▪   Жанна Безп’ятчук

Флот NON-STOP

Верховна Рада України 236 голосами ратифікувала харківські домовленості Мєд­­вєдєва–Януковича
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010

Як українські, так і іноземні експерти насамперед вказують на невідповідність цих домовленостей Конституції України, їхню нетиповість як для міжнародно-правових актів, конкретні нормативні вади на кшталт непрописаних умов денонсації. Під час підписання угод українська сторона, на думку аналітиків, не враховувала всіх реальних та потенційних геополітичних загроз у середньо- та довготерміновий перспективі національним інтересам. Сумного досвіду військових баз на кшталт Гуантанамо на Кубі українська влада, на жаль, до уваги не бере.

 

 [1826][1827][1828][1829]

 
Олексій Гарань
доктор історичних наук, професор кафедри політології Києво-Могилянської академії


На запитання про те, яке значення угода Януковича–Мєдвєдєва матиме для українського незалежного державотворення (state-building), найкраще відповів сам Владімір Путін, заявивши, що віднині Росія й Україна рухатимуться в одному напрямку, перебуватимуть в одному просторі. Домовленості щодо флоту – це питання, яке поляризує та роз’єднує країну. Логіка Партії регіонів суто короткотермінова: на догоду бізнес-інтересам влада відмовляється від Севастополя. Вони не мислять стратегічно на покоління вперед. Вони не усвідомлюють, що Чорноморський флот Російської Федерації буде чинником постійного тиску. Російська ж дипломатія, своєю чергою, діє традиційно жорстко. Загалом, донедавна російська сторона навіть готувалася до виведення своїх військових із Криму. Й ось раптом їм пропонують такий подарунок просто на тарілочці. Хто від такого відмовиться?

 
Домінік Фін
експерт Французького інституту міжнародних відносин (Париж)


Для ЄС угода щодо флоту має обмежені наслідки, на що одразу ж вказав єврокомісар із політики розширення та сусідства Штефан Фюле. Це рішення українського уряду вважають суверенним вибором Києва. В безпековій стратегії ЄС російську військову присутність в Україні не розглядають як якусь загрозу. Було очевидно, що Росія не захоче виводити свій флот із української території після 2017 року: надто сильною є емоційна прив'язаність багатьох російських політичних фігур до Севастополя як історичної бази Чорноморського флоту.

Враховуючи попередні спроби Москви втручатись у внутрішні справи України та незгоду частини громадськості з рішенням щодо такої пролонгації перебування флоту, президенту Вікторові Януковичу варто було б діяти дуже зважено, об'єднавчо й прозоро, якщо він не хоче загострювати ці тертя далі. На перший погляд досягнуто нових газових домовленостей, у яких зацікавлена й Європа.

Однак виникають питання щодо засобів, які використовують для цих благих намірів. Прикрими є мінімізація ролі парламенту в прийнятті такого рішення, дії в обхід Конституції та пасивність Конституційного Суду. Від України ЄС досі чекає, з одного боку, спроможності приймати самостійні рішення в царині своєї національної безпеки, а з іншого – утвердження верховенства права, поваги до закону. Продемонстрована керівництвом України конституційна спритність підточує конституційний лад країни. Й це значно більше цікавить і бентежить європейських партнерів вашої держави, ніж, власне, сам зміст харківських домовленостей. Конституція України дуже чітко врегульовує це питання. Вочевидь, потрібно було б спочатку вносити зміни до Конституції, аби надати цьому всьому легітимності.

 
Юрій Щербак
Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник

 
Не всі сьогодні в ЄС та НАТО розуміють, що відбулося. Різко змінився баланс сил у Європі, особливо в центральноєвропейському регіоні. Україна все одно залишається важливим елементом цього балансу. Під проводом Віктора Януковича наша країна йтиме в обозі російської зовнішньої політики. Може трапитися ще гірше: вона рухатиметься в бік втрати суверенітету. Ніхто не може сказати, що буде з Росією через 5–10 років. У ній можуть відбуватися деструктивні процеси. Що тоді? Отримавши такий плацдарм, як Україна, Росія зможе вийти на кордони НАТО, посиливши тиск на Польщу, Угорщину. Крім того, ми не знаємо, коли вичерпається список поступок Кремлю. Він є довгий. Видно, що правлячий режим планує задовольняти ці поступки. Це серйозні зміни. На Заході це бачать інакше. Приміром, німецькі експерти коментують, що йде розрядка між Росією та Україною.

Але ж ми віддали стратегічно важливий регіон на неокреслений час. Ставлення Європи до того, що відбулося, поблажливе. Це безглузда, боязка позиція. Вони не розуміють, як це відгукнеться в майбутньому для них самих. Зрозуміло, що їхня реакція не повинна бути ворожою до Москви. Її планують залучати до системи НАТО.

Після того, що відбулося, не можна вже говорити про позаблоковість, нейтралітет України. Можна також констатувати порушення порядку укладення міжнародних договорів, оскільки той же договір 1997 року передбачає можливість подовження перебування флоту лише на п’ять років. Ми не можемо змінювати такі домовленості заднім числом.

До речі, у світовій історії є цікаві приклади оренди військово-морських баз. Якби команда Віктора Януковича була обізнана з ситуацією навколо американської бази Гуантанамо на Кубі, то, може, більше задумалася б над тим, що робить. Ця база там діє з 1903 року. В домовленостях, укладених 1934 року, заклали таку формулу: договір безстроковий і може бути розірваний лише за згодою обох сторін. Коли на території бази з'явилася в'язниця, Фідель Кастро безуспішно намагався розірвати угоду. Сьогодні кубинці відокремили цю базу високими парканами, припинили водопостачання.

А ось історія іншої американської військової бази Субік-Бей на Філіппінах мала щасливий кінець. До американців вона перейшла ще в 1899 році. Місто Олонгапо поблизу бази було фактично ними приватизоване. У країні почався всенародний рух проти чужоземної бази на філіппінській території. Юридичний статус американців із «господарів земель» змінили на «гостей». Згодом філіппінський Сенат відмовився подовжувати дію договору оренди в такому вигляді. В розвиток справи втрутилася природа: 1991 року неподалік вибухнув вулкан. Він укрив попелом усе навколо. 1992 року президент Філіппін Корасон Акіно прийняла декрет про закриття бази. Але й у цій країні знайшлися ті, хто «не міг жити без братніх американців». Проте зрештою цю територію демілітаризували, перетворили її на вільну портову зону, вклали в неї $7 млрд. Тільки після ліквідації бази туди пішли інвестиції.

 
Володимир Василенко
правознавець-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор

Якщо оцінювати угоду щодо продовження перебування Чорноморського флоту з формально-юридичної точки зору, то мені важко пригадати такі випадки в міжнародно-правовій практиці, коли б нові домовленості укладали задовго до закінчення терміну дії попередніх. При цьому перебування продовжено на тривалий термін – 25 років із можливістю наступної пролонгації. У розділі Конституції України, який визначає основні засади конституційного й державного ладу, чітко визначено, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз (стаття 17). Враховуючи реалії, які існували під час ухвалення Конституції України, до її тексту включили додаткові перехідні положення, дія яких була розрахована на тимчасові нетривалі терміни, необхідні для врегулювання окремих виняткових ситуацій. Зокрема пункт 14 цих положень передбачав можливість тимчасового перебування іноземних військових на вже наявних базах на території України. Отже, з загального основоположного правила постійної дії було зроблено тимчасовий виняток. У світлі вимог Конституції України зміст підписаної 28 травня 1997 року Угоди між Україною та Російською Федерацією про умови перебування ЧФ Росії на території України полягав у тому, що наша країна добровільно пішла на тимчасове обмеження свого територіального суверенітету, щоб надати РФ достатньо часу, потрібного для виведення її флоту з території України. Для цього було визначено більш ніж достатній 20-річний термін із можливістю його автоматичної пролонгації на наступні 5 років за згодою сторін. Передчасне продовження дії Угоди 1997 року на 25 років після 2017 року з можливістю її автоматичної пролонгації на наступні п’ятирічні періоди є очевидним порушенням як духу й букви Конституції України, так і Угоди 1997 року. Нову Угоду про збільшення терміну перебування можна було б розглядати як правомірну, коли б ішлося про продовження лише на наступні п’ять років одночасно з затвердженням чіткого графіка поетапного виведення ЧФ Росії з території України до певної визначеної дати.
Також велику стурбованість викликає нечіткість положень нової угоди про оплату перебування ЧФ Росії на території України. Як на мене, їх можна тлумачити по-різному й не обов’язково на користь України. В новій угоді міститься багато сумнівних положень. Крім того, в ній немає умов денонансації (припинення дії угоди. – Ред.). Це теж нетипово для міжнародних правових актів, які вирішують такі серйозні питання.