▪   Сергій Лук'янчук

Інтернет-діалект

Карикатура: Ігор Лук'яненко
«Олбанський»* жаргон української мови
Матеріал друкованого видання
№ 41 (50)
від 10 жовтня, 2008

 

У ХХІ ст. до переліку соціальних діалектів української мови, про які давним-давно написано в підручниках та енциклопедіях, увійшов новий – діалект спілкування в Інтернеті.
 
ПЕШІТЬ НИПРАВЕЛЬНО
 
Моя приятелька веде в Інтернеті блог і, як 99% інших блогерів, пише про теми, які для неї важливі й актуальні. Наприклад, таку (орфографію оригіналу збережено):
 
«Король Швеції ето вам нє прінц Дацкій І поетому ми сьогодні сиділи в офісі півтори години за замкненими вікнами і балконами виходити на балкони було ніззя, видно не хотіли щоб ми чогось на голову його величності не вкинули))) курити не полагалось в ето врємя (оскільки ми куримо тіко на балконі), і виходити з офіса теж». Моя приятелька, окрім того, що веде блог, ще має червоний диплом філфаку університету Шевченка й окрім української та російської досконало знає ще дві мови. І не сумнівайтеся, їй чудово відомо, що речення треба починати з великої літери і в кінці ставити крапку, що в українській мові немає слів «ето» і «ніззя». Але вона чомусь зумисно допускає такі орфографічні, пунктуаційні та лексико-стилістичні помилки, яких у шкільному диктанті не зробив би хронічний трієчник. Утім, це ще питання, чи можна взагалі вважати помилками свідоме порушення мовних норм, що в блогосферно-форумних текстах спостерігається не оказіонально, а системно? Й про що це свідчить – про деградацію української мови чи про її розвиток?
 
ГРАМОТНІ ПАДОНКИ
 
Мабуть, будь-яка людина, котра регулярно спілкується в мережі, знає, що таке «падонківський» (саме так, через «а») сленг (інша назва – «олбанська мова»). Всі ці «аФФтари», «зачоД», «ржунімагу», «медведи» з «преведами» тощо. Одне слово, стилістичний прийом, спрямований на досягнення експресивно-комічного ефекту шляхом зумисно помилкового написання слів.
 
Але якщо придивитися до цього явища уважніше, то виразно простежуються два етапи еволюції «падонківського сленгу». На першому він просто імітував правописні помилки не дуже грамотної людини, яка пише так, як вимовляє. Типовий приклад: сакраментальне побажання «аффтар, пеши ісчо». Такий собі варіант фонетичного правопису.
 
Однак за цим першим етапом відбувся другий, де бачимо зовсім інше явище. Незнайома з правописом людина цілком може написати слово «креветка» через букву «и»: «крИветка». Але вона ніколи не напише це слово як «кревеДкО» – з переходом «т» в «д» (одзвінчення) і, тим більше, не змінить закінчення жіночого роду (-а) на закінчення середнього роду. Утворити «кревеДкО» з «креветки» чи «хлопчЕГа» з «хлопчика» можна тільки одним способом: якщо носій мови ЗНАЄ, як це слово пишеться правильно, й свідомо змінює написання так, щоб воно стало якомога незвичнішим. Тобто «падонківський сленг» – приклад типової мовної гри. Такої ж за суттю, яку засвідчено в першому тексті сучасною українською мовою: «Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закендюшить». Зараз ці забавки українських спудеїв ХVІІІ ст., відтворені Котляревським, – класика, а як вони сприймалися тоді? Мабуть, так само, як зараз сприймається «олбанська».
 
SMS-КОМПРЕСІЯ
 
«Замість «має бути» пишу «мб», «треба, хочеш» скорочую на «тре, хош». «Коли смієшся, просто «ггггг)))». «Загалом, пишу з маленької літери. іноді навіть імена і географічні назви часто без розділових знаків». Це цитати з міні-опитування Тижня про те, як знайомі редакційного колективу пишуть sms чи спілкуються за допомогою програм миттєвого обміну повідомленнями (наприклад ICQ). Вони свідчать – на відміну від «мовних ігор», sms-сленг виник із цілком прагматичних причин. А саме – через потребу вмістити якомога більший обсяг інформації в якомога меншій кількості символів («класичні» sms вміщали не більше 160 знаків латинкою). Звідси – скорочення слів, відсутність розділових знаків або й навіть пробілів (кожне нове слово починається з великої літери). Окрім кількості символів, не менш важливу роль відіграло бажання спростити їх набір. Саме цим, до речі, можна пояснити перетворення «класичного» смайлика :-) у послідовність дужок )))). Це явище, яке в лінгвістиці має назву «мовна компресія», для мешканців пострадянського простору не дивина, адже в нашій історії був період активного захоплення «церабкопами» та «ВЦСПСами». Розшифрувати ці абревіатури ровесникові незалежності буде не простіше, ніж його батькові зрозуміти, що має на увазі його чадо під словом «ЛОЛ». І не треба думати, що smsкомпресія є сучасним винаходом. Дослідники середньовічних мечів звернули увагу на те, що на клинках ХІІІ ст. трапляються дивні написи, які неможливо асоціювати ні з іменем майстра, ні з іменем власника. Наприклад, SOSMENCRSOS або NONON. Фахівці вважають, що за цими абревіатурами прихована молитовна фраза чи цитата з Біблії, закодована окремими літерами слів. Для сучасників зміст цієї середньовічної «есемески» – тільки адресованої Богові й написаної на клинку меча – був апріорі зрозумілим. Вісім віків потому про нього можна лише здогадуватися. Можливо, через століття науковці точно так дешифруватимуть тексти наших sms.
 
ІНТЕРНЕТ-СУРЖИК
 
Хтось скаже: сучасний мережевий сленг насичений російським суржиком та лайливими висловами. І, відповідно, ніяк не може вважатися позитивним для української мови явищем. Це справді так. Але варто все ж додати два зауваження. По-перше, суржик теж буває різним. Якщо проаналізувати тексти блогів чи ICQ-листування на предмет «суржикоподібних» запозичень, то можна прийти до висновку – більшість випадків суржику в них – це цитування усталених (більше чи менше) російськомовних виразів. Отже, йдеться не про «дефіцит» українських слів, а про ще один стилістичний прийом – коли іншомовний вислів створює певний експресивний ефект. Окрім того, з активізацією спілкування іноземними мовами в інтернет-слензі почали з’являтися приклади аналогічного «англійського» або «польського» цитування. Так що можна сперечатися, чи засмічує такий «суржик» мову, але фактором русифікації він навряд чи є.
 
Щодо лайливої лексики, то тут теж не все так просто. Мова знає чимало прикладів того, як лайливий вислів із плином часу входив до літературної норми, й навпаки – коли нормативний ставав лайливим. Скажімо, в часи Гоголя фраза «кулі відливати» (тобто брехати) вважалася непристойністю. І навпаки, слово «похерити», яке зараз викликає цілком зрозумілі асоціації, сто-двісті років тому було цілком невинним. Адже воно походить від «херъ» – назви старослов’янської букви «х» (як «аз» – «а», «буки» – «б» тощо). І означало всього-на-всього «перекреслити навхрест». У етимологічному словнику Фасмера «похерити» ілюструється цитатою з Лєскова: «владика рішення консисторії синім хером перекреслили». Натомість неважко уявити, як сприймався б зараз вислів «я це синім хером перекреслив», сказаний, наприклад, редактором Тижня на адресу автора статті.
 
Як би там не було, «інтернет-версія» української мови не є ні добром, ні злом – вона просто є. Це окрема форма існування мови як засобу спілкування. Втім, зверніть увагу: поки середньовічні книжники «бавилися в слова» (а вони це робили незгірш від сучасних блогерів), порушуючи при цьому мовні норми латини, вона залишалася живою. Натомість стовідсотково нормативна мова – це мова мертва.
 
* Є дві версії написання: «олбанський» та «албанський», останній зазвичай просять не плутати з мовою країни Албанії.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.