Пекло для Феміди

В Україні почалася передвиборча зачистка судової системи
Матеріал друкованого видання
№ 6 (67)
від 13 лютого, 2009

 

Вітчизняна судова си­стема здригається від скандалів. На початку лютого перший заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін заявив про намір домогтися звільнення 350 суддів, які буцімто обійняли свої посади не­законно. Частина опитаних Тижнем експертів не натішаться: мовляв, нарешті почалося очищення храмів Феміди від випадкових людей. Інші ж говорять про початок перерозподілу впливу на судову гілку влади і пов’язують його з майбутніми президентськими виборами.
 
Дуже дивне самогубство
 
Менш ніж за два тижні до цього за загадкових обставин загинув суддя Вищого господарського суду України (ВГСУ) Михайло Михайлюк. Попри те що додаткові експертизи триватимуть ще впродовж місяця, вже немає сумнівів, хто сидів за кермом спаленої автівки, знайденої 20 січня біля селища Проліски Бориспільського району на Київщині. Рештки одягу, каблучка і стоматологічна картка вказують на Михайлюка. Правоохоронці дійшли висновку, що мають справу саме із суїцидом, а не вбивством. За словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, у розпорядженні його відомства є достатньо доказів, що підтверджують: у момент трагедії суддя був один. Про це свідчать і записи відеокамер на автозаправці, де Михайло Михайлюк придбав бензин, який потім підпалив, і експертиза машини – вона була зачинена зсередини. Але слід зауважити, що суддя обрав досить екзотичний спосіб, щоб укоротити собі віку. На таку жахливу смерть зазвичай ідуть психічно хворі або люди у стані сильного душевного хвилювання. А  свідчень про те, що напередодні загибелі Михайлюк поводився незвично, немає.
 
Причини самогубства (чи вбивства) Михайла Михайлюка швидко обросли плітками. Подейкують, що йому могли помститися люди, яких він раніше засудив до позбавлення волі. Зазначимо, що до переходу у ВГСУ Михайлюк очолював Броварський райсуд, підвідомча якому територія є невичерпним джерелом земельних скандалів (див. Тиждень, №51, 2008). За іншою «народною версією», суддя постраждав за величезний хабар, який чи то відмовився взяти, чи то не зміг відпрацювати.
 
Водночас варто звернути увагу на те, що трагедія сталася тоді, коли активно готується переформатування складу Вищого Господарського Суду. Примітно, що тіль­ки-но знайшли спалений автомобіль Михайлюка, як в інтернеті з’явилися неймовірні чутки, що в ньому міг бути сам голова ВГСУ Сергій Демченко (многая йому літа!), який офіційно перебував на той момент у відпустці. Ще 21 лютого 2008-го йому виповнилося 65 років – вік, яким обмежується перебування на посаді. Парламент, захопившись своїми внутрішніми проблемами й пошуком шляхів виходу з кризи, просто випустив цей факт із поля зору. А тим часом уже рік триває напружена боротьба за омріяне крісло. У різний час називали різні імена ймовірних наступників Демченка.
 
Серед них згадувався і Михайлюк. У ВГСУ він перейшов 1999 року, як уже згадувалося, з Броварського райсуду. Входив до судової палати з розгляду справ між господарськими суб’єктами. Утім, на перешкоді могла стати кримінальна справа, порушена Генпрокуратурою у 2006 році проти нього і його колег Миколи Кузьменка та Ігоря Васищака. Підставою була постанова, винесена у спорі за контроль над ЗАТ «Київстар GSM» між ТОВ «Сторм» (належить російській «Альфа-груп») та норвезькою компанією Telenor. Судді стали на бік норвежців, однак Верховний Суд України (ВСУ) згодом підтвердив правоту росіян.
Результатом прокурорського роз­слідування так і не стало усунення Михайлюка від виконання службових обов’язків. Але цілком імовірно, що протягом двох останніх років він перебував під пильним оком прокуратури і на певному етапі міг припуститися помилки, яку було зафіксовано. Адже справ розглядалися десятки, а спеціалізація судді безпосередньо пов’язана з майновими спорами, в яких нерідко фігурують мільйони доларів. Тому, можливо, самогубство було вчинене через загрозу гучного викриття.
 
Імітація антикорупційних дій

Ще восени минулого року Ренат Кузьмін, друга людина в Генпрокуратурі, на офіційному сайті Вищої ради юстиції опублікував відкритий лист, у якому затаврував злочинців у мантіях. Прокурор заявив, що деякі судді, користуючись своєю недоторканністю, скоюють тяжкі злочини, але притягти їх до відповідальності дуже складно, хоча таких фактів багато. У деяких суддів, за його словами, недоторканність породила відчуття всевладдя і безкарності, що перетворило судовий процес на фарс, який допомагає його режисерам збагачуватися.
 
Так, Генпрокуратура встановила приховану відеокамеру в кабінеті голови Арбузинського районного суду Миколаївської області Олега Пампури і зафіксувала понад сотню фактів отримання хабарів. Однак ні затримати, ні заарештувати його не можна. Зараз він перебуває у розшуку – втік. Суддя Дзержинського суду Микола Тюрін, за твердженням Кузьміна, протягом 2006–2007 років отримав хабарів більше ніж на 45 тис. грн. Кузьмін також пові
 
домив, що окрім Ігоря Зварича (див. Тиждень, №50, 2008) із 14 суддів, які входять до штату Львівського ­адміністративного апеляційного су­ду, 11 відпрацьовуються на причетність до корупційних діянь.
Заступник генпрокурора заявляє: така ситуація пов’язана з бездіяльністю ВСУ і тим, що «сьогодні судова влада цілковито узурпована його головою Василем Онопенком». Зазначимо, що пан Онопенко є соратником прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Своєю чергою, Ренат Кузьмін близький до її політичних супротивників із Партії регіонів.
 
Представники Верховного Су­­ду України прокурорські зви­нувачення вважають безпідставними. Зокрема, Микола Мельник, керівник служби голови ВСУ, стверджує, що упродовж перебування Василя Онопенка на посаді (з жовтня 2006 року) Генпрокуратура лише п’ять разів зверталася щодо позбавлення суддівської недоторканності. Водночас, як стверджує Мельник, у 2008 році Онопенко вніс до Вищої ради юстиції сім пропозицій про прийняття подання щодо звільнення з посади судді за порушення присяги. Крім того, до відповідних кваліфікаційних комісій вніс низку подань про ініціювання дисциплінарного провадження щодо суддів. Зараз, після вивчення Верховним Судом практики розгляду земельних спорів судами Київської області, голова ВСУ готує чотири пропозиції до Вищої ради юстиції щодо звільнення суддів за порушення присяги.
 
Попри гучні заяви про наміри, реальні дії верхівки ВСУ та ГПУ проти судової корупції не вражають. Торік тільки Служба безпеки України порушила щодо суддів 54 кримінальні справи. Однак і ця цифра не відображає реального рівня корупції у судочинстві. Тим більше, що в судовій системі дедалі частіше використовується корупційна схема, коли замовник незаконного рішення безпосередньо не контактує з виконавцем (див. Тиждень, №51, 2008). Наприклад, гроші передаються як гонорар за юридичні послуги адвокатській конторі, що належить близьким судді, котрий виносить потрібне рішення. До речі, така контора фігурує і в «справі Зварича».
 
350 «спартанців»
 
«Я вніс до Вищої ради юстиції постанову про звільнення з адміністративних посад 350 суддів з приблизно 1 тис. незаконно призначених Радою суддів України, – заявив минулого тижня газеті «Сегодня» Ренат Кузьмін. – Усе це керівники. Щойно їх буде звільнено з посади судді, вони автоматично перестануть бути головами і заступниками голів судів».
 
На перший погляд, заява пана Кузьміна виглядає як серйозний крок проти корупції у судочинстві. «Наступ на судову систему, що справді розпочався останніми місяцями, просто визрів, – сказав Тижню Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. – Скажу більше: в судовій системі має бути проведена глобальна чистка». «Впевнений, що саме ця гілка влади обрана тому, що є найбільш наочним прикладом того, наскільки наша державна система загрузла в корупції», – каже народний депутат від Блоку Юлії Тимошенко Валерій Писаренко.
 
«Уявіть, із 77 членів Ради суддів 55 є головами судів плюс судді Верховного Суду, – пояснює член Вищої ради юстиції, народний депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов. – Головою ж Ради є перший заступник голови Верховного Суду. Тому зрозуміло, що всю систему контролює голова ВСУ. Чистісіньке захоплення влади. Подання пана Кузьміна має на меті звільнити з посади тих суддів, які були призначенні Радою суддів, тобто незаконно».
 
Виконавчий директор Всеукраїнської незалежної спілки суддів Руслан Роженко пригадує невеселий анекдот: якщо поставити всіх українських суддів біля стіни і розстріляти, то невинними виявиться щонайбільше 0,1% страчених. «Я не згоден із цим жартом – насправді ця похибка становила б не менше 30%, а то й більше», – стверджує він. Руслан Роженко у розмові з Тижнем висловив сумнів, що ініціатива заступника генпрокурора дійсно спрямована проти корупціонерів. «По-перше, там ідеться тільки про голів судів та їхніх заступників, – пояснює він. – По-друге, причиною їх звільнення, на думку Рената Кузьміна, є не корупційні дії, а порушення процедури призначення. Мовляв, суддів призначала Рада суддів, що є фактично громадською організацією. Тому метою цієї операції є укріплення судів на місцях своїми кадрами». «Є досить велика ймовірність того, що під цю чистку потраплять і ті судді, які ухвалюють рішення не в інтересах тих чи інших олігархічних кланів та політичних угруповань», – додає Віталій Кулик.
 
«Потрібно розуміти, що серед тих суддів, які зараз потрапляють «під роздачу», є як прямі хабарники, так і ті, хто просто не влаштовує якусь політичну силу з погляду впливу на них», – застерігає директор полі­ти­ко-правових програм Центру імені Разумкова Юрій Якименко. «Вся ця ситуація з «накатом» на суддів є елементарним свідченням, що передвиборчі перегони вже розпочалися», – підсумовує депутат-нунсівець Юрій Кармазін.
 
Занепокоєння експертів опосередковано підтверджує обмовка Сергія Ківалова під час телефонної розмови з Тижнем: «Ми не можемо допустити, щоб ціла гілка влади була непідконт­рольною, – сказав депутат-ре­гі­о­нал. – Такого не може бути, щоб суд сам себе призначав і контролював».
 
З одного боку, з паном Сергієм важко не погодитися: неконтрольованість суддів сприяє корупції в судочинстві. З іншого – сувора підзвітність Вищій раді юстиції та президентові, що існувала до 2005 року, особливо не заважала корумпованості суддів. Усі експерти, як незалежні, так і дотичні до конкретних політичних сил, переконані, що ситуацію може виправити лише кардинальна реформа судочинства. Але, схоже, так звані еліти в ній наразі не зацікавлені.