▪   Анна Бабінець

Зовнішні ознаки

Малюнок: Дмитро Скаженик
Україну вже не кличуть у НАТО та ЄС. Їй доведеться випрацьовувати нову модель зовнішньої політики. Тиждень з’ясовував, якою вона має бути
Матеріал друкованого видання
№ 9 (70)
від 7 березня, 2009

 

Торік Україні двічі відмовили у наданні Плану дій щодо членства в НАТО. У квітні українська сторона робила все можливе, щоб отримати ПДЧ. На знак підтримки до нашої країни навіть завітав американський президент Джордж Буш. Але нічого з того не вийшло. У грудні, коли питання ПДЧ знову розглядалося в Брюсселі, ніхто навіть не намагався пришвидшити процес. Українська делегація прибула у складі лише трьох дипломатів (як тоді пояснив Тижню міністр МЗС пан Огризко, таким чином відомство заощаджує кошти), а США та великі європейські держави просто-таки привселюдно загравали з Росією.
 
Проте й Україна, відверто кажучи, нічого не зробила для отримання ПДЧ у грудні. До того ж між квітневою та грудневою спробами приєднання до Плану в США був «чорний вівторок», а в Україні розпалася коаліція. Штати і Європу охопила фінансова криза, а Україну – політична, а згодом – і економічна. Росія воювала з Грузією, а США обирали нового, антикризового президента. Штати та Євросоюз так захопилися внутрішніми проблемами, що їм було вже не до України з її євроатлантичними сподіваннями.
 
Вочевидь, у післякризовому світі зростатиме роль суверенітетів, а роль міжнародних структур слабшатиме. Держави з підірваним економіками першочергово будуватимуть відносини із сильними країнами, а вже потім допомагатимуть слабким. На геополітичній арені починається гра, у якій переможуть лише сильні гравці.
 
Відтак у найближчі 10–15 років питання членства України у таких структурах, як НАТО та ЄС, якщо й порушуватиметься, то лише для проформи. Нам також слід усвідомлювати, що в середньотерміновій перспективі вплив США на світові події слабшатиме, а вплив Росії збільшуватиметься, зважаючи хоча б на прогнози щодо стану економік обох держав.
 
Мрійники з портфелями
 
«Українська зовнішня політика – це політика ідеалізму», – розмірковував під час одного з нещодавніх круглих столів Геннадій Удовенко, екс-міністр МЗС. «Ми, хто боровся за українську державність, думали, що тільки-но країна стане незалежною, все йтиме само собою», – згадував пан Удовенко становлення української дипломатії. Проте, на його думку, саме цей ідеалістичний заряд допомагав Україні на початку – тоді дипломати були рішучішими, сміливішими.
 
1993 року Верховна Рада ухвалила Основні напрями зовнішньої політики. «Україна може і має стати впливовою світовою державою, здатною відіг­­равати знач­­ну роль у забезпеченні політико-еконо­­мічної стабільності в Євро­пі», – йдеться в документі, проголосованому парламентаріями 15 років тому і чинному досі.
 
Ідеалізм, що ґрунтувався на ейфорії від омріяної незалежності, мав минути з встановленням дипломатичних відносин із державами. Проте цього не сталося. В українській дипломатії досі здебільшого переважають емоції, а не здоровий глузд. Це інерція від первинного ідеалізму.
 
Глобус України
 
«Світ змінився й Україна змінилася, нам потрібна якісно інша модель зовнішньої політики», – зазначає перший міністр МЗС незалежної України Анатолій Зленко. Він називає цю модель прагматичною. «Це захист своїх інтересів і врахування інтересів партнерів. Але не потрібно плутати з тим, що називають багатовекторністю. Це різні речі. Прагматизм передбачає власні інтереси перед­усім», – каже пан Зленко.
 
Олександр Чалий, який донедавна був заступником голови Секретаріату президента із зовнішньополітичних питань, вважає, що міжнародні орієнтири України визначає не етнос, а геополітичне розташування. «Ми знаходимося між такими гігантами, як Росія і НАТО у безпековій сфері та ЄС і Росія в економічній. Україна має бути певним мостом у взаємодії цих гігантів, чітко розуміючи, що не є великою країною. Захищати наші національні інтереси, стаючи на бік то одного, то іншого, немає сенсу. Нас не спри­йматимуть серйозно», – каже пан Чалий.
 
Друзі друзів
 
Прагматизм у поєднанні з розумінням географічної значущості України має позбавити українську дипломатію від ідеалізму, який їй тільки шкодить. При цьому не слід сприймати ЄС чи НАТО як останню та єдину надію для України. Не треба забувати, що в ЄС ще до кризи заговорили про зупинку процесу розширення (для «перетравлювання» нових східноєвропейських членів Союзу). Економічна криза лише утвердила цю думку в ключових країнах ЄС.
 
За словами Олександра Чалого, не відмовляючись від євроінтеграції як стратегічної лінії, ми маємо розуміти, що будуємо її без перспективи членства у ЄС. Він наводить приклади Норвегії та Швейцарії, які мають європейські стандарти життя, але не є членами ЄС. Членство – це одна із форм євроінтеграції, проте не єдина.
 
Зрештою, українське суспільство здебільшого не готове до європейських реалій. «Ми ментально не готові, – каже Анатолій Зленко. – Звісно, наш народ дуже гнучкий, він може швидко пристосуватися до нових умов... Але якщо ми говоримо про цінності, процес інтеграції у ЄС має бути поступовим. Тут не потрібна шокова терапія. Краще дочекатися часів, коли референдум щодо НАТО чи інших структур справді матиме позитивні результати, а не форсувати події».
 
Політика прагматизму має провадитися і щодо нашого північного сусіда – Росії. Саме в «ідеалістичному» Положенні про основні напрями зовнішньої політики Російська Федерація визначена як партнер номер один: «У зв’язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного та геоекономічного положення України домінантою двосторонніх відносин із прикордонними державами є українсько-російські».
 
І Європа, і США у найближчій перспективі налаштовані вибудовувати якомога дружніші відносини з Росією. Україні, якщо вона хоче бути поважним гравцем міжнародної арени, теж слід детально переглянути стратегію відносин із Росією. Принаймні з урахуванням її економічного потенціалу.
 
Власники геонерухомості
 
Згідно з Конституцією Україну на міжнародній арені представляє президент. За підрахунками Тижня, торік Віктор Ющенко здійснив 30 закордонних візитів (куди літав Ющенко, а куди – Тимошенко, дивіться тут). Він тричі був у Польщі, двічі у Грузії, Азербайбайджані та Великій Британії. Як пояснили у прес-службі президента, логіку і стратегію закордонних поїздок пропонує МЗС. Заплановані візити погоджуються з главою держави, профільними службами його Секретаріату та візуються заступником голови СП із зовнішньополітичних питань.
 
«Проблема вибудовування стратегії зовнішньої політики полягає в тому, що кожен урядовий міністр вважає себе міністром МЗС», – розповідає Геннадій Удовенко. У колі дипломатів він згадував свої міністерські баталії: «МЗС завжди було ласим шматочком, усім хотілося долучитися до його роботи. Пам’ятаю, президент Кучма підписав таємний указ про особливий статус МЗС, щоб ніхто не втручався у наші справи. Указ був таким таємним, що про нього знали лише я і він. А всі так і продовжували «допомагати» мені працювати».
 
Нещодавня перепалка між Володимиром Огризком і послом РФ Віктором Черномирдіним, намагання фізично позбавити робочого місця попередника пана Огризка Бориса Тарасюка лише підтверджують, що політику ідеалізму терміново треба змінювати на продуктивнішу модель.
 
У найближчий рік щось кардинально змінити у співпраці України зі світом навряд чи вдасться через президентські вибори. Внутрішньополітична боротьба, пов’язана з президентськими виборами, створюватиме негативне тло в усіх сферах, – переконаний Олександр Чалий. І зовнішні відносини не виняток. Україна потребує внутрішньополітичної стабілізації, і доки вона не відбудеться, розраховувати на зовнішньополітичні прориви не слід.

[1191][1192][1193]

 
БІЛИЙ СПИСОК

 

Пріоритетність країн, із якими ми маємо першочергово вибудовувати відносини, чітко визначено у Постанові ВР «Про основ­ні напрями зовнішньої політики України»
 
1. Росія та прикордонні держави (від них безпосередньо залежать мир і стабільність в Україні).
 
2. Держави – члени ЄС і НАТО, а також США (як ключові міжнародні гравці).
 
3. Східна Європа, Балканські країни, Кавказький регіон (порозуміння через географічну бли­зькість).
 
4. Японія, Сінгапур, ПАР, Австралія, Індія, Китай, Ізраїль, Єгипет тощо (як «локомотиви» світової економіки)
 
КРОКИ НАЗУСТРІЧ СВІТУ

 

Основні завдання зовнішньої політики України*
 
1. Гарантування національної безпеки.
 
2. Створення умов для функціонування національної економіки.
 
3. Науково-технічний прогрес, розвиток культури та освіти України
 
4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.
 
5. Контакти з українською діаспорою.
 
6. Інформаційна функція.
 
* Згідно з Постановою ВР «Про основні напрями зовнішньої політики України»
 
 
 
КОМПЕТЕНТНО
Андрій Веселовський
посол України при ЄС

 Наздогнати Євросоюз

Інтереси України в ЄС дуже великі. Наша державна політика полягає в тому, щоб інтегруватися до Євросоюзу і в майбутньому стати його повноправним членом. <...> Завдання це дуже складне, тому що ЄС і далі розвивається власним шляхом відповідно до своїх інтересів. Це те, що називається рухомою ціллю. Ми маємо рухатися значно швидше, щоб наздогнати її. На жаль, розраховувати на підтримку, яку мали країни, що займалися тим самим у середині 1990-х – на початку 2000-х років, зараз ми не можемо. <...>
 
Найбільшою проблемою для нас, як і, напевно, для країн, що інтегрувалися до ЄС нещодавно: Угорщини, Польщі, Словенії, є нескоординована діяльність уряду та інших державних інституцій. Важливо, щоб вони бачили своє завдання у виконанні власних обов’язків і планів у руслі євроінтеграції. Тобто всі їхні дії не повинні суперечити планам щодо євроінтеграції. Тут дуже складно, але важливо знайти баланс між національними інтересами і завданнями євроінтеграції. <...>
 
Політика європейського сусідства передбачає створення для ЄС безпеки і стабільності. Основи цієї програми: нам у ЄС було безпечно, вигідно. А для цього потрібно, щоб у наших сусідів не виникало проблем, що впливатимуть на нас. Отже, потрібно опосередковано, через свої інтереси працювати на користь сусідніх держав. Інше питання, що ЄС – багата і розвинена організація, яка виділяє на політику європейського сусідства значні кошти. Але головне не гроші. Євросоюз надає можливість сусіднім країнам вивчати його досвід. Він стає відкритим: приходьте, вчіться і використовуйте у своїх умовах. Ви почали щось упроваджувати, і ми це бачимо. І далі впускаємо вас у відповідний наш сектор. Де-факто ця політика, якщо нею вміло скористатися, дуже позитивна і відкрита.
Мають рацію ті, хто стверджує, що цього замало, – вони дивляться на скелет цієї політики. Але не можна не погодитися й із тими, хто говорить, що все це дуже добре, – вони дивляться на результат, який можна отримати і який отримують у деяких галузях. Наприклад, в енергетиці. У 2005 році підписано меморандум про співпрацю в галузі енергетики, згідно з яким ЄС вже зробив досить багато для розвитку нашого енергетичного сектору. <...>
 
Так ось, політика сусідства меншою мірою, а політика Східного партнерства більшою – це запрошення переймати досвід і в певних галузях інтегруватися до європейського ринку. Звісно, тут, як у літаку, потрібно спочатку зачинити двері, а потім злітати. А до того ще й залатати дірки на злітній смузі. <...>
 
Дуже простий приклад. Є така сьома рамкова програма у галузі науки, відкрита для участі в ній і Україні. Для цього наша країна мала рік тому вивчити свої можливості й вимоги цієї програми, провести тур консультацій із представниками відповідного генерального директорату в ЄС, після цього надати йому свій план дій, отримати €18–20 млн для участі у програмі на три роки наперед і безплатний доступ до тендерів Євросоюзу в галузі науки. Умовно кажучи, є молекулярна технологія, що передбачає дослідження якоїсь клітини. Зараз наш інститут має заплатити великі гроші, щоб долучитися до цього дослідження. Грошей у нього вистачає тільки на зар­плату та опалення. У межах цієї програми він отримав би автоматично всю вихідну документацію щодо дослідження і міг би брати участь у тендерах, а в разі виграшу розробляти для промисловості якоїсь із країн ЄС проекти й заробляти на них гроші для себе. Таким чином наша наука вже приєдналася б до загальноєвропейського котла. Так ось, ми цього не зробили.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.