Від любові до ненависті

Колаж: Павло Ніц
Білорусь повертається обличчям до Європи, спиною – до Росії
Матеріал друкованого видання
№ 25 (86)
від 26 червня, 2009

 

Латвійські шпроти, молдавське та грузинське вино, «Боржомі», українські сири – у радянські часи таку картину можна було побачити хіба що у вітринах номенклатурних спецрозподільників. Сьогодні цей перелік викликає зовсім інші асоціації, адже всі ці продукти свого часу з політичних мотивів стали в Росії забороненими. 6 червня до числа персон нон-грата раптом потрапило й білоруське молоко: Росспоживнагляд заборонив увезення на територію Росії близько 500 видів молочної продукції із «союзної» країни.
 
Молочна нічия
 
Для Білорусі, яка і без того зіткнулася з падінням експорту, це був удар нижче пояса. Значення російського ринку для білоруських молочарів величезне – на нього припадає до 96% молочного експорту. Тому Мінськ завдав відразу кілька ударів у відповідь. Державні засоби масової інформації розгорнули небачену антиросійську пропаганду. «Будемо подихати, виливати це молоко, але так питання ви не ставитимете», – заявив президент країни Аляксандр Лукашенка Москві. Білорусь навіть проігнорувала московський саміт Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), що стало відчутним ударом по міжнародному престижу Кремля.
 
Апогеєм же «молочної війни» стало запровадження Білоруссю 17 червня посиленого митного контролю на кордоні з Росією. Цим кроком Мінськ уже цілком відверто поставив під сумнів перспективи митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, тож уже наступного дня постачання білоруських молокопродуктів на російський ринок було відновлено. Причому на поступки пішли обидві сторони – Білорусь була змушена відмовитися від експорту до Росії сухого молока у другому й третьому кварталах цього року. Та щойно було укладено «молочне перемир’я», як у білорусько-російських відносинах знову постало газове питання. Газпром вважає, що Бєлтрансгаз винен йому $230 млн за постачання блакитного палива цього року. Білоруська сторона заперечує наявність будь-яких боргів.
 
Далі буде
 
Директор московського Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський вважає, що ми сьогодні є свідками кінця існування Союзу Росії та Білорусі, створеного в середині 1990-х років російською та білоруською елітами. «У той час для обох із них цей проект був справді актуальним. Для Боріса Єльцина та його оточення це була спроба поліпшити свої позиції, імідж в очах власного суспільства, адже системна політично-економічна лібералізація була непопулярною поміж населення Росії. А Аляксандрові Лукашенку це давало змогу побудувати неорадянську модель розвитку, створити, так би мовити, Радянський Союз у мініатюрі», – пояснює він.
 
Проте на початку 2000-х російська політична еліта на чолі з Владіміром Путіним цілковито розчарувалася в Союзі двох держав, а бізнес-еліта не могла знайти спільну мову з режимом Лукашенка. Ментальності сторін за цей час стали надто різними, тож Союзна держава перетворилася на ілюзію. Вирішивши відмовитися від курсу на зближення з Росією, Лукашенка почав рух у західному напрямку. Минулої осені, під час першої хвилі економічної кризи, стало зрозуміло, що російська бізнес-еліта не підтримуватиме Білорусь фінансово. Таким чином, підстави для існування Союзної держави зникли, і Лукашенка особисто в ній більше не зацікавлений.
 
Але в Білорусі вважають, що Союзну державу ще рано ховати. «Це не розрив. Це дуже сильний конфлікт, криза союзу Росії та Білорусі. Але не розрив», – переконаний директор мінського Центру з питань європейської інтеграції Юрій Шевцов. На його думку, ця криза є наслідком впливу на Росію світової кризи. Продаж російського газу в Європі зменшився на 30%, а ВВП країни знизився майже на 10%. У таких умовах росіяни вдаються до протекціонізму (обмеження міжнародної торгівлі заради підтримки віт­чизняного виробника), не роблячи винятків навіть для найближчих союзників. Боротьба за російський ринок загострюється, і білоруських експортерів з нього просто витискають. Тільки якщо це станеться, тоді Союз справді не матиме для Білорусі жодного сенсу, вважає Шевцов.
 
У пошуках виходу
 
Білоруський політолог Дзяніс Мєлянцов теж не вважає кризові явища у білорусько-російських відносинах фатальними. «Молочна війна» – це чергова ланка у ланцюгу криз, що у відносинах Москви та Мінська відбуваються доволі часто. Цього разу, щоправда, обидві сторони зайшли достатньо далеко у взаємних докорах, оскільки було зачеплено життєво важливі інтереси і сприяла міжнародна кон’юнктура», – додає він. Ідеться, зокрема, про приєднання Білорусі до європейської ініціативи «Східне партнерство». Кремлю важливо не допустити переорієнтації Мінська на Захід, тому росіяни так наполегливо тиснуть на білоруське керівництво, вимагаючи визнання Абхазії та Південної Осетії.
 
Мєлянцов визначає дві основні сфери залежності Білорусі від Росії: економічну та військово-стратегічну. Білоруська економіка виграє від занижених цін на енергоносії, виконання замовлень російського ВПК та загалом доступу на ринок східного сусіда. Росія також намагається підсадити Білорусь на «голку» стабілізаційних кредитів, однак у Мінську усвідомлюють небезпеку боргової залежності, тож ведуть переговори з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими фінансовими інституціями. 
 
Найближчим часом економічний тиск на Білорусь зростатиме, але Кремль стримуватиме цей тиск, не даючи йому знову перетворитися на загрозу функціонуванню ОДКБ та Митного союзу, вважає Юрій Шевцов. На його думку, союз із Білоруссю не вигідний деяким колам у російській владі, які зацікавлені в експорті енергоносіїв. Символічно, що 10 червня, у розпал «молочної війни», російська Транснефть розпочала будівництво другої черги Балтійської трубопровідної системи – спрямованого в обхід Білорусі нафтопроводу.
 
Мінську тепер фактично не залишається нічого іншого, як шукати порозуміння із Заходом. 22 червня на зустрічі з Аляксандром Лукашенком єврокомісар із зовнішньої політики Беніта Ферреро-Вальднер заявила, що у Європі чекають Білорусь із розпростертими обіймами. Щоправда, однією з умов надання кредитів ЄС, як і Росія, ставить приватизацію ключових білоруських підприємств. Схоже, Лукашенку доведеться обирати з двох лих менше.

[1387][1388]

 
КОМПЕТЕНТНО
Юрій Щербак
колишній посол України у США та Канаді

 

Україні з Білоруссю треба дружити. Зневага до цієї країни у ставленні наших політиків і дипломатів – це величезна помилка. Білоруси – це славний, миролюбний народ, який нам дуже близький. Україна має зміцнювати економічні зв’язки з цією державою. Приємно відзначити, що це вже відбувається. Геополітична вісь Україна – Польща – Білорусь – Литва і є втіленням ідей Чорноморсько-Балтійського єднання. Ця вісь має бути проєвропейською. Польща і Литва вже цілковито інтегровані в європейський простір. Україні й Білорусі ще тільки належить це зробити. На мою думку, українці мають підтримувати білоруську політику незалежності від «великого брата».
 
ХРОНІКА (дез)інтеграції

 

31 грудня 1993 року – Білорусь підписала Договір про колективну безпеку (набрав чинності 20 квітня 1994 року)
 
20 січня 1995 року – створення Митного союзу Білорусі, Казахстану та Росії 
 
2 квітня 1997 року – підписання Договору про створення Союзу Росії та Білорусі 
 
26 січня 2000 року – створення Союзної держави Росії та Білорусі 
 
10 жовтня 2000 року – створення Євразійського економічного співтовариства 
 
7 жовтня 2002 року – підписання Статуту та Угоди про правовий статус Організації Договору про колективну безпеку (набрала чинності 18 вересня 2003 року)
 
Грудень 2006 року – газове протистояння Росії та Білорусі. Газпром підвищив ціну газу для Білорусі й отримав 50% Бєлтрансгазу
 
1 січня 2007 року – запровадження Росією мита на експорт нафти до Білорусі. Після конфронтації мито було знижено, але Білорусь втратила до 40% доходів від експорту нафти
 
7 травня 2008 року – Білорусь стає учасницею європейської ініціативи «Східне партнерство»
 
6 – 17 червня 2008 року – «молочна війна» між Росією та Білоруссю
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.