▪   Жанна Безп’ятчук

Ферганський котлован

ФОТО: REUTERS
Бідність, авторитаризм влади й агітація ісламістів перетворили Центральну Азію на вибухову суміш
Матеріал друкованого видання
№ 22 (83)
від 5 червня, 2009

 

В ультиматумі до узбецької влади, оголошеному ісламістами під час масових заворушень у Намангані 1991 року, була ціла низка революційно-радикальних вимог – від створення в Узбекистані Ісламської Республіки до заборони молодятам покладати квіти до пам’ятника воїнам, загиблим у Другій світовій війні. Суспільно-політичній моделі ісламістів ворожі і світськість, і пострадянська ментальність, тож захопити владу у радянізованій Центральній Азії радикалам не вдалося. Але вони нікуди не поділися і минулого тижня нагадали про себе нападом на узбецьке місто Ханабад.
 
Вакуум як трамплін
 
Ісламізм у Ферганській долині, де сходяться кордони Узбекистану, Кир­­гизстану і Таджикистану, – феномен, породжений щонайменше трьома чинниками: бідністю та безправністю місцевого населення, розвалом радянської правоохоронної системи та вакуумом ідентичності. Перші угруповання молодих людей, які апелювали до ісламу й не гребували для досягнення своїх цілей силовими методами, з’явилися у Ферганській долині саме після розпаду СРСР. У 1991–1992 роках тут виникли такі неформальні об’єднання, як «Товба» («Каяття»), «Адолат» («Справедливість»), «Іслом лашкарларі» («Воїни ісламу»). Вони фактично намагалися дублювати функції корумпованих і неефективних правоохоронних органів. Молоді люди, позбавлені шансів досягти успіху в житті чесною працею, бралися за утвердження соціальної справедливості. На практиці, однак, це доволі часто супроводжувалося відвертим криміналом. Саме в ті часи свою кар’єру розпочали сьогоднішні лідери та ідейні натхненники ісламістів, зокрема лідер «Ісламського руху Узбекистану» Тахір Юлдашев.
 
Крах радянської системи спричинив у країнах Центральної Азії кризу колективної та індивідуальної ідентичності. Стара система цінностей і моральної мотивації зникла. Цілком природно, що за таких умов люди повертаються до своїх традицій, зокрема до релігії батьків. Бельгійський дослідник Бруно де Кордьє називає іслам у Центральній Азії євразійським і говорить про його принципову відмінність від класичного арабського ісламу. По-перше, тут поширена російська мова сповідування. По-друге, іслам у Центральній Азії відкритий до зовнішніх впливів. Більшість людей, які сповідують цей «євразійський» іслам, далекі не лише від ісламського екстремізму (ваххабізму, салафізму), а й від будь-якої дієвої релігійності взагалі.
 
Відродження ісламу у Ферганській долині є об’єктивним і закономірним явищем. Проте на нинішньому етапі воно не вписується у межі якоїсь масової та системної ісламізації чи радикалізації. Утім, опитування щодо ідентичності місцевого населення засвідчили, що близько однієї п’ятої населення Узбекистану та Киргизії ідентифікує себе перед­усім з ісламом, а вже потім із певним етносом. Більшість із них – молодь.
 
Пакистанська прописка
 
Відповідальність за минулотижневі атаки бойовиків на будівлі правоохоронних органів у Ханабаді взяло на себе досі не відоме угруповання «Мавераннахр», що входить до організації «Ісламський джихад». Цікава етимологія цього слова: у перекладі з арабської воно означає «межиріччя». Йдеться про назву території між річками Амудар’я та Сирдар’я, що охоп­лює більшу частину Узбекистану та західні райони Таджикистану.
 
Ідея формування на території Ферганської долини та за її межами єдиної ісламської держави з’явилася ще до розпаду Радянського Союзу. У середині 1980-х у пресу потрапила інформація про те, що Пакистан і Саудівська Аравія нібито розробили програму «М» з дестабілізації Центральної Азії та створення на її теренах «ісламських форм правління». Пізніше з’явилися повідомлення про те, що 1987 року в Намангані у мечеті «Гумбаз» емісари з Пакистану, Афганістану та Саудівської Аравії зустрілися з місцевим духовенством й обговорили плани створення ісламської республіки на території Ферганської долини.
 
Емісари із Саудівської Аравії, Пакистану та Афганістану справді були й залишаються частими гостями у Ферганській долині. Саме в пакистанських та афганських таборах талібів узбецькі ісламісти на чолі з Тахором Юлдашевим пройшли свій вишкіл. За даними узбецьких спец­­­­­служб, «Ісламський рух Узбекистану» отримував фінансову та організаційну допомогу від Аль-Каїди, а також багатих релігійних діячів і бізнесменів із Саудівської Аравії та Пакистану. Навіть штаб-квартира створеного 1995 року «Руху ісламського відродження Узбекистану» спочатку розташовувалася у пакистанському Пешаварі, а потім перемістилася в афганську столицю Кабул. 1998 року цей рух було перейменовано на «Ісламський рух Узбе­­кис­­тану», і вже 1999-го він оголосив узбецькому керівництву джихад.
 
Те, що відповідальність за цьогорічні атаки у Ферганській долині взяла на себе організація під іншою назвою, навряд чи є свідченням того, що постала якась нова автономна ісламістська сила. Якщо навіть «Ісламський джихад» не має безпосереднього стосунку до «Іслам­сь­кому руху Узбекистану», він усе одно є продуктом тієї самої системи. 
 
Гордіїв вузол
 
Поділена між трьома пострадянськими державами Ферганська долина є унікальним геополітичним і геоекономічним феноменом. Загро­­­за розширення впливу ісламістів у цьому регіоні безпосередньо залежить від балансу відносин між Узбекистаном, Киргизстаном і Таджикистаном. З 1991 року між ними накопичився цілий масив суперечностей, пов’язаних із дефіцитом водних ресурсів, демаркацією і делімітацією державних кордонів, територіальними суперечка­­ми. Розселення етнічних груп узбеків і таджиків не відповідає кордонам національних держав. Уздовж усьо­­го периметру узбецько-киргизь­ко­­го кордону є, за різними підрахунками, від 70 до 100 спірних ділянок. Приблизно така сама ситуація і на кордоні між Киргизстаном і Таджикистаном. Міждержавні про­­тиріччя становлять для регіону значно більшу небезпеку, ніж спорадичні атаки ісламістів, позбавлених широкої соціальної підтримки.
 
Чинником ризику є й наркотрафік, що проходить Ферганською долиною. Той самий Баткенський район у Киргизії, на який у 1999 році напали ісламісти, є одним із перевалочних пунктів у довгій і розгалуженій схемі наркотрафіку з Афганістану до Європи. Через цей регіон також проходять міжнародні маршрути незаконної торгівлі зброєю, золотом та дорогоцінним камінням. Іслам може бути лише прикриттям для тих, хто прагне взяти ці потоки під свій контроль.
 
Найприкріше ж те, що кожна атака ісламістів дає режиму Іслама Каримова в руки козирі у боротьбі зі світською політичною опозицією та надто сміливими представниками громадських організацій. Під жупелом боротьби з радикала­ми-ісламістами часто переслідуються просто інакомислячі. Державний терор разом із безправністю та бідністю людей може значно швидше призвести до соціального вибуху у вічно неспокійному Ферганському котловані, ніж агітація ісламістів.

[1358][1359]

 
КОМПЕТЕНТНО
Тамара Чикунова
президент узбецької неурядової організації «Матері проти смертної кари та тортур»:

 
Владі в Узбекистані чи Казахстані вигідно використовувати ісламський релігійний екстремізм, полюючи на відьом. Ташкент оголосив себе центром боротьби з тероризмом, тому постійно має «виправдовувати» цю «почесну» роль. За будь-яке невелике відхилення людині шиють ярлик екстреміста. Переді мною лежало чимало присудів за статтями «тероризм», «посягання на конституційний лад», «екстремізм», переважно надуманих. Навіть мене особисто, росіянку, намагалися звинуватити у мусульманському екстремізмі, оскільки я захищала молодь, засуджену за такими статтями. Більшість цих вироків – фікція, достатньо поглянути на аргументацію: «Якщо цю людину не ізолювати від суспільства, вона може стати на шлях релігійного фанатизму і екстремізму». Маразм та й годі!

 
 
ДОВІДКА

 Вилазки ісламістів у Центральній Азії 

1999 рік – вибухи в Ташкенті, зіткнення в Янгіабадському районі Ташкентської області та в Баткенському районі на півдні Киргизії.
 
2006 рік – ісламістські бойовики, прагнучи потрапити на території Узбекистану, напали на киргизьку митницю й прикордонну заставу
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.