Той ствердно хитає головою. На початку його «кар'єри» виникли непорозуміння із «синіми» – так званими «злодіями в законі». За злодійськими «понятіями» – законами кримінального світу – в кожному місті є свій «смотрящий» – старший злодій, який тримає «общак» – своєрідну касу взаємодопомоги. І кожен злочинець, незалежно від роду діяльності, має вносити свою частку. Суть претензій до Анатолія полягала в тому, що він не те, що не вносив свою частину, взагалі не спілкувався з криміналітетом, окрім своїх компаньйонів. Останні ж і вирішили проблеми із «законниками», залучивши власні зв'язки у верхівці злочинного світу.
 
Питаю, чи не боїться він, що колись хтось таки здасть його правоохоронцям. «А їм невигідно мене здавати, – посміхається Анатолій. – Ну, відсидить він свою «трійку», вийде – і що далі? Знову захоче піти на «справу». А тут я – ось «хата», ось такий-то замок, «сигналки» немає, господарі відсутні тоді-то. Ну, і яка вигода тому пацану, щоб я також сів? Та й взагалі, я з неперевіреними людьми не працюю».
 
«Найпривабливіші для професійних злодіїв – тільки-но зведені райони елітної забудови», – розповідає далі Анатолій. Адже придбати простору квартиру в новобудові можуть дозволити собі досить заможні люди, тож у їхніх помешканнях завжди є чим поживитися. А сусіди в таких будинках зазвичай не знають один одного. До того ж, часто люди думають: якщо купили житло в шикарному будинку, то там уже ніхто не пограбує. Цим, за словами Анатолія, він і користується. «Не повіриш, але головні наші вороги – це бабці, які лузають насіння під під'їздом, – без жартів каже Анатолій. – Вони ж усе бачать, усіх помічають, вони всіх знають і одразу галас здіймуть. Але в новобудовах їх майже немає».
 
Питаю його про технічну сторону справи. «А що тут говорити? Якщо людина не хоче, аби її пограбували, то вона не буде купувати замок на базарі, – заявляє Анатолій. – Турецький непотріб мої хлопці відкриють навіть за допомогою авторучки за п'ять хвилин. З «метеликом» (замком сейфового типу) треба попотіти трохи більше. Гірше, якщо стоїть «павук» (замок, що складається з хрестоподібних залізних засувок) – із цим можна й за годину не впоратись. А в нашій справі важливо вкластися максимум у 20 хвилин».


Графіка: Павло Ніц

[667][668]

 
ГАСТРОЛІ

 КОЛООБІГ ДОМУШНИКІВ У ПРИРОДІ 

«До 70% усіх квартирних крадіжок у столиці скоюють приїжджі з інших міст», – розповідає заступник керівника прес-служби ГУ МВС у м. Києві Володимир Дмитренко. За словами оперативних працівників, із «гастролерами» дуже важко боротися. Якщо одразу, за гарячими слідами, не розкрити крадіжку, потім знайти злодія надзвичайно важко. Хоча все одно рано чи пізно вони попадаються, запевняють у міліції. Бувають періоди, коли з однієї чи іншої області їде більше злочинців, але це не тенденція. Наприклад, столичний главк нещодавно зафіксував сплеск активності злодіїв із Миколаївської та Донецької областей. Але зараз ця хвиля вже ущухла. «Якщо говорити саме про «гастролерів», то найбільше їх – із сусідніх з Київською областей – Чернігівської, Житомирської, Черкаської, – пояснює Володимир Дмитренко. – «Гастролери» з далекого зарубіжжя до нас «залітають» рідко. Часті гості – грузини. Інколи навіть намагаються утворити цілі крадійські осередки під керівництвом грузинських «злодіїв у законі». Щоправда, міліція досить швидко викриває таку діяльність. До речі, цікава деталь: єдиний регіон України, звідки до нас майже не їдуть, – це Закарпаття. Бо тамтешні злодії намагаються потрапити в ЄС, наприклад, на заробітки, а вже там розпочинати злочинні дії». 
 
КУРЙОЗ

ДИВАН-ПАСТКА 

У пресі не раз згадувалося, що більшість професійних домушників – це грузини. Ще з 40-х років минулого сторіччя історично склалося так, що грузинська «школа крадіїв» була найкращою в СРСР. У них дуже давні традиції – ще з часів царської Росії. Але, звичайно, вони живуть не у вакуумі й передають свої знання та навички колегам-українцям. Хоча й у професіоналів іноді трапляються конфузи. «Був у нас торік курйозний випадок, – розповідає Володимир Дмитренко. – Злодій заліз у квартиру, що була під сигналізацією. Державна охорона приїхала дуже швидко, так що подітися йому не було куди. Тоді він заховався під диван. Спочатку міліціонери його не помітили, але раптом у нього в кишені задзвонив мобільний телефон. Бійці запропонували злодію вилізти й здатися. Але цей крадій-невдаха був занадто огрядним і застряг. А диван – старої роботи, дуже масивний і важкий настільки, що двоє кремезних міліціонерів не змогли його підняти. Довелося викликати підмогу, й тільки вчотирьох правоохоронцям вдалося визволити злодія з пастки».  
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.